Постанова 4824 № 752/12281/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/12281/22 Головуючий у суді І інстанції: Плахотнюк К.Г. провадження №22-ц/824/4091/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Маншиліної Катерини Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, ВСТАНОВИВ: 13 серпня 2025 року ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Маншиліна К.О., звернулася до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. В обґрунтування заяви посилалася на те, що 09.06.2025 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/12281/22 подання головного державного виконавця Голосіївської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 задоволено та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до виконання зобов`язань за виконавчим листом № 752/12281/22 виданим 24.12.2024 року Голосіївським районним судом м. Києва. Зазначає, що виконавче провадження НОМЕР_2 відкрите 24.01.2025 року з примусового виконання виконавчого листа № 752/12281/22 про зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено час для зустрічей батька з сином. Заявниця умисно не ухиляється від виконання рішення суду та не чинить перешкод батьку у спілкуванні з дитиною, а тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_3 позбавляє заявницю можливості жити разом з дитиною. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України залишено без задоволення. Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Маншиліна К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України задовольнити та скасувати обмеження у праві виїзду за межі України громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , що було накладене ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року у справі № 752/12281/22 за поданням головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що за відомостями ДПС України ОСОБА_3 за період з 30 грудня 2022 року і до 03 жовтня 2024 року мала неодноразові - 26 випадків перетину кордону, короткострокових виїзди/повернення з(в) України. За повідомленнями ДПС України, ОСОБА_6 , виїхав з України 30 грудня 2022 року, та за даними Державної прикордонної справи відомостей про його в`їзд в Україну до суду не було надано. Поряд з цим та враховуючи інформацію отриману судом від ДПС України, суд першої інстанції вважав, що посилання відповідачки ОСОБА_3 на отримання в Республіці Польща посвідки на тимчасове проживання (PESEL) ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не свідчить про постійне проживання відповідачки із дитиною за межами України. Представник апелянта вказує, що судом першої інстанції не враховано, що заявниця перетнули кордон з малолітнім сином 30.12.2022 року, тобто за три роки до дня винесення постанови про відкриття відносно неї виконавчого провадження, що виключає ухилення від виконання судового рішення заявницею ОСОБА_3 .. Крім того заявниця, неоднаразово повідомляла і під час судових проваджень, і під час ведення виконавчого провадження, що в даний час, з метою забезпечення безпеки дитини, остання разом із сином перебувають за кордоном, де створені всі умови для розвитку дитини. Дитина займається онлайн. Крім того, до закінчення воєнного стану в Україні заявниця з дитиною не планує повертатися назад на постійне проживання в Україну з міркувань забезпечення безпеки для дитини та спокійного середовища для виховання та розвитку, зазначене ускладнює виконання судового рішення суду у повному обсязі протягом дії воєнного стану в Україні та до моменту його скасування або припинення. У зв`язку із значними обстрілами мирного населення, зокрема, у місті Києві, представник апелянта вважає, що пріоритетом є права дитини на життя, перебування її в безпечному середовищі. Також, просила врахувати, той факт, що заявниця самостійно забезпечує потреби дитини в одязі, взутті, та інші матеріальні потреби. Станом на сьогоднішній день батько дитини, на користь якого виконується рішення суду, аліментів не сплачує. Зокрема, через складну матеріальну ситуацію, самостійне забезпечення своєї дитини. Заявниця одноособово виконує обов`язки по забезпеченню дитини і вимушена приїздити на своє місце роботи, а саме до Київського Консультативно-діагностичного центру Дарницького району, де заявниця працює дитячим лікарем стоматологом, задля допомоги і забезпечення всіх належних потреб для дитини. На період відсутності заявниці за кордоном, про дитину піклується бабуся. Вважає, неправомірним розривати стосунки сина з мамою, що може нанести моральну та психічну травму здоров`ю матері та дитини. Заявою ОСОБА_3 , від 18.02.2025 року повідомила державного виконавця про те, що дитина перебуває за кордоном, а саме у Республіці Польща. Заява наявна в матеріалах справи. Також, вказаний факт підтверджується тим, що 25.01.2024 року дитині було видано у Польщі посвідку на тимчасове проживання (песель), що підтвержує факт перебування дитини за кордоном, а також відміткою на 6 сторінці паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що останній перетнув державний кордон України 30.12.2022 року у напрямку виїзду, та назад не повертався. З огляду на це, на момент звернення державного виконавця із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_3 за кордон, державний виконавець була обізнана про те, що дитина перебуває за кордоном, а відтак її дії повинні були вчинятись відповідно до пункту 7 Розділ IX «Виконання рішень немайнового характеру» наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 про «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», шляхом роз`яснення сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, чого зроблено не було. Більше того, обмеживши право заявниці на перетин кордону України, суд першої інстанції своєю ухвалою створив самостійну перешкоду, яка не дозволяє боржнику виконати рішення суду та повернути дитини в Україну. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що заявниця перетнула кордон з метою ухилення від виконання судового рішення, а не з інших причин, відповідні твердження державного виконавця, суду першої інстанції є припущеннями та останні та не підтверджені належними доказами. Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. В той же час загальновідомим є той факт, що у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, виїзд матері з дитиною за межі території України з метою захисту свого та дитини здоров`я та життя, є вимушеним кроком і не може бути розцінено як порушення вимог закону, зокрема, і щодо виконання судового рішення. Також звертаємо увагу, що зобов`язання, встановлене рішенням суду, передбачає усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, згідно з визначеним судом графіком. В той же час, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не було наведено обґрунтування, в який саме спосіб обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване до ОСОБА_3 , забезпечить чи то посприяє виконанню відповідного судового рішення, за обставин, коли дитина проживає за кордоном. Зазначала, що на даний час обставин щодо створення перешкод заявницею у вчиненні виконавчих дій чи переховування дитини не існує. Судове рішення, яке б свідчило про незаконне перебування дитини у Польщі і передбачало примусове повернення дитини в Україну відсутнє. Що виключає можливість створення заявницею перешкод у виконанні рішення. Наголошувала, що заборона виїзду за кордон заявниці, ніяким чином не зможе бути заходом забезпечення виконання судового рішення у даному випадку, бо фактично дитина без матері не зможе покинути жодної країни або змінювати місце проживання Таким чином, тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 фактично позбавило заявницю можливості жити разом зі своєю дитиною. З урахуванням вищевикладених обставин, на переконання представника апелянта, з метою врахування найкращих інтересів дитини, відсутності доказів ухилення заявниці від виконання рішення, є підстави для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_3 . 23 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційної скарги від представника ОСОБА_2 - адвоката Татарченка К.В., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник ОСОБА_2 - адвоката Татарченка К.В., зазначав, що перетинання державного кордону боржником 30.12.2022 року ніяк не спростовує необхідність виконання ОСОБА_3 рішення суду щодо не перешкоджання батьку дитини у побаченнях з останньою. ОСОБА_3 вивезла малолітню дитину за межі України нічого не сказавши про це батьку дитини, і саме через те, щоб не виконувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2022 року у справі № 752/13051/22 про часткове задоволення клопотання батька дитини ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення та зобов`язання ОСОБА_3 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи місця з 10 год. 00 хв. до 13. год. 00 хв. у присутності матері. Боржник у 2022 році звернулась до органу опіки та піклування Голосіївського районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про обстеження умов проживання дитини, отримала відповідний акт обстеження та особисто брала участь у засіданні органу опіки та піклування у 2022 році при вирішенні питання щодо доцільності проживання дитини з матір`ю у АДРЕСА_1 . Наголошував, що боржник ОСОБА_3 з серпня 2022 року жодного разу не надала можливості як батьку, так і бабусі побачитися з дитиною або навіть почути її голос по телефону. Боржник постійно мешкає в м. Києві, працює в міській лікарні лікарем стоматологом дитячим і зловживає своїми батьківськими правами та тим, що на території України введений режим воєнного стану, через який стягувач не має можливості перетинати державний кордон України, щоб знайти та побачити свою дитину, перевірити умови, в яких вона проживає та навчається. Ніяких об`єктивний перешкод для виконання рішення суду у наданні можливостей для спілкування з дитиною батьку та бабусі не існує, окрім особистого не бажання боржника виконувати рішення суду. На неодноразові телефонні як стягувача, так і його представника боржник кидає слухавку, уникає будь-яких розмов, що стосуються дитини, надання контактів з нею тощо. Щодо твердження представника боржника про постійне проживання останньої за межами України - воно спростовується постійним місцем роботи боржника в м. Києві та графіком прийому пацієнтів в місцевій лікарні в тому числі по запланованим завчасним записам, що легко перевірити у відповідній системі «Healthy». Посилання представника боржника про нібито перебування малолітньої дитини з іншою бабусею (матір`ю боржника) в Республіці Польщі, в той час коли сама боржник приїздить в Україну працювати ніяк спростовує можливість боржник виконувати рішення суду, адже відповідно до них, місце мешкання малолітньої дитини визначено з матір`ю за адресою м. Києві і відповідно до іншого рішення суду мати дитини повинна не перешкоджати побаченням дитини з батьком та бабусею ОСОБА_8 , надавати дитину для проводження часу і дозвілля з нею. Проте, боржник замість цього вигадує різні причини, аби не виконувати рішення суду. Звернув увагу, що боржник ніяк не пояснює її окреме мешкання від дитини під час постійного перебування у м. Києві. Зауважую, що рішенням суд місце мешкання дитини визначено з матір`ю (яка постійно мешкає в м. Києві), а не з іншими невідомими особами поза межами України. За весь час (з 2022 року) боржник не надала будь-яких підтверджуючих документів про перебування/навчання дитини в Республіці Польща, про зареєстроване місце мешкання дитини в Республіці Польща тощо. Всі її твердження про це грунтуються лише на словах та ніяк не впливають на необхідність виконання рішення суду. Також звертав увагу, що у всіх документах, в тому числі процесуальних і навіть в апеляційній скарзі, місце мешкання боржника ОСОБА_3 зазначено АДРЕСА_1 , що в свою чергу підтверджує правильність дій державного виконавця та законність оскаржуваного судового рішення. На боржника неодноразово державним виконавцем накладався штраф за ухилення від виконання рішення суду, складались відповідні акти. При цьому боржник сплачувала ці штрафи та продовжували не виконувати рішення суду. 20 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_9 , в якій просила у зв`язку з розлученням і поверненням дівочого прізвище вважати її - ОСОБА_9 .. До клопотання заявником долучено копію заочного рішення від 21.11.20202 року у справі № 752/10699/22 та копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_9 (дата видачі паспорта ІНФОРМАЦІЯ_4 ). 25 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просив здійснювати розгляд справи без участі представника відділу. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_10 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що судом не встановлено наявність обставин для скасування обмежувальних заходів накладених на заявницю внаслідок невиконання зобов`язань, які потягли за собою вжиття заходів забезпечення виконавчого провадження, таке як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.441 ЦК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п.18 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Встановлено, що на виконанні Голосіївської державної виконавчої служби у місті Києві перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 відкрите 24.01.2025 року з примусового виконання виконавчого листа № 752/12281/22 про зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити час для зустрічей батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька, або за місцем проживання дитини, або ж у місцях для дозвілля: у парні тижні року з 18:00 години п`ятниці до 18:00 години суботи; непарні тижні року вівторок , парні тижні року четвер з 16:00 години до 20:00 години; літні канікули - чотири тижні; день народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 в непарні роки. Через тривале ухилення боржниці від виконання рішення суду в квітні 2025 року державним виконавцем направлено до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_3 за межі України. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.06.2025 року подання головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Яблонської Д.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 до виконання зобов`язань за виконавчим листом №752/12281/22 виданого 24.12.2024 року Голосіївським районним судом міста Києва. Боржниця в апеляційному порядку вищезазначену ухвалу не оскаржувала. Звертаючись до суду, 13.08.2025 року з заявою про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України, представниця заявниці посилалася на те, що з метою безпеки ОСОБА_3 разом із сином перебувають за кордоном, а саме в Республіці Польща і до закінчення воєнного стану в Україні заявниця з дитиною не планує повертатися на постійне місце проживання в Україну. Стверджувала, що виконання рішення суду ускладнюється перебуванням ОСОБА_3 разом із дитиною за кордоном, що підтверджено належними доказами. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 на запитання суду чи може вона надати стягувачу номер телефону дитини та бабусі, з якою наразі проживає дитина за якими батько дитини міг би хоча б телефонному режимі мати зв`язок з дитиною, боржниця конкретної відповіді суду не надала, тобто номери телефонів не повідомила. Також встановлено, що боржниця до суду не зверталась з заявою про зміну способу виконання рішення, а також не надала доказів щодо повного чи часткового виконання рішення суду. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без задоволення заяви боржниці про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, оскільки у даній справі судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зміст заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України доводить не зміну обставин, що зумовили суд застосування обмеження у праві виїзду боржника за кордон, а зводиться до незгоди заявника з ухвалою суду першої інстанції, якою його тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до моменту виконання нею своїх зобов`язань. Суду не надано доказів, що за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, боржником здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження. Заявником не було надано доказів на підтвердження існування виключних обставин, за яких доцільним та необхідним є скасування тимчасових заходів обмеження у праві виїзду за кордон, а тому підстави для скасування тимчасового обмеження відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням того, що дитина наразі знаходиться за кордоном в Республіці Польща (разом з бабусею - матір`ю боржниці), а заборона виїзду за кордон боржниці ніяким чином не зможе бути заходом забезпечення виконання судового рішення у даному випадку, бо фактично дитина без матері не зможе покинути жодної країни або змінювати місце проживання, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки дані обставини не спростовують можливість боржниці виконувати рішення суду, оскільки відповідно до них, місце мешкання малолітньої дитини визначено разом з матір`ю (у справі № 752/13051/22), а відповідно до іншого рішення суду (у даній справі № 752/12281/22) не перешкоджати побаченням дитини з батьком та бабусею ОСОБА_8 , надавати дитину для проводження часу і дозвілля з нею. Однак за встановлених обставин, боржниця на телефонні дзвінки стягувача не відповідає, уникає будь-яких розмов що стосується дитини, тим самим своєю поведінкою боржниця ухиляється від виконання рішення суду. Тобто судом встановлено, що за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження боржниці у праві виїзду за межі України, останньою не здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржницю зазначене обмеження. Доводи апеляційної скарги про те, що обмеживши право заявниці на перетин кордону України, суд першої інстанції своєю ухвалою створив самостійну перешкоду, яка не дозволяє боржнику виконати рішення суду та повернути дитину в Україну, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як зазначає боржниця наразі дитина перебуває за кордоном разом з її матір`ю (бабусею дитини), а тому перешкоди у поверненні дитини на територію України за місцем проживання матері відсутні, оскільки бабуся має можливість приїхати разом з дитиною до України. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм процесуального права, правильно вирішив питання щодо відсутності підстав для скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно із законом. А відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів. Враховуючи наведене, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Маншиліної Катерини Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «02» березня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко