Постанова Полтавський апеляційний суд № 548/929/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 548/929/25 Номер провадження 22-ц/814/798/26Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2025 року, ухвалене суддею Миркушіною Н. С., повний текст рішення складений 05 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 17.04.2025 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором №4081323 у розмірі 35 592 грн, з яких: 6 000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592 грн сума заборгованості за процентами, та понесені судові витрати. Позовна заява мотивована тим, що 24.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4081323. У відповідності до п.п. 1.1. кредитного договору, укладання кредитного договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаного при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення паролю входу до особистого кабінету. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» (п.п.9.9. кредитного договору), які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердив, що він повністю розуміє, погоджується та зобов`язується неухильно дотримуватися цих Правил. 27.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №27062024, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 27.06.2024 до договору факторингу №27062024 від 27.06.2024, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 35 592 грн, з яких: 6 000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592 грн сума заборгованості за процентами. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №4081323 у розмірі 35 592 грн. Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №4081323 від 24.10.2023 в сумі 35 592 грн, яка складається з наступного: 6 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в сумі 3 028,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначена сума заборгованості, вказана позивачем в розрахунку заборгованості по договору, доданого до позовної заяви, обрахована правильно і оскільки ОСОБА_1 істотно порушив умови договору, зокрема односторонньо відмовився від зобов`язання по поверненню отриманого кредиту, тому суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для примусового стягнення з нього визначеної позивачем заборгованості за кредитом та заборгованості по сплаті за користуванням цими кредитом. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважав, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не є первісним кредитором і не надав суду жодних підтверджень фактичного перерахування ОСОБА_1 коштів. Суд першої інстанції обмежився лише текстом кредитного договору, що не підтверджує фактичної видачі коштів. Позивач послався на договір факторингу №27062024 від 27.06.2024 та викопіювання з реєстру боржників. У даній справі позивач не надав жодних достовірних доказів здійснення оплати первісному кредитору, а отже правонаступництво не підтверджене належним чином. Саме тому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не довело свого права вимоги до ОСОБА_1 . Відповідач не був належним чином повідомлений про зміну кредитора, тому позов поданий особою, яка не довела своїх повноважень. Сума кредиту становила лише 2 000 грн, тоді як відсотки були нараховані у розмірі 29 592 грн (понад 500% річних). Відсотки, нараховані позивачем 29 592 грн, тобто у 14,8 разів більше за тіло. За ставкою навіть 2% на день за 350 днів прості відсотки склали б 14 000 грн, а не 29 592 грн. Отже, позивач нарахував удвічі більше ніж дозволяв строк договору. У матеріалах справи позивач не розкрив покроковий розрахунок (формулу, періоди, підстави зміни ставки, нарахування після прострочки, штрафи/комісії), а суд не перевірив розрахунок, а лише констатував, що відповідач не спростував його. Суд не оцінив ключові заперечення ОСОБА_1 як відповідача: про вихід відсотків за межі строку, неідентичність сум у первісного кредитора, відсутність чіткого предмета відступлення, брак доказів відступлення саме за цим кредитом. ОСОБА_1 подав письмовий відзив, де наголошував на відсутності доказів передачі прав вимоги, неправильності розрахунку та відсутності повідомлення боржника. Суд першої інстанції не надав цим аргументам належної оцінки. Рішення суду першої інстанції не містить аналізу розрахунку та доказів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Лінеура Україна» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав кредитний договір №4081323 від 24.10.2023, відповідно до якого Товариство надало йому кредит (а.с. 5-14). У відповідності до умов договору, його підписання здійснювалося електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні договорів. Згідно укладеного договору факторингу №27062024 від 27.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 26-24). Відповідно до реєстру боржників від 27.06.2024 до договору факторингу №27062024 від 27.06.2024, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35 592,00 грн, яка складається з наступного: 6 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592,00 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 29). Вищевказане доводиться: копією договору факторингу №27062024 від 27.06.2024, викопіюванням з реєстру боржників від 27.06.2024, копією платіжної інструкції №345 від 02.07.2024 (а.с. 26-29, 113). У той же час відповідач не навів та, відповідно, не довів, які його права та законні інтереси порушені вищевказаними правочинами. Таким чином, договір факторингу, укладений між первісним кредитором та ТОВ «ФК «ЄАПБ», укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України, яке діяло на момент укладання цього договору та ніяким чином не порушує права та законні інтереси відповідача. Таким чином, ОСОБА_1 має вищевказану непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Відповідач з умовами кредитного договору, укладеного з позивачем, був ознайомлений та з ним погодився. Зазначені умови кредитного договору не визнані недійсними в установленому законом порядку. Відповідно до п.1.2. на умовах, встановлених договором, Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені коговором. Тип кредиту кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 2 000,00 гривень Відповідно до п.1.3. строк кредиту 350 днів. Відповідно до п.1.4.1. стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору. Відповідно до п.1.4.2. знижена процентна ставка становить 1,40% в день та застосовується на таких умовах. Якщо клієнт д о 17.11.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. Відповідно до п.2.1. Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту. Отже, відсотки необхідно стягувати за весь період дії договору. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення відповідачем кредитних (позичкових) коштів за укладеними з первісними кредиторами, договорів, щодо яких виник спір, з тих причин, що не є первісним кредитором (позикодавцем), а дані документи відповідно до п.35 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», формуються, складаються та зберігаються в установі банку, який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку. Згідно ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, є банківською таємницею. Крім того, позивач не зобов`язний надавати суду виписку з особового рахунку, оскільки Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а позивач не є банком, отже на нього дія положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються (постанова Київського апеляційного суду у справі №381/1311/23 від 25.06.2024). Відповідач розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості, в цілому заперечивши позовні вимоги. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, відповідач суду не заявив. Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, ані перед первісними, ані перед новим кредитором відповідач також суду не надав. Відповідачем при підписанні договору позики не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов та порядку нарахування відсотків, що свідчить про погодження ним всіх умов нарахування відсотків зазначеного договору. У зв`язку з тим, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором №4081323 від 24.10.2023, несвоєчасно та не в повному обсязі погашав кредит та відсотки за користування кредитом, він заборгував позивачу по вищевказаному зобов`язанню 35 592,00 грн, з яких: 6 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Правильність проведення позивачем розрахунку заборгованості по кредиту відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. На спростування розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач заперечень до суду не подав. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. За змістом ст.ст.6, 627 ЦК України - сторони є вільними в укладенні договору. Електронні правочини укладаються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Тобто, укладання угоди без заповнення заявки клієнтом є неможливим, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором (позикодавцем) не було б укладено, що і є доказом фактичного підписання оригіналів кредитних договорів та надання йому примірника оригіналів договорів. В законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 та 18.10.2023 у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012). Обов`язковість доведення наявності факту порушення спірною угодою прав та/або інтересів позивача, який не є стороною правочину, узгоджується з позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною в абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Згідно вимог ст.ст. 1054, 1055, 1049, 546 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до положень ст. 526, ч.1 ст. 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за кредитним договором №4081323 у розмірі 35 592 грн, з яких: 6 000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 592 грн сума заборгованості за процентами. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті позичальника (а.с. 5-14). 26.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023 (а.с. 19-20). Вказані договори було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюються до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023 та додатковий договір були підписані позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його карткові рахунки, вказані у договорах, або доказів того, що вказані карткові рахунки йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023 підтверджується листом від ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №1313-0107 від 01.07.2024, який надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, згідно якого було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 26.10.2023 на суму 4 000,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 300756833 (а.с. 25). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитних договорів між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний ним при укладенні договору, а також для обґрунтування розміру заборгованості за договорами. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Доказів повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять. Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023 не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою, не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Так, згідно умов договору №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023 кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі 2 000 грн, строком на 350 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 25 днів, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредитування 40 262,89% річних. За стандартною процентною ставкою з урахуванням застосування зниженої процентної ставки 24 860,18% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 16 000 грн, за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 15 700 грн. Також встановлено, що згідно умов додаткового договору від 26.10.2023 до договору №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.10.2023 кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі 4 000 грн, сума кредиту (загальний розмір) складає 6 000 грн, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 25 днів, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредитування 45 041,31% річних. За стандартною процентною ставкою з урахуванням застосування зниженої процентної ставки 27 200,46% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 47 760 грн, за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 46 932 грн. Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договорів, допустив прострочення виконання зобов`язань по договорам. Разом з цим, згідно вимог позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» з моменту отримання права вимоги за договором, а саме з 27.06.2024 не здійснювалося нарахування заборгованості, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості (а.с. 30-32). Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності яких не спростована. Відповідач жодним чином не оспорював укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного. Доводи апеляційної скарги щодо факту наявності у позивача прав вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором та щодо наявності у відповідача заборгованості перед попереднім кредитором у розмірах, які позивач вказав у позовній заяві, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наявними у матеріалах доказами. У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», зокрема, копія договору факторингу №27062024 від 27.06.2024, витяг з реєстру боржників до вказаного договору щодо заборгованості ОСОБА_1 , копія платіжної інструкції щодо оплати договору факторингу (а.с. 26-29, 112-113). Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначеного договору у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором №4081323 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.10.2023, а тому з нього на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 35 593 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти за вказаним кредитним договором, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими по справі фактичними обставинами, які викладені вище. Належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач кредитні кошти не отримував, останній суду не надав. Доводи апеляційної скарги щодо незгоди відповідача із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, то ці доводи, апеляційний суд у складі колегії суддів не бере до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують правильних висновків суду. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 березня 2026 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов