Постанова Київський апеляційний суд № 761/40294/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 березня 2026 року місто Київ справа № 761/40294/24 провадження № 22-ц/824/­­­­469/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів -Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2024 року, постановлену у складі судді Левицької Т.В., за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання вказаної заяви та до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2024 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання дитини. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та протиправною та вважає, що подана нею заява відповідає вимогам закону. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. У відзиві, зокрема, зазначає про те, що частина 1 статті 161 ЦПК України не передбачає можливості одночасного визначення частки від доходу та твердої грошової суми (мінімальної межі). Отже, поєднання часткового та твердого способів визначення розміру аліментів не відповідає вимогам цієї статті. Заявниця у своїй заяві просила стягнути аліменти у частці від доходу , але з одночасним встановленням мінімальної межі - не менше 50% прожиткового мінімуму, що виходить за межі передбаченого законом формулювання, оскільки така комбінація часткового та твердого розміру не передбачена для наказного провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу, суд виходив із того, що вимога заявника не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, якою визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Перелік вимог, визначених ч.1 ст.161 ЦПК України, які можуть розглядатися в порядку наказного провадження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Судовий наказ може бути видано, зокрема якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України). Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу, якщо заявлена вимога не відповідає вимогам ст. 161 цього Кодексу. Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що міститься у абз. 2 п.8 постанови «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23 грудня 2011 року № 14, якщо у заяві про видачу судового наказу об'єднано вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суддя ухвалою відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу в частині цих вимог, а щодо вимог, які підлягають розгляду в порядку наказного провадження, - вирішує питання про відкриття наказного провадження. Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Отже, ОСОБА_1 заявлена вимога про стягнення аліментів у частці - однієї чверті на одну дитину. Зазначення у прохальній частині заяви про видачу судового наказу «але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку» не дає підстав вважати, що заявлена вимога не відповідає вимогам ст.161 ЦПК України. Положення щодо мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку міститься в загальній нормі ст. 182 СК України « Обставини, які враховуються судом при визначення розміру аліментів», і жодним чином не свідчать, що таке положення стосується аліментів, які можуть бути стягнуті лише в твердій грошовій сумі. Суд першої інстанції зазначеного не врахував і дійшов помилкового висновку про наявність підстав відмову у видачі судового наказу, оскільки ОСОБА_1 заявлену вимогу, яка не відповідає вимогам ст.161 ЦПК України. За таких обставин, оскаржувана ухвала як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус