Постанова Київський апеляційний суд № 465/6037/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 465/6037/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4270/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Жовноватюка В.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, - в с т а н о в и в : У серпні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_3 на користь позивача суму 211 200 доларів США та судові витрати (т. 1 а.с. 1-5, 37). В обґрунтування позову вказував, що між сторонами укладено договір позики, на підтвердження якого надано розписку від 22.09.2017 року. Відповідно до розписки, відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 120000,00 дол США під 1% місячних. 05.01.2023 позивачем скеровано на адресу відповідача лист з вимогою повернути борг. Листом від 20.01.2023 відповідач повідомив, що заборгованість буде погашена впродовж декількох місяців. Однак, станом на момент подання позову, відповідач свій обов`язок не виконав. Згідно боргової розписки від 22 вересня 2017 року, на залишок суми основного боргу, після отримання боржником вимоги про повернення коштів нараховуватиметься відсоткова ставка у розмірі 2 %. Оскільки відповідач отримав вимогу від 15 січня 2023 року, обов`язок з повернення коштів у боржника виник з 23 січня 2023 року. Внаслідок цього з лютого 2023 року, на залишок суми основного боргу позивачем нараховуються 2 відсотки місячних. Відтак, сума основного боргу 120000,00 доларів США, 91200,00 доларів США сума відсотків за користування коштами (т. 1 а.с. 1-5, 37). 09 листопада 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Вітер В.М. надійшла письмова заява в якій зазначено про визнання позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі з проханням врахувати визнання позову при винесенні судового рішення, розглянути справу за відсутності відповідача та його представника (т. 1 а.с. 43- 46). Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 211 200, 00 доларів США. Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету 50 % судового збору у розмірі 6 710, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 6 710, 00 грн (т. 1 а.с. 51-55). Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року заяву представника позивача - адвоката Луки А.В. про стягнення витрат на правову допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 35 000,00 грн (т. 1 а.с. 77-79). Не погодившись з рішенням та додатковим районного суду, 07 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тітова О.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким нове, яким у позові відмовити у позовних вимогах у повному обсязі (т. 1 а.с. 148-159). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим внаслідок порушення судом норм процесуального права та неправильного незастосування норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції, не перевірив, що вказане рішення може вплинути на права та обов`язки апелянтки, оскільки остання була дружиною відповідача ОСОБА_3 , не була стороною у цій справі, у порушення вимог ст. 206 ЦПК України необґрунтовано прийняв визнання позову відповідачем, не перевірив відповідність дій сторін договору принципам добросовісності, чим порушив вимоги ст. ст. 3, 13 ЦК України, оскільки вищевказаний договір позики, оформлений розпискою від 22 вересня 2017 року, був вчинений з єдиною метою - отримання рішення у цій справі та уникнення відповідачем ОСОБА_3 законного розподілу спільно нажитого майна подружжя. 03 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, зареєстрований Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис 2237. За час перебування у шлюбі подружжям було придбано: квартиру АДРЕСА_1 . Квартира придбана за Інвестиційним договором № Л2/К186/3 від 23 жовтня 2017 року, укладеного між мною та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Стіма Кепітал» від імені та в інтересах якого діє ТОВ « Компанія з управління активами «Інвест Консалтинг». Відповідно до даного договору ОСОБА_1 було внесено 1 847 006,00 грн. згідно квитанцій від 25, 26, 27 жовтня 2017 року. Після завершення будівництва, квартира зареєстрована на праві власності на ім`я ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сербіною Н.П. Вартість квартири складала 1 847 006,00 грн.; машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу цокольний поверх літера В загальною площею 17,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Машиномісце придбано відповідно до договору купівлі-продажу від 28 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Оптімал» від імені та в інтересах якого діє ТОВ « Компанія з управління активами «Українське інвестиційне товариство» за 546 250 тис.грн. У 2020 році ОСОБА_1 з ОСОБА_3 переїхали до США, де і проживають до сьогоднішнього дня. 17 лютого 2023 року подружжя припинило шлюбні стосунки, проте залишились проживати на території США. 07 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Вищого суду округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , оскільки вони проживали на території США. Заява була прийнята судом, справі присвоєно № 23FL001988 та ОСОБА_5 надіслано судову повістку. 13 липня 2023 року ОСОБА_3 , якому було відомо про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США), звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з аналогічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. 13 грудня 2024 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва шлюб між подружжям розірвано. Після перегляду рішення суду в апеляційному порядку, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу та справа знаходиться в Касаційному цивільному суді, на день подачі даної апеляційної скарги, остаточне рішення по справі не прийнято. 07 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив суд поділити спільне нажите майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, в цій позовній заяві ОСОБА_3 не вказує про наявність жодних боргів подружжя на придбання спільного майна і не ставить жодних вимог про поділ боргових зобов`язань. 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначала, що не заперечує, що вказана квартира придбана у шлюбі і є спільним сумісним майном. Проте зазначила, що ОСОБА_6 не вказав про придбання також і машиномісця, тому подано зустрічний позов, де ОСОБА_1 просила розподілити між ними машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу цокольний поверх літера В загальною площею 17,5 кв.м. , що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . 11 липня 2025 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва розгляд справи призначено у загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання. 09 жовтня 2025 року адвокат Тітова О.О. на електронну адресу отримала заяву від адвоката Іщенка Ярослава про зміну предмету позову, в якому ОСОБА_4 просив суд здійснити поділ боргових зобов`язань, які виникли в інтересах сім`ї, на підставі розписки ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, яка засвідчує надання ОСОБА_2 ОСОБА_3 позики в сумі 120 000,00 дол. США Просив суд в порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 зобов`язання на частину боргу 105 600,00 дол. США. Зазначав, що спірна квартира, машиномісце було повністю придбано за запозичені кошти. ОСОБА_3 визначає предметом позову боргові зобов`язання, що виникли на підставі розписки від 22 вересня 2017 року, наданої ОСОБА_2 . Для підтвердження реальності зазначеного боргу, він посилається на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 9 листопада 2013 року. Отже, ОСОБА_3 фактично вважав ОСОБА_1 солідарним боржником за зобов`язаннями із повернення боргу ОСОБА_2 . Водночас, зазначена судова справа була розглянута без залучення ОСОБА_1 як сторони або третьої особи, права та обов`язки якої можуть бути порушені рішенням суду, так як у результаті ухвалення судом такого рішення і його подальше подання до суду у справі про поділ майна подружжя напряму стосується прав і обов`язків ОСОБА_1 . Розгляд спору щодо стягнення заборгованості за договором позики, укладеним із позичальником, який на момент укладення перебував у шлюбі, без залучення його другого з подружжя, є неприпустимим, оскільки таке рішення може вплинути на спільне майно подружжя. Вирішення спору без врахування інтересів ОСОБА_1 порушує її майнові права, оскільки право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном як у вузькому розумінні - активами, так і у широкому - борговими зобов`язаннями. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Тому, суд першої інстанції не перевірив обґрунтованість визнання позову Відповідачем у цій справі та не з`ясував, чи зачіпає ухвалене рішення права та інтереси інших осіб. Зокрема, суд не дослідив чи укладався спірний договір під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі. Крім того, на момент ухвалення рішення в суді вже розглядалася інша справа - про поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що була інформація у Єдиній державній системі судових рішень. Договір позики є фіктивним та направлений на уникнення ОСОБА_3 справедливого поділу майна. Фіктивність спірного договору та розписки підтверджується тим, що для придбання квартири ОСОБА_1 з ОСОБА_3 використовували власні кошти, а також отримали фінансову допомогу від батьків. ОСОБА_1 внесла власні кошти у розмірі 14 тис.євро (еквівалент 16 546 доларів США), які зняла зі свого банківського рахунку безпосередньо перед внесенням оплати за квартиру. Окрім того, частину коштів їй надали батьки: мати мала заощадження після продажу своєї квартири у 2013 році, а батько, тривалий час працював пілотом та займав керівні посади в авіаційних компаніях, мав фінансову можливість допомогти у придбанні житла. ОСОБА_3 працював у сфері ІТ і мав стабільний дохід, а також отримав матеріальну допомогу від своєї матері на придбання квартири. Вартість квартири на момент придбання становила близько 70 тис.дол США, тому незрозумілим є походження та необхідність залучення позикових коштів у розмірі 120 тис.дол. США. Крім того, ОСОБА_1 ніколи не знала та не бачила особу на ім`я ОСОБА_2 . Незважаючи на заявлену суму боргу у 120 тис.дол. США, розписка про отримання коштів складена у простій письмовій формі без жодного забезпечення зобов`язання, що є нетиповим коли надається і така значна сума коштів. До 2023 року, тобто протягом шести років, ОСОБА_2 не звертався із жодними претензіями або вимогами щодо повернення ніби то запозичених коштів. Лише після подачі ОСОБА_3 позову про поділ майна подружжя, він також ініціював судовий процес про стягнення боргу Варто також зазначити, що ОСОБА_3 після 2019 року мав стабільний та високий дохід, який давав йому можливість повернути будь-які позикові кошти у разі їх існування. Зокрема, у 2020 році його дохід становив 1 542 598, 15 грн., у 2021 році в США - 372 122 дол. США, у 2022 році - 583 163 дол. США. Таким чином навіть якщо ОСОБА_3 і отримував в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в борг, він міг повністю його погасити, а не накопичувати ще і відсотки, які складають майже таку ж суму як і борг. Водночас власний дохід ОСОБА_1 у 2018 році становив 84 729,59 грн., у 2019 - 457 035,76 грн., у 2020- 335 969,55 грн. Крім того, у 2019 році ОСОБА_3 також мав значні доходи, що додатково підтверджує відсутність реальної необхідності у залученні будь-яких позикових коштів для придбання машиномісця за 546 250 тис.грн. Отже, якщо це були дійсні боргові зобов`язання, і як вказує позивач ми їх витратили на придбання спільного майна, то у нас не було жодних проблем повернути їх своєчасно і без нарахування відсотків, а навіть якщо б ми їх і не погасити, то він не мав жодних перешкод до виникнення між нами спору про поділі майна подружжя поставити питання про їх врахування, що ним зроблено не було. Далі, подальші дії позивача ще раз підтверджують те, що жодних боргів до часу виникнення між нами спору про поділ майна подружжя не було. У матеріалах справи міститься претензія ОСОБА_2 від 05.01.2023 року, надіслана ОСОБА_3 та його відповідь на неї від 20.01.2023 року. Проте, в цей період часу ОСОБА_3 перебував у США і до України не повертався, що в принципі унеможливлювало отримання ним претензії та надання відповіді на неї. Після отримання рішення суду про стягнення коштів ОСОБА_2 не подав виконавчого листа до виконання та не вжив жодних заходів для фактичного стягнення суми боргу. На сьогоднішній день відсутні будь-які виконавчі провадження відносно ОСОБА_3 , хоча він зазначає, що за рішенням суду він борг не повернув. При цьому, сума боргу складає ніби то понад двісті тисяч доларів. ОСОБА_2 просить суд направити йому оригінал розписки поштою в той час, коли борг не повернуто, немає жодних виконавчих проваджень відносно боржника, а сума боргу становить понад 200 тис.дол. США. Вищезазначене свідчить про штучність створення видимості наявності спору між сторонами. Питання поділу грошових коштів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як подружжям підлягає розгляду Вищим судом округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США), оскільки останні фактично проживають на території США з 2020 року, а у ОСОБА_3 на території СЩА наявні значні грошові активи, які можуть бути предметом судового розгляду щодо поділу спільного майна подружжя. Саме з цієї причини і виникла ця справа про стягнення боргу, який за твердженням позивача спочатку становив 120 тис.дол. США, а в подальшому збільшився вдвічі - 211 200 дол. США. Такі дії мають ознаки зловживання правом і спрямовані на штучне заборгованості з метою зменшення моєї частки у спільному майні подружжя.. Всі ці обставини дають підстави стверджувати про порушення сторонами у цій справі принципу добросовісності при реалізації прав і повноважень, що включає в себе неприпустимість зловживання правом, яке виходячи із конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинні порушувати права та свободи інших осіб. Відтак, рішення суду у цій справі використовується як інструмент у справі про поділ спільно нажитого майна подружжя з метою уникнення його справедливого розподілу відповідно до вимог ст. 70 Сімейного кодексу України (т. 1 а.с. 148-159). 05.02.2026 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Олійник Я.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій представник просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення (т. 2 а.с. 32-36). 20 лютого 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Лука А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив оскаржувані рішення залишити без змін, визнати що права свободи та інтереси апелянта ОСОБА_1 оскаржуваними рішеннями не порушувались та закрити апеляційне провадження (т. 2 а.с. 37-43). У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Тітова О.О. підтримала скаргу і просила її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 , його представник - адвокат Лука А.В., представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Олійник Я.Л. заперечували проти скарги і просили її відхилити. Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення відповідача ОСОБА_3 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою. Проте, відповідача ОСОБА_3 було сповіщено 16 грудня 2025 року повідомленням його представника - адвоката Олійник Я.Л. до Електронного кабінету в ЄСІТС. Факт належного сповіщення відповідача ОСОБА_3 підтвердила в суді його представник - адвокат Олійник Я.Л. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Інший представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Вітер В.М. про розгляд справи апеляційним судом 26 лютого 2026 року був сповіщений 16 грудня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Належне повідомлення апелянта ОСОБА_1 її представник - адвокат Тітова О.О. в суді не заперечувала (т. 1 а.с. 224-230 т. 2 а.с. 14-15, 28-31, 59-60 ) Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2017 року ОСОБА_3 на підставі розписки отримав від ОСОБА_2 кошти в сумі 120 000,00 дол США (т. 1 а.с. 7). Відповідно до змісту розписки, суму боргу відповідач взяв під 1% місячних. Проценти нараховуються за кожен календарний місяць. Суму основного боргу та нарахованих процентів відповідач повинен повернути протягом 7 календарних днів з моменту отримання від позивача вимоги про повернення коштів, проте не раніше 31 грудня 2021 року. До 31 грудня 2021 року проценти за користування коштами нараховуються, але виплачуються після 31.12.2021. Проценти за користування коштами нараховуються за весь період позики, до моменту повернення суми боргу у повному обсязі. У випадку протермінування повернення позики, після отримання від позивача вимоги про повернення коштів, відсоткова ставка збільшується і становитиме 2% місячних (т. 1 а.с. 7). 05.01.2023 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення боргу та сплату відсотків за користування коштами (а.с. 8-9). 20.01.2023 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_2 лист, у якому зазначив, що пам`ятає про наявність боргу та нарахування процентів за користування коштами. Заборгованість визнає у повному обсязі та підтверджує свій обов`язок щодо повернення коштів (т. 1 а.с. 10). У зазначений строк відповідач не повернув позивачу суму боргу. Разом з тим, на момент укладення договору позики (складення розписки) відповідач ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (апелянт) перебували у зареєстрованому шлюбі. 07 червня 2023 року, до пред`явлення позивачем ОСОБА_2 до ОСОБА_3 цього позову (09 серпня 2023 року), апелянт ОСОБА_1 подала до Вищого суду округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , нею було сплачено судовий збір Заява була прийнята судом, справі присвоєно № 23FL001988 та ОСОБА_3 . Вищим судом округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) надіслано судову повістку. Зазначені документи перекладені, нотаріально посвідчені, апостильовані відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої України приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 1993-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Вказані обставини та висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 760/17292/23 (провадження № 61-8178св25) (т. 2 а.с. 52-56). У липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 (справа № 760/17292/23) (т. 1 а.с. 205-206). Також, у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває справа № 760/20759/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. З копії позовної заяви вбачається, що 07 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду вказаним позовом у вересні 2023 року (справа № 760/20759/23) та просив суд: у порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 право власності на частини квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 86,2 квадратних метрів, житловою площею 43,6 квадратних метрів; у порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 , право власності на частини квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 86,2 квадратних метрів, житловою площею 43,6 квадратних метрів (т. 1 а.с. 193-195). Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113603988). 02.09.2025 року представником ОСОБА_3 було подано до суду заяву про зміну предмету позову (збільшення розміру позовних вимог) в якій просив: у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, здійснити поділ боргових зобов`язань, які виникли в інтересах сім`ї, на підставі розписки ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, яка засвідчує надання ОСОБА_2 ОСОБА_3 позики в сумі 120 000,00 доларів США (що підлягає стягненню відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 465/6037/23, у розмірі 211 200 (двісті одинадцять тисяч двісті) доларів); у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_3 зобов`язання на частину боргу в розмірі 105 600 доларів, яке виникло в інтересах сім`ї, на підставі розписки ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, що засвідчує надання ОСОБА_2 . ОСОБА_3 позики в сумі 120 000,00 доларів США; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_1 зобов`язання на частину боргу в розмірі 105 600 доларів, яке виникло в інтересах сім`ї, на підставі розписки ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, що засвідчує надання ОСОБА_2 . ОСОБА_3 позики в сумі 120 000,00 доларів США; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на частину машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 177295928000; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на частину машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 177295928000; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, здійснити поділ боргових зобов`язань, які виникли в інтересах сім`ї, на підставі додаткового рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року у цивільній справі № 465/6037/23 у розмірі 35 000, 00 грн.; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_3 зобов`язання на частину боргу в розмірі 17 500,00 (сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень, яке виникло в інтересах сім`ї, на підставі додаткового рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року у цивільній справі № 465/6037/23 у розмірі 35 000, 00 грн. ; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_1 зобов`язання на частину боргу в розмірі 17 500,00 (сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень, яке виникло в інтересах сім`ї, на підставі додаткового рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року у цивільній справі № 465/6037/23 у розмірі 35 000, 00 грн. (т. 1 а.с. 173-182). З уточненої позовної заяви, яка зареєстрована за № 63518 від 02 вересня 2025 року, вбачається, що ОСОБА_3 по тексту уточненої позовної заяви стверджував, що позивачем було сформовано позовні вимог у вигляді лише одного з об`єктів спільної сумісної власності подружжя, без урахування спільних боргових зобов`язань подружжя, що не буде забезпечувати йому повною мірою захист порушених прав та інтересів, встановлення повного обсягу спільної сумісної власності подружжя не буде здійснено. Вказував, що після одруження подружжям було прийнято рішення набути у власність спільну нерухомість для задоволення потреб сім`ї, однак, на той момент ні позивач, ні відповідач не мали стабільного та достатнього доходу та грошових коштів, достатніх для придбання майна в інтересах сім`ї, у зв`язку з цим ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку про отримання боргу у сумі 120 000 доларів США (т. 1 а.с. 173-182). Висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності права апелянта оскаржувати рішення суду першої інстанції та вирішення справи по суті спору. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України). Касаційний суд вказував, що потрібно розмежовувати: матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)); зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)). Касаційний суд зазначав, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють судовий розгляд, зокрема, про стягнення боргу, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тощо, такі учасники судового розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно-правових конструкцій не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року в справі № 759/11754/23 (провадження № 61-17672св24)); досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)); учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (рецисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 369/10615/19 (провадження № 61-17939св23)). Касаційний суд підкреслив, що учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом; очевидно, що для мотивування наявності зловживання правами пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами (батьком і сином), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, недостатньо ствердження про наявність зловживання правом. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом. До таких обставин, зокрема, належать: контрагент, з яким вчиняється договір позики (наприклад, родичі (зокрема, син, онук, мати, батько). Тобто пов`язаність осіб може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють договір позики, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини; вказівка в договорі позики чи розписці про передання грошових коштів саме на придбання певного конкретного майна; визнання позову про солідарне стягнення боргу за договором позики пов`язаною чи афілійованою особою, наприклад, родичем (сином позивача). Відповідна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 947/5939/20 (провадження 61-7016св24) та від 17 вересня 2025 року у справі № 754/3801/23 (провадження 61-7427св25). Суд апеляційної інстанції перевіривши обставини і докази по цій справі дійшов висновку, що аналіз матеріалів справи свідчить про те, що: 07 червня 2023 року, до пред`явлення позивачем ОСОБА_2 до ОСОБА_3 цього позову (09 серпня 2023 року), апелянт ОСОБА_1 подала до Вищого суду округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , нею було сплачено судовий збір Заява була прийнята судом, справі присвоєно № 23FL001988 та ОСОБА_3 . Вищим судом округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) надіслано судову повістку. Зазначені документи перекладені, нотаріально посвідчені, апостильовані відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої України приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 1993-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». У липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 (справа № 760/17292/23) (т. 1 а.с. 205-206). Позов, поданий у липні 2023 року ОСОБА_3 до суду України, і позов, поданий ОСОБА_1 до суду США, є тотожними, так як наявні три складові: тотожні сторони спору; тотожній предмет позовів, тотожні підстави позову. Вказані обставини та висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 760/17292/23 (провадження № 61-8178св25), якою скасовані судові рішення у справі та позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, що такий самий спір раніше прийнятий за позовом ОСОБА_1 перебуває на розгляді іноземного суду (Вищого суду округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США)). 09 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за спірним договором позики (т. 1 а.с. 1-5, 37). При цьому, 09 листопада 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Вітер В.М. надійшла письмова заява в якій зазначено про визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі з проханням врахувати визнання позову при винесенні судового рішення, розглянути справу за відсутності відповідача та його представника (т. 1 а.с. 43- 46). 09 листопада 2023 року Соломенським районним судом м. Києва ухвалено судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі (т. 1 а.с. 51-55). 08 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лука А.В. звертається до суду з клопотанням про повернення з матеріалів справи оригіналу боргової розписки ві22 вересня 2017 року, яка повернута районним судом позивачу ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 85-88). 07 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя (справа № 760/20759/23). При цьому, колегія суддів звертає увагу на суперечливу поведінку ОСОБА_3 у справі 760/20759/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, оскільки, звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_3 не зазначав, що спірне майно було придбане за грошові кошти, які були отримані в позику від ОСОБА_2 , разом з тим, ОСОБА_3 звертаючись до суду з заявою про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог), вже зазначав, що після одруження подружжям було прийнято рішення набути у власність спільну нерухомість для задоволення потреб сім`ї, однак, на той момент ні позивач, ні відповідач не мали стабільного та достатнього доходу та грошових коштів, достатніх для придбання майна в інтересах сім`ї, у зв`язку з цим ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку про отримання боргу у сумі 120 000 доларів США. Колегія суддів вважає, що вказані дії відповідача ОСОБА_3 є суперечливими та свідчать про зловживання правами, оскільки фактично рішення суду у даній справі використовується не для захисту цивільних прав та інтересів, а створення преюдиційного рішення суду про стягнення неіснуючого боргу з метою уникнення справедливого поділу спільно нажитого майна подружжя. А відтак доводи апелянта ОСОБА_1 , що оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає (створює) її обов`язки та наявність права ОСОБА_1 , яка не була повідомлена і не брала участі в розгляді справи, оскаржити вказане рішення районного суду, колегія суддів визнала обґрунтованими. У справі відсутні докази звернення позивача ОСОБА_2 та (або) його представника - адвоката Лука А.В. або отримання виконавчого листа на виконання набравшого законної сили рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та додаткового рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року, за якими на користь ОСОБА_2 стягнуто 211 200 доларів США та 35 000 грн. витрат на правничу допомогу. Не надано до суду апеляційної інстанції і доказів звернення у період з 10 грудня 2023 року до 26 лютого 2026 року до виконання набравших законної сили рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та додаткового рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року. Цих обставин позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Лука А.В. в суді апеляційної інстанції не заперечували і не спростували, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 59-60). На час розгляду цієї справи апеляційним судом до суду не надано доказів ухвалення Вищим судом округу Санта Клара (штат Каліфорнія, США) рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і цих обставин особи, які беруть участь у справі, в суді апеляційної інстанції не заперечували і не спростували, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 59-60). При цьому, суд враховує, якщо пов`язані чи афілійовані особи ініціюють судовий розгляд, зокрема, про стягнення боргу, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тощо, такі учасники судового розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно-правових конструкцій не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Зважаючи на викладене, зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України). Оскільки, з урахуванням встановлених обставин, наявні підстави для висновку про зловживання правами, у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики слід відмовити саме з указаної підстави. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Разом з тим, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення у даній справі по суті спору і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року також підлягає скасуванню. Інші доводи скарги, посилання на набуття майна за кошти, які належать апелянту, не є предметом розгляду у цій справі, а тому судом апеляційної інстанції відхилені. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року - скасувати та ухвалити нове. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 02 березня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов