Постанова 4824 № 368/1253/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2026 року місто Київ справа № 368/1253/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/2781/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д. за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільницької Інни Володимирівни на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кириченка В.І., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» щодо відмови у знятті арешту з майна та покладення обов`язку,- в с т а н о в и в : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила: визнати протиправної бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій по зняттю арешту; зобов`язати посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про арешт майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 12912447; зареєстровано 23.08.2012 року 17:10:10 за № 12912447 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, НОМЕР_2, 23.08.2012, Державний виконавець Воронова І.О. ВДВС Кагарлицького РУЮ, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління юстиції, код: 34767228, 09200, Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вул. Кооперативна,

19. Скарга мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,84 га, що розташована на території Горохівської сільської ради Кагарлицького району Київської області на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 427197 від 24 березня 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №323. У грудні 2024 року ОСОБА_1 дізналася про накладення арешту на вищезазначену земельну ділянку. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, на все майно скаржника накладено арешт. Підставою для накладення арешту стала постанова державного виконавця Відділу ДВС Кагарлицького РУЮ Воронової І.О. про арешт майна боржника та заборону його відчуження від 23.08.2012 року, НОМЕР_2 (реєстраційний номер обтяження №12912447). Водночас, за даними автоматизованої системи виконавчого провадження, інформація про відкриті виконавчі провадження, у яких ОСОБА_1 виступає боржником - відсутня. Крім того, у Єдиному реєстрі боржників також немає відомостей про ОСОБА_1 як боржника. У березні 2025 року представник скаржника адвокат Ільницька І.В. через підсистему «Електронний суд» звернулася з позовом до Кагарлицького районного суду Київської області про скасування арешту на майно. 30.07.2025 ухвалою судді Кагарлицького районного суду Київської області Кириченка В.І. провадження у справі було закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд закрив провадження, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.02.2025 року у справі №295/6687/24, відповідно до якого колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, підтриманим судом апеляційної інстанції, про те, що оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна. Законодавством України у такому випадку передбачено інший спосіб судового захисту - оскарження боржником дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Для вирішення даного питання до Обухівського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) як правонаступника Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) подано заяву про зняття арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 . Згідно наданої Відділом відповіді вих. №129514 від 12.08.2025 вбачається, що відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що в Обухівському МР ВДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження АСВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-558 від 30.07.2012 року виданого Кагарлицьким районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» борг в розмірі 43 372,99 грн. 22.08.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (з накладенням арешту на майно боржника) за №АСВП НОМЕР_2, копії. 23.08.2012 року державним виконавцем керуючись ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 27.11.2013 року державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Питання відновлення та подальшого завершення виконавчого провадження може бути врегульоване в судовому порядку, яке передбачено викладеними вимогами Закону України «Про виконавче провадження». В зв`язку з вищезазначеним державний виконавець, позбавлений можливості винести постанову про зняття арешту з майна. Разом із цим вважає відмову ДВС щодо зняття арешту з майна боржника протиправною, оскільки повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначалось як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Вказує, що наявність протягом тривалого часу (понад 13 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача та за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння та розпорядження своїм майном. В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. З огляду на викладене, наявність чинного арешту на майно, накладеного багато років тому, порушує законні права та інтереси скаржника. Тому, в даному випадку, єдиним способом захисту порушених прав скаржника, є скасування чинного на сьогодні арешту з належного майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця Відділу ДВС Кагарлицького РУЮ Воронової І.О. про арешт майна та заборону його відчуження від 23.08.2012 та зареєстровану 23.08.2012 року 17:10:10 за № 12912447 реєстратором: Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, є саме подання скарги на дії державного виконавця. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року в задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ільницька І.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги, не врахувавши, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження, у відсутність майнових претензій з боку стягувача та відсутність у необхідності подальшого застосування таких заходів, бездіяльність державних виконавців щодо не зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Посилається на неврахування правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15, від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21, від 13 липня 2022 року в справі № 2/0201/806/11, від 10 січня 2024 року справа № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23). Вказує, що виконавче провадження НОМЕР_2 було завершено 27.11.2013 за постановою про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, 27 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV. Повторно пред`явити виконавчий документ №2-558, виданий 30.07.2012 року Кагарлицьким районним судом Київської області до виконання стягувач міг у строк до 27 листопада 2016 року, проте не робив цього. Виконавчі провадження на підставі вказаного виконавчого листа не відкривались, майнові претензії до скаржниці у подальшому не заявлялись. Враховуючи викладене, виконавчий документ №2-558, виданий 30.07.2012 року Кагарлицьким районним судом Київської області повторно до примусового виконання не пред`являвся і строки його пред`явлення до виконання закінчилися, вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном скаржниці. Не зняття арешту з майна скаржниці, накладеного у виконавчому провадженні НОМЕР_2 за визначених вище обставин, є протиправною бездіяльністю цього органу ДВС. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ільницька І.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів, з у рахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справи у відсутність представника стягувача та державного виконавця. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника скаржника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до державного виконавця із заявою про зняття арешту з майна, не надано доказів, які б свідчили про наявність підстав для зняття арешту з майна, передбачених частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Також боржником не надано доказів про повне виконання рішення суду або ухвали про визнання виконавчого листа таким , що не підлягає виконанню. Таким чином, дії Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) узгоджуються з нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV та Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. За вказаних обставин втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном здійснюється з дотриманням принципу «пропорційності» який зазначено в п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», Статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР). Також дотримано положення статті 41 Конституції України та статті 319, 321 Цивільного кодексу України. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 16 лютого 2011 року Оболонським районним судом міста Києва виконавчого листа № 2-7026/2010, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. У пункті 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент повернення виконавчого листа були визначені у частині першій статті 49 Закону № 606-XIV, а на момент розгляду цієї справи в суді визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIІІ. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11). Водночас частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII. Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII). Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII. Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22. Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Відповідно до частини першої, другої, пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,84 га, що розташована на території Горохівської сільської ради Кагарлицького району Київської області на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 №427197 від 24.03.2003 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №323. У грудні 2024 року скаржник дізналася про накладення арешту на вищезазначену земельну ділянку. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на все майно скаржника накладено арешт. Підставою для накладення арешту стала постанова державного виконавця Відділу ДВС Кагарлицького РУЮ Воронової І.О. про арешт майна боржника та заборону його відчуження від 23.08.2012 року, НОМЕР_2 (реєстраційний номер обтяження №12912447). За даними автоматизованої системи виконавчого провадження, інформація про відкриті виконавчі провадження, у яких ОСОБА_1 виступає боржником - відсутня. У Єдиному реєстрі боржників також немає відомостей про ОСОБА_1 як боржника. Для вирішення даного питання до Обухівського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) як правонаступника Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) подано заяву про зняття арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (копія додається). Згідно наданої Відділом відповіді вих. №129514 від 12.08.2025 вбачається, що відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що в Обухівському МР ВДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження АСВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-558 від 30.07.2012 року виданого Кагарлицьким районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» борг в розмірі 43 372,99 грн. 22.08.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (з накладенням арешту на майно боржника) за №АСВП НОМЕР_2. 23.08.2012 року державним виконавцем керуючись ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 27.11.2013 року державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частини шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України). Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-558, виданого 30.07.2012 року Кагарлицькими районним судом Київської області, сплив та не був поновлений судом. Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 23 серпня 2012 року. Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 13 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений. Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 , не пред`являє. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Кагарлицького районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для її скасування та задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: АТ «Універсал Банк» щодо відмови у знятті арешту з майна та покладення обов`язку. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільницької Інни Володимирівни - задовольнити. Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» щодо відмови у знятті арешту з майна та покладення обов`язку задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій по зняттю арешту. Зобов`язати посадових осіб Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про арешт майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 12912447; зареєстровано 23.08.2012 року 17:10:10 за № 12912447 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, НОМЕР_2, 23.08.2012, Державний виконавець Воронова І.О. ВДВС Кагарлицького РУЮ, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління юстиції, код: 34767228, 09200, Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вул. Кооперативна,

19. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 березня 2026 року. Головуючий: Судді: