Ухвала ККС ВС № 686/6629/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 року м. Київ справа № 686/6629/23 провадження № 51-679ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації (далі - РФ), уродженця м. Новосибірськ Новосибірської області РФ, депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ, робоча адреса: вул. Охотний ряд, 1, м. Москва, РФ, раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2025 року, залишеного без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року, ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків (вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла. За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_5 будучи депутатом державної думи федеральних зборів РФ восьмого скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і Збройних Сил РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХIХ), статей 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою: вул. Охотний ряд, буд. 1, м. Москва, РФ прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» постанову із зверненням до Президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «Донецькою народною республікою» та договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «Луганською народною республікою», у такий спосіб ОСОБА_5 будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Так, станом на 30 січня 2023 року Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини зафіксувало 18 657 випадки загибелі або поранення цивільних осіб в Україні: 7110 загиблих і 11 547 поранених. Внаслідок агресії РФ заподіяно матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури (значні пошкодження цивільної інфраструктури, зокрема лікарні та житлових будинків у містах Маріуполь, Буча, Ірпінь та інших). Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення. На обґрунтування вимог касаційної скарги захисник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію захисту про те, що ОСОБА_5 є посадовою особою РФ - депутатом Державної Думи, а тому користується імунітетом ratione materiae від здійснення іноземної кримінальної юрисдикції, отже жоден національний суд України не має юрисдикції на розгляд цього кримінального провадження. Зауважує, що під час розгляду вказаного кримінального провадження було порушено право ОСОБА_5 на справедливий суд через відсутність даних про обізнаність засудженого про кримінальне провадження відносно нього. Зазначає про відсутність обов`язку у ОСОБА_5 дотримуватись Конституції України, також судами попередніх інстанцій безпідставно поширено на нього дію КК. Касатор уважає, що якщо постанова про звернення до президента РФ винесена за законами іншої країни, то така не може отримати оцінку в межах національного законодавства України. Крім того, вона прийнята колегіальним органом, отже голос окремого депутата не має значення. Покликається на відсутність належного доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_5 та настанням тяжких наслідків. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та зміст прийнятих у справі судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі, не має. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Так, згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК). Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Натомість зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом. Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції,з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, свій висновок зробив із додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, детально наведеними у вироку й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за викладених у вироку обставин, підтверджується сукупністю доказів, які суд першої інстанції безпосередньо дослідив, проаналізував, детально навів у вироку та дав їм відповідну правову оцінку. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, які перекликаються із доводами її касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. Перевіряючи доводи сторони захисту в частині недоведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дослідив та взяв до уваги, зокрема, фактичні дані, які містяться у протоколах огляду: від 27 березня 2022 року та додатках до нього, згідно з якими об`єктами огляду є офіційний сайт Державної Думи РФ, що містяться за посиланнями: «http://duma.gov.ru/duma/deputies)», в ході огляду якого виявлено розділ з назвою «Депутаты» (скріншот № 1, 2) де виявлено сторінку депутата 8 скликання ОСОБА_5 (скірншот № 3, 4). Під час огляду сторінки виявлено наступну інформацію щодо ОСОБА_5 : « ОСОБА_6 . Депутат Государственной Думы избран по избирательному округу № 136 (Центральный - Новосибирская область). Фракция «Единая Россия», Регион: Новосибирская область, дата рождения: ІНФОРМАЦІЯ_1 года. Сведения об избрании: 12.10.2021 г., фракція Всеросийской политической партии «Единая Россия» (восьмой созыв). Комиссия Государственной Думы Федерального собрания РФ по рассмотрению расходов федерального бюджета направленых на обеспечение национальной безопастносты и правоохранительной деятельносты (член комиссии). Комитет Государственой Думи по безопастности и противодействию коррупции (член комитета). Образование: 2001 г. Новосибирская государственная академия экономики и управленичя.2009 г. Сибирская академия государственной службы. 2012 Российская академия народного хозяйства и государственной службы при Президенте РФ; від 10 березня 2022 року та додатках до нього, згідно якого об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, що містяться за посиланнями: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де виявлена інформація про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ 15 лютого 2022 року по питанню : «Про проект постанови Державної Думи № 582-43-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до президента РФ ОСОБА_7 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких «ЗА» вказане звернення проголосував 351 депутат, в тому числі, відповідно до поіменного списку і ОСОБА_5 . Ця інформація збережена та записана на матеріальний носій інформації - оптичний диск «VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN», який є невід`ємним додатком до протоколу огляду від 10 березня 2022 року; від 10 березня 2022 року та додатках до нього, згідно якого об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, що містяться за посиланнями: «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ 22 лютого 2022 року за проєкт федерального закону № 75578-8 « Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Донецькою народною республікою», № 75577-8 від 22 лютого 2022 року, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Луганською народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроєкт проголосували усі 400 депутатів, в тому числі, відповідно до поіменного списку ОСОБА_5 . Ця інформація збережена та записана на матеріальний носій інформації - оптичний диск «VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN», який є невід`ємним додатком до протоколу огляду від 10 березня 2022 року; від 07 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 від 15 лютого 2022 року «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до президента РФ ОСОБА_7 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», федеральних законів РФ № 75578-8 від 22 лютого 2022 року «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Донецькою народною республікою» та № 75577-8 від 22 лютого 2022 року, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Луганською народною республікою», встановлено тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зборів РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до президента РФ ОСОБА_7 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», її текст, у якому наголошується на тому, що: «Депутати Державної Думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки, що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Також в додатках містяться паспортні дані законопроєкту № 75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Донецькою народною республікою» та законопроєкту № 75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Луганською народною республікою», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту; від 24 лютого 2023 року та додатках до нього, згідно якого об`єктами огляду є офіційна веб сторінка Організації Обєднаних Націй в Україні і в розділі «матеріали /публікації» за відповідною веб адресою встановлена публікація під назвою «Україна: Втрати серед цивільних осіб станом на 29 січня 2023 року» і при завантажені даної публікації містяться дані: «з 24 лютого 2022 року, коли почався збройний напад РФ на Україну, до 29 січня 2023 року Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 18 657 випадки загибелі або поранення цивільних осіб в Україні: 7110 загиблих і 11 547 поранених та міститься подальша інформація щодо чоловіків, жінок, дівчат, хлопчиків, а також інша інформація по територіям, які контролюються урядом України та збройними силами РФ, що відображено на скріншотах № 1-8). Також колегією суддів апеляційного суду, крім іншого, ураховано: · ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, згідно з якою усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй (Статут ООН підписаного 26 червня 1945 року/набрав чинності 24 жовтня 1945 року, яким фактично створено ООН, до складу якої входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу); · Декларацію Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюції № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави; · принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманні суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав що закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ; · статті 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення; · преамбулу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди; · «Акт проголошення незалежності України», схвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно із вказаним документом, територія України є неподільною та недоторканною (Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ); · пункти 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання, згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН; · статі 2-3 Договіру про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (укладений 31 травня 1997 року/ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02 березня 1999 року № 42 ФЗ), відповідно до якого РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності та територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини основних свобод та співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права; · опис і карту державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України. Крім того судом було оглянуто фактичні дані, які містяться у вироках судів: Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 квітня 2023 року (справа № 733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2023 року (справа № 585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2024 року (справа № 369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2024 року (справа № 588/156/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року, справа (№ 748/1469/24), Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року (справа № 766/1560/24), Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2024 року (справа № 748/2095/23), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями Збройних Сил РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб, що підтверджує настання тяжких наслідків Таким чином, внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» 24 лютого 2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки. Тож, сукупність досліджених місцевим судом доказів доводить, що ОСОБА_5 будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України і розуміючи, що діє всупереч встановленим національним нормативно-правовим актам та міжнародним правовим актам, підтримав постанову із зверненням до Президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Далі, 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Вказані обставини були встановлені даними з офіційного сайту державної установи РФ, що наявні у загальному доступі, де фіксується в автоматичному режимі позиція кожного з депутатів, що унеможливлює вчинення вказаних дій іншими особами. Тож суд дійшов обґрунтованого висновку, що обставини цього кримінального провадженнята сукупність безпосередньо досліджених доказів свідчать про вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінально караного діяння. Щодо доводів касаційної скарги захисника про неврахування судами наявності у ОСОБА_5 імунітету ratione materiae від здійснення іноземної кримінальної юрисдикції та відсутність у нього обов`язку виконувати приписи Конституції України, Суд уважає безпідставними з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у ОСОБА_5 імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження національним судом. Адже відповідно до усталеної практики Верховного Суду (ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 686/22916/22, від 26 травня 2025 року у справі № 686/22462/22, від 28 липня 2025 року у справі № 607/6056/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 686/20908/22) функціональний імунітет ratione materiae не застосовується до посадових осіб іноземної держави щодо несення кримінальної відповідальності у третій державі у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм jus cogens. Тобто, депутати Державної думи РФ не мають функціонального імунітету ratione materiae від кримінальної юрисдикції України у випадках вчинення, зокрема, злочину агресії, воєнних злочинів, геноциду, та інших злочинів, що порушують суверенітет та територіальну цілісність України, та пов`язані з порушенням норм jus cogens. Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян РФ, зокрема, депутатів Державної думи РФ, серед іншого, в частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені Розділом І «Злочини проти основ національної безпеки України» та Розділом XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК. Реалізація вказаних прав та обов`язків знайшла відображення у ст. 8 КК, відповідно до якої іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Щодо доводів про відсутності значення окремого голосу у голосуванні колегіального органу. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, особа, маючи можливість голосувати «проти» чи утриматися, адже наявні й такі варіанти волевиявлення у інших депутатів, обвинувачений проголосував «за», здійснивши усвідомлений вольовий вибір, який безумовно вплинув на прийняття рішення Державною Думою РФ та здійснення подальшої агресії проти України, що заподіяло матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури (значні пошкодження цивільної інфраструктури, зокрема лікарні та житлових будинків у містах Маріуполь, Буча, Ірпінь та інших). Крім того, будучи представником влади РФ, унаслідок займаної посади депутата Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, обвинувачений знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими, зокрема, визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Також він був достовірно обізнаний про незалежність України як держави, з урахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Факт усвідомлення представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ. Отже, ураховуючи викладене вище, колегія суддів не вбачала підстав ставити під сумнів висновки місцевого суду про наявність в діях обвинуваченого умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК та спростовує твердження про не значимість окремого голосу у голосуванні колегіального органу, про що у своїй скарзі зазначає захисник. Щодо доводів сторони захисту про недостатність заходів для повідомлення ОСОБА_5 , у тому числі, про день, час і місце розгляду справи стосовно нього і неналежне інформування про кримінальне провадження. Колегія суддів касаційного суду уважає такі доводи неспроможними з огляду на таке. Відповідно до судових рішень, на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року, досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, здійснювалося в порядку спеціального досудового розслідування, а судовий розгляд - у спеціальному судовому провадженні, згідно з ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2024 року. Таким чином, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia). Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року (справа № 415/2182/20) зазначено, що законодавець дозволяє розгляд справи судом за відсутності обвинуваченого (in absentia), тобто застосування процедури спеціального судового провадження на підставі ч. 3 ст. 323 КПК. Означена процедура застосовується судом за клопотанням прокурора за умови підтвердження, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження. Так законодавець врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором. Частиною 1 ст. 297-5 КПК передбачено, що повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Приписами абз. 6 ч. 3 ст. 323 КПК встановлено, що повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Відповідно до судових рішень, у цьому кримінальному провадженні вимоги ч. 1 ст. 297-5 і абз. 6 ч. 3 ст. 323 КПК, щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд стосовно нього справи були дотримані. Повідомлення ОСОБА_5 про призначені судові засідання здійснювалося шляхом публікацій в газеті «Урядовий кур`єр», яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а копії процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК направлялися захиснику. Наявні у справі документи суд визнав такими, що свідчать про обізнаність ОСОБА_5 щодо розпочатого кримінального провадження стосовно нього. Своїм правом прийняти участь у розгляді кримінального провадження він не скористався і будь-яких клопотань з цього приводу до суду не направляв. Згідно з ч. 8 ст. 135 КПК повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами 1, 2, 4 - 7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абз. 1 цієї частини статті, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З матеріалів кримінального провадження суди встановили, що під час досудового розслідування ОСОБА_5 відповідно до ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК, 11 квітня 2022 року повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, яка була направлена на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів РФ так, як і повістки про виклик останнього до СВ УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного. Вказана інформація також була опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, зокрема в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а повідомлення про підозру ОСОБА_5 вручено його захиснику. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 КПК передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вжили прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходів щодо інформування ОСОБА_5 про здійснення стосовно нього кримінального провадження. Верховний Суд не заперечує, що під час здійснення спеціального (досудового розслідування) судового провадження, можуть вживатися додаткові заходи, не визначені у статтях 297-5, 323 КПК щодо повідомлення особи. Водночас нездійснення таких додаткових заходів, за умови дотримання чітко передбаченого процесуальним законодавством України порядку здійснення повідомлення (виклику) особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження відповідно до процедури in absentia, само по собі не є порушенням вимог КПК. Крім того, особа засуджена в порядку судового провадження (in absentia) не позбавлена права оскаржити ухвалені стосовно неї судові рішення навіть після закінчення строків на їх оскарження, подавши скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження з наведенням поважності причин його пропуску. Частиною 3 ст. 400 КПК передбачено, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу. Таким чином, особа стосовно якої здійснюється спеціальне судове провадження, навіть після закінчення строків на апеляційне/касаційне оскарження не позбавлена права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини її неявки дійсно виявляться поважними, під час якого вона не буде позбавлена можливості ставити питання про усунення порушень, які, на її думку, були допущенні під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду. Отже, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду. Підстави для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відсутні. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3