Постанова 4854 № 420/29268/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29268/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Джабурія О.В, Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, прийняте у складі суду судді Василяки Д.К. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі Одеське ОВ ФСЦОзІ) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО», в якому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 74781,82 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4673,75 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені було задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанці, обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на відсутності в діях відповідача складу господарського правопорушення, оскільки вжиття заходів щодо створення робочих місць та подання звітності за формою № 3-ПН підтверджене поштовими квитанціями, а тому, згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, виключає вину суб`єкта та підстави для застосування санкцій. Апелянт стверджує про порушення судом першої інстанції норм ч. 3 ст. 18, ст. 19 Закону № 875-XII та п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI, що виявилося у покладанні на роботодавця непередбаченого законом обов`язку із самостійного пошуку працівників та ігноруванні субсидіарної ролі органів працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону №875-XII, у процесі працевлаштування. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.03.2025 р. Одеське ОВ ФСЦОзІ засобами електронного зв`язку направив до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, за яким: - кількість штатних працівників на підприємстві становила 11 осіб, з них кількість осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб; - норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць - 1 особа; - фонд оплати праці штатних працівників становив 1645200 грн.; - середньорічна заробітна плата штатного працівника 149563,64 грн.; - сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2), грн. - 74781,82 грн. 20.03.2025 р. Одеське ОВ ФСЦОзІ листом № 711/05 надіслав відповідачу претензію про сплату нарахованої суми адміністративно-господарської санкції та пені за несвоєчасну сплату, обґрунтовуючи тим, що згідно поданої звітності Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-АГРО та даних Пенсійного фонду України, підприємство не виконало встановлений законодавством норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим до електронного кабінету був надісланий електронний документ - розрахунок із нарахованою сумою адміністративно-господарської санкції у розмірі 74781,82 гривень. 09.06.2025 р. Одеське ОВ ФСЦОзІ листом за № 1006/05 звернулось до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про включення Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-АГРО до переліку позапланових перевірок Державною службою з питань праці у 2024 році, як підприємство, яке відповідно до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування наданого Пенсійним фондом України до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, не виконало норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (зі змінами). 09.07.2025 р. Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці листом № ПД/3.1/6506-25 повідомило Фонд, що на теперішній час Міжрегіональне управління не має можливості провести позапланові заходи державного нагляду (контролю) на підставі листа Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, з питань дотримання вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" через дію положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" від 13.03.2022 р. №

303. Вважаючи, що всупереч вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" відповідачем не працевлаштовано осіб з інвалідністю у 2024 році, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пеню. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року № 875-XII (далі Закон № 875-XII). Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до частини першої - третьої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ). Отже, аналіз норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, дає можливість дійти висновку, що в разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємства, установи, організації, фізичних особи, які використовують найману працю, зобов`язані сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. Колегія суддів зазначає про те, що визначаючись, чи має місце порушення вимог Закону № 875-ХІІ, за які передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів із забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу. Частинами першою, другою статті 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатись пошуком таких осіб для працевлаштування. Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для їх працевлаштування. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. Таким чином, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 у справі № 260/557/19. За змістом пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання. Приписи п. п. 3-5 розд. І Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Викладене свідчить, що виключно у випадку відкриття вакансії у роботодавця виникає обов`язок з подання протягом трьох днів до базового центру зайнятості звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». У постанові від 09.11.2021 у справі № 380/4305/20 Верховний Суд висновував, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Водночас, як було зазначено вище, з аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону №875-XII. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями КАС ВС, викладеними у постановах від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21, від 04.10.2023 у справі № 640/14143/21, від 14.08.2020 у справі № 812/1365/18, від 13 травня 2021 року у справі №260/554/19. При цьому, колегія суддів зауважує, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що згідно із розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за звітний 2024 рік Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» становила 15 осіб, у зв`язку з чим, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 1 особа. Разом з тим, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не надав жодних доказів того, що відповідач, зокрема, після отримання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, звертався до Одеського ОВ ФСЦОзІ у зв`язку з виявленням розбіжностей у кількості працевлаштованих осіб, а також доказів того, що відповідач вживав заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та надавав про це інформацію державній службі зайнятості для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас, разом із апеляційною скаргою відповідач надав до суду апеляційної інстанції нові докази, які не були подані до суду першої інстанції під час розгляду справи, які підтверджують виконання ним як роботодавця обов`язку щодо подання інформації про попит на робочу силу (вакансії), зокрема: копію звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН від 18.12.2023 року, копію звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН від 02.01.2024 року та копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №6780500161660 та №6780500161679. Обґрунтовуючи причини поважності пропуску строку на подання доказів у справі, апелянт зазначив, що він не мав змоги отримувати інформацію про наявність та розгляд зазначеної справи, так як з невідомих технічних причин у нього заблоковано доступ до електронного кабінету в підсистемі Електронного суду, а про факт наявності справи №420/29268/25 та ухваленого оскаржуваного рішення ТОВ «ВІП-АГРО» дізналося лише 25.11.2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому, відповідач не надав жодного підтвердження та будь-яких доказів наявності перешкод у доступі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІКС «Електронний суд». Згідно вимог ч.4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, відповідно до положень КАС України, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Вищевказана правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 826/12675/15) та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року було витребувано від ТОВ «ВІП-АГРО» належні та допустимі докази, що підтверджують факт блокування доступу відповідача до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» та/або наявність технічних проблем, що перешкоджали отриманню процесуальних документів у даній справі з моменту відкриття провадження по справі до 04.11.2025 року. 03 березня 2026 року ТОВ «ВІП-АГРО» подав до П`ятого апеляційного суду заяву на виконання вищезазначеної ухвали, в якій зазначає, що ноутбук, який знаходиться у власності відповідача, з серпня 2025 року був технічно несправним, у зв`язку із чим 13 вересня 2025 року ноутбук був переданий для діагностики та ремонту до 20 жовтня 2025 року, а фактичними причинами неможливості користування електронними сервісами є вихід з ладу комп`ютерної техніки відповідача внаслідок критичних пошкоджень ключових компонентів комп`ютерної системи. В якості підтвердження факту технічної несправності ноутбука та неможливості його використання відповідач надав до суду апеляційної інстанції наступні докази: доповідну бухгалтера ТОВ «ВІП-АГРО» від 20.08.2025 про несправність ноутбуку, акт приймання-передачі від 13.09.2025 ноутбука на діагностику та ремонт, технічний висновок щодо несправності ноутбука ФОП ОСОБА_1 від 20.10.2025, акт приймання-передачі від 30.10.2025 ноутбука після ремонту та інформаційна довідка про наявність комп`ютерної техніки на підприємстві. У відповідності до положень ч. 3, 4 ст. 79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Згідно вимог ч.8 ст. 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Таким чином, процесуальний закон встановлює для відповідача можливість надання доказів не у встановлений у законі строк, проте за умови наявності об`єктивних обставин, що унеможливлювали їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від відповідача, із наданням відповідних підтверджуючих документів. Посилання апелянта на технічну несправність одного ноутбука та його перебування на ремонті з серпня по жовтень 2025 року не можуть бути визнані судом обґрунтованими та поважними причинами пропуску строку на подання доказів, так як відповідач є юридичною особою, діяльність якої передбачає наявність належної матеріально-технічної бази та можливість забезпечення доступу до підсистеми «Електронний суд» з будь-якого іншого пристрою. Надані відповідачем докази, на переконання колегії суддів, не доводять факту відсутності у суб`єкта господарювання технічної можливості реалізувати свої права та виконати свої обов`язки в будь-який інший альтернативний спосіб. До того ж, неналежна організація внутрішньої господарської діяльності та вихід з ладу окремих технічних засобів не звільняє відповідача від обов`язку дотримання норм процесуального законодавства щодо своєчасного подання доказів. Таким чином, з урахуванням вимог ч.4 ст. 308 КАС України, надані апелянтом до суду апеляційної інстанції докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України). Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-АГРО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: О.В. Джабурія Суддя: Н.В. Вербицька