Ухвала ККС ВС № 686/6420/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 року м. Київ справа № 686/6420/23 провадження № 51-666ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 ? адвоката ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина РФ, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК),- Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Хмельницького міськрайонного суду від 16 вересня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, тазасуджено до покаранняу виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна належного йому на праві власності в дохід держави. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. Суд визнав доведеним, що ОСОБА_4 будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ 8 скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 № 36/103, від 16 грудня 1970 № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 № 3314 (ХХIХ), статтями 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» постанову із зверненням до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_4 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою. Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури. Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 20 листопада 2025 року вирок залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 . На обґрунтування вимог касаційної скарги захисник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію захисту про те, що ОСОБА_4 є посадовою особою РФ - депутатом Державної думи, а тому користується імунітетом ratione materiae від здійснення іноземної кримінальної юрисдикції. А тому жоден національний суд України не має юрисдикції на розгляд цього кримінального провадження. Також зазначає, що стороною обвинувачення не надано жодного документу про обізнаність засудженого про кримінальне провадження відносно нього. Указує на те, що повідомлення про підозру було надіслано на сайт приймальні Державної думи РФ українською мовою без офіційного перекладу на мову, якою володіє ОСОБА_4 . Також невідомо, чи доставлено таке повідомлення та чи передано адресату. В матеріалах провадження відсутні відомості про залучення перекладача. Проведення судового розгляду за відсутності обвинуваченого, без належного його повідомлення, порушило право ОСОБА_4 на захист. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки клопотанню сторони захисту про визнання неналежними та недопустимими протоколів огляду інтернет-ресурсів з додатками. У обґрунтування вимог стверджує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо її підзахисного було доручено Слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області постановою Генерального прокурора України від 14 березня 2022 року без належного мотивування неефективності досудового розслідування органом, визначеним ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у чому вбачає недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 цього Кодексу та порушення вимог статей 214, 216 КПК. Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено, а судами не встановлено та не перевірено належними та допустимими доказами, причинно-наслідкового зв`язку між конкретними діями ОСОБА_4 та загибеллю людей, а також настанням інших тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст.110 КК. Зауважує, що судом не взято до уваги відсутність доказів наявності суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, яка в даному випадку вимагає умисної форми вини. Не з`ясовано, чи особисто ОСОБА_4 проголосував, чи може довірив це іншій особі; чи свідомо прийняте ним рішення по суті голосування; чи був він обізнаний із змістом рішення, за яке голосував; чи не було голосування наслідком дотримання партійної дисципліни тощо. У касаційній скарзі містяться й інші доводи щодо незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, установленими судами першої та апеляційної інстанцій. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі та копії судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі, не має. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Так, згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК). Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Натомість зазначені обставини були досліджені цими судами і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей. Стаття 370 КПКпередбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, зробив з додержанням вимог ст. 23 КПК, на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, детально наведеними у вироку й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Перевіряючи доводи сторони захисту в частині недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції взяв до уваги, зокрема, фактичні дані, які містяться у: - протоколі огляду електронних документів з додатками від 13 лютого 2023 року, за яким здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо Пленарного засідання «Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации», яка відбулась 22 лютого 2022 року; - протоколі огляду від 13 лютого 2023 року веб-сторінки Організації Об`єднаних Націй в Україні та сайту Офісу Генерального прокурора із додатками; - протоколі огляду електронних документів з додатками від 13 лютого 2023 року, за яким здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо Пленарного засідання «Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации», яка відбулась 19 квітня 2022 року; - протоколі огляду з додатками до нього від 03.03.2023 року, за яким здійснено огляд веб-сторінки за пошуком «руйнування у Бучі, Гостомелі, Маріуполі», було виявлено ряд гіперпосилань, які містили статті під назвами «Окупанти зруйнували інфраструктуру Бучі на понад 5 міліардів»; «Збитки внаслідок бойових дій в Ірпені становлять понад 900 мільйонів доларів»; «На Донеччині російські загарбники зруйнували або пошкодили майже 17600 об`єктів »; - протоколі огляду від 03 березня 2023 року мережі Інтернет, за яким проведено огляд ресурсів мережі Інтернет з метою встановлення наслідків збройного нападу військовослужбовців російської федерації на території України, а саме гіперпосилань, серед яких: ІНФОРМАЦІЯ_2 яке містить статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Що відбувається з «Азовсталлю», «Азотом» та іншими заводами на Донеччині; ІНФОРМАЦІЯ_4 яке містить статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6»; ІНФОРМАЦІЯ_10/wiki/%D0%90%D0%B2%D1% 96%D0%B0%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80_%D0%BF%D0%BE_%D0%BB%D1%96%D0 % BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%96_%D0%B2_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96, яке містить статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7»;ІНФОРМАЦІЯ_8, яке містить статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 ».; веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_10 містить статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», описано їх зміст; -протоколі огляду від 09 березня 2023 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №22022240000000005 від 24.02.2022 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 332-2, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 437 та ч. 2 ст. 437 КК (завдана шкода від забруднення земельних ділянок площею: 70 м2, 650 м2, 400 м2 та неорганізованих викидів в атмосферне повітря, внаслідок нанесення авіаційних ракетних ударів по об`єктах в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , спричиненою військовою агресією російської федерації на території України). Додатками до даного протоколу є копія витягу з ЄРДР у № №22022240000000005 від 24 лютого 2022 року, копія висновку експерта № 1815/22-28/2820-2829/22-28/2852-2861/22-28 від 03 жовтня 2022 року за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи; - протоколі огляду від 10 березня 2022 року з окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 15 лютого 2022 року та фотозображеннями вказаної інформації на екрані робочого комп`ютера, об`єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_12», на якій розміщена інформація викладена російською мовою «Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы». У протоколі огляду міститься інформація щодо переліку депутатів Державної Думи РФ, які брали участь у засіданні та голосували за звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР». Зазначеним оглядом встановлено, що 15 лютого 2022 року ОСОБА_4 проголосував «За» звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР». Додатком до протоколу огляду є досліджений в судовому засіданні DVD-R диск, на якому міститься папка із збереженою Інтернет сторінкою, на якій містяться зазначені публікації; - протоколі огляду від 10 березня 2022 року (з додатками: DVD-Rдиском, на якому містяться знімки екрану комп`ютера, а також окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022року та фотозображеннями вказаної інформації на екрані комп`ютера, об`єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы. Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой». У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ за проект федерального закону №75578-8«О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой»; - протоколі огляду від 10 березня 2022 року з додатками: DVD-R диском, на якому містяться знімки екрану комп`ютера, а також окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року, об`єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы. Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией» и Луганской Народной Республикой». У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ, які голосували за «проект федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой». Зазначеним оглядом встановлено, що 22.02.2022 року ОСОБА_8 проголосував «За» «проект федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой». Наведене підтверджується окремим додатком поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року; - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, об`єктами якого є матеріали кримінального провадження № 12022243200000068 від 04 квітня 2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями ЗСРФ кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК, а саме переслідування мети жорстокого поводження із цивільним населенням, здійснення обстрілів цивільного населення та житлових будинків, розташованих на території м. Буча Київської області; - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000199 від 13 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК (польова дорога Макарівського району Київської області, обстріл автомобіля в березні 22 невстановленими військовослужбовцями ЗСРФ, внаслідок якого настала загибель цивільної особи, ОСОБА_7 ); - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000515 від 08 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК (траса Київ-Житомир, обстріл автомобіля в березні 22 невстановленими військовослужбовцями ЗСРФ, наслідком якого стала загибель цивільної особи, ОСОБА_8 ) - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000240 від 24 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК (село Бобрик Броварський район, обстріл цивільного населення в березні 22 невстановленими військовослужбовцями ЗСРФ, наслідком якого стало вогнепальне поранення ОСОБА_9 ); - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000640 від 13 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК (м. Бородянка, лютий 2022 року, наїзд військової техніки невстановленими військовослужбовцями ЗСРФ на місцевого жителя ОСОБА_10 , який внаслідок отриманих травм помер; - протоколі огляду від 29 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000580 від 17 березня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК (автомобільна дорога м. Ірпінь, обстріл цивільного населення в березні 22 невстановленими військовослужбовцями ЗСРФ, наслідком якого стало вогнепальне поранення ОСОБА_11 ); - протоколі огляду електронних документів з додатками від 07 квітня 2022 року, за яким здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет щодо офіційного сайту державної думи федерального зібрання російської федерації, на яких відображено наявність та рух проектів постанови щодо звернення даного органу до президента РФ про визнання «ДНР» та ДНР», федеральних законів РФ «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» №75577-8 від 22 лютого 2022 року та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам та згідно яких встановлено що ОСОБА_29 проголосував «ЗА». У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_30 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», текст проекту «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерації ОСОБА_30 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», у якому наголошується на тому, що: «Депутаты Гос. Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, окрім того в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности. Також, в додатках містяться паспортні дані законопроекту №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується ( у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій на території України. Також судом, крім іншого, ураховано: · ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, згідно з якою усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй (Статут ООН підписаного 26 червня 1945 року/набрав чинності 24 жовтня 1945 року, яким фактично створено ООН, до складу якої входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу); · Декларацію Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюції № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави; · принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманні суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав що закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ; · статті 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення; · преамбулу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди; · «Акт проголошення незалежності України», схвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно із вказаним документом, територія України є неподільною та недоторканною (Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ); · пункти 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання, згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН; · статі 2-3 Договіру про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (укладений 31 травня 1997 року/ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02 березня 1999 року № 42 ФЗ), відповідно до якого РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності та територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини основних свобод та співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права; · опис і карту державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України. Суди встановили, що внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» 24 лютого 2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що сукупність досліджених місцевим судом доказів доводить, що ОСОБА_12 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України. З протоколів огляду даних про голосування підтверджено, що будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати 15 лютого 2022 року, розуміючи, що діє всупереч встановленим національним нормативно-правовим актам та міжнародним правовим актам, підтримав постанову із зверненням до Президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Далі, 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Вказані обставини були встановлені даними з офіційного сайту державної установи РФ, що наявні у загальному доступі, де фіксується в автоматичному режимі позиція кожного з депутатів, що унеможливлює вчинення вказаних дій іншими особами. Крім того апеляційний суд, за результатами перегляду кримінального провадження, не встановив процесуальних порушень, щодо порядку збирання наведених у вироку доказів. Тож суд дійшов обґрунтованого висновку, що обставини цього кримінального провадження та сукупність безпосередньо досліджених доказів свідчать про вчинення ОСОБА_13 інкримінованого йому кримінально караного діяння. Отже, ураховуючи викладене вище, колегія суддів не вбачала підстав ставити під сумнів висновки місцевого суду про наявність в діях обвинуваченого умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, про що у своїй скарзі зазначає захисник. Суд звертає увагу, що ОСОБА_12 засуджений за кримінальне правопорушення, яке відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, здебільшого докази, які лежать в основі у цій категорії справ є електронні (цифрові) докази, які містяться у відкритих чи закритих мережах. Зокрема - мережа інтернет, різноманітні сайти, засоби масової інформації, соціальні мережі, приватні месенджери, телеграмканали, комп`ютерна техніка, мобільні телефони, флешносії, карти пам`яті тощо. У цьому кримінальному провадженні, доказами є фактичні дані протоколів огляду публікацій на офіційному сайті Державної Думи РФ, які мають загальний доступ, а факти які вказують на протиправний характер дій ОСОБА_6 є загальновідомими. Варто уваги й те, що суди, даючи правову оцінку діям ОСОБА_6 , врахували, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є основи національної безпеки у сфері територіальної цілісності, недоторканності державного кордону та суверенітету України. Його додатковим факультативним об`єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров`я особи, власність тощо. Доводи касаційної скарги захисника щодо неврахування судами наявності у ОСОБА_14 імунітету ratione materiae від здійснення іноземної кримінальної юрисдикції колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке. Так, судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у ОСОБА_14 імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження національним судом. Адже відповідно до усталеної практики Верховного Суду (ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 686/22916/22, від 26 травня 2025 року у справі № 686/22462/22, від 28 липня 2025 року у справі № 607/6056/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 686/20908/22) функціональний імунітет ratione materiae не застосовується до посадових осіб іноземної держави щодо несення кримінальної відповідальності у третій державі у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм jus cogens. Тобто, депутати Державної думи РФ не мають функціонального імунітету ratione materiae від кримінальної юрисдикції України у випадках вчинення, зокрема, злочину агресії, воєнних злочинів, геноциду, та інших злочинів, що порушують суверенітет та територіальну цілісність України, та пов`язані з порушенням норм jus cogens. Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян РФ, зокрема, депутатів Державної думи РФ, серед іншого, в частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені Розділом І «Злочини проти основ національної безпеки України» та Розділом XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК. Реалізація вказаних прав та обов`язків знайшла відображення у ст. 8 КК, відповідно до якої іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Верховний Суд також погоджується з позицією апеляційного суду щодо відсутності порушень порядку зміни інстанційної підслідності органу досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. Як убачається з ухвали апеляційного суду, постановою Генерального прокурора ОСОБА_15 від 09 березня 2022 року доручено здійснювати досудове розслідування слідчим Служби безпеки України. Дана постанова складена із дотриманням приписів ст. 110 КПК, містить вступну, мотивувальну та резолютивну частини з відповідними реквізитами кримінального провадження. Щодо недостатньої вмотивованості даної постанови, про що стверджує сторона захисту, то колегія суддів обґрунтовано зазначила, що у постанові наведені конкретні обставини, які відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК давали прокурору підстави вважати, що розслідування проводилося недостатньо ефективно і передати подальше проведення досудового розслідування іншому органу. При цьому, стороною захисту не наведено жодних аргументів стосовного того, яким саме чином передача цього кримінального провадження для подальшого здійснення досудового розслідування іншому органу істотно обмежила права ОСОБА_4 , зокрема, в порівнянні з тим становищем, в якому він перебував би, якщо б досудове розслідування відносно нього здійснювало територіальне управління Державного бюро розслідувань з дислокацією у м. Хмельницькому. Верховний Суд не убачає порушень у повідомленні обвинуваченого про судовий розгляд даного кримінального провадження. Як вірно зазначив апеляційний суд, спосіб повідомлення обвинуваченого щодо проведення відносно нього як досудового, так і судового провадження, повністю узгоджується із нормами кримінального процесуального законодавства та відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Також апеляційний суд вказав, що з численних документів на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого вбачаються підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. У даному провадженні повістки про виклик до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної Думи російської федерації. Судові виклики здійснювалися в порядку визначеному ст. 323 КПК, зокрема, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду, публікаціях на офіційних сайтах офісу генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур`єр». Провадження, яке відбувається за відсутності обвинуваченого, саме по собі не є несумісним зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантується право на справедливий суд. В межах провадження інтереси ОСОБА_4 представляв адвокат, чим було забезпечено виконання вимог п. 8 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК і реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального провадження і забезпечення права на захист. Як правильно зазначив апеляційний суд, участь захисника обвинуваченого не може розцінюватися як рівнозначна заміна участі самого обвинуваченого. Однак, останній мав право вибору особисто захищати себе у змагальному процесі, чим не скористався цим. Місцевий суд використав всі передбачені законом заходи для своєчасного сповіщення обвинуваченого про здійснення кримінального провадження і створення йому у такий спосіб умов для реалізації свого права на справедливий судовий розгляд. При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховала правову позицію Верховного Суду у зазначеному питанні, відповідно до якої з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом (постанова ККС ВС від 25 квітня 2024 року у справі № 296/8416/21 провадження № 51-7860км23). При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що за змістом ч. 3 ст. 400 КПК якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК. Отже, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судових рішень, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_4 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущенні під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що повідомлення про підозру було надіслано на сайт приймальні Державної думи РФ українською мовою без офіційного перекладу на мову, якою володіє ОСОБА_16 , колегія суддів зазначає таке. Як зазначалося вище, практика здійснення кримінального провадження за процедурою in absentia передбачає, окрім способів прямо передбачених КПК, застосовування й інших (додаткових) заходів щодо повідомлення особи щодо проведення стосовно неї кримінального провадження. Відповідно до ухвали апеляційного суду у даному провадженні повістки про виклик до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної думи Федеральних зборів РФ. Відповідно до положень частини 2, 3 ст. 29 КПК особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. За змістом вказаних положень закону вбачається, що на слідчого, прокурора або суд не покладено обов`язку залучення перекладача за відсутності відомостей, донесених у будь-якій формі про те, що особа не володіє або недостатньо володіє мовою судочинства. Одночасно питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст.6 Конвенції. Відповідно до підпункту «е» пункту 3 статті 6 Конвенції та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв`язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача. Враховуючи специфіку цього кримінального провадження та з огляду на відсутність будь-якої інформації, яка б походила від ОСОБА_4 , як носія права на забезпечення його перекладачем, на стадії досудового розслідування та під час судового розгляду, колегія суддів вважає, що у цьому провадженні відсутнє недотримання вимог ст. 29 КПК. Стосовно доводів касаційної скарги про недопустимість протоколів огляду інтернет-ресурсів з додатками, колегія суддів зазначає таке. ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, яке належить до злочинів проти основ національної безпеки України. Доказами в зазначеній категорії кримінальних проваджень є, зокрема електронні (цифрові) докази, що містяться у відкритих мережах інтернет. За змістом статті 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами і можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Суд апеляційної інстанції зазначив, що інформація, наведена у протоколах оглядів сайту Державної думи РФ є офіційною, що підтверджується інформацією, яка розміщена на порталі «Государственная дума Федерального собрания Российской Федерации («http:// vote.duma.gov.ru/vote/…». Отже, протоколи огляду інтернет-ресурсу та DVD диски, які є додатками до протоколів оглядів і на яких записано публікації з офіційного сайту Державної думи РФ, є належними та допустимими доказами, і були обґрунтовано покладені судом в основу доведеності вини ОСОБА_4 . Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що доводи сторони захисту про використання у даному кримінальному провадженні доказів для доведення вини обвинуваченого здобутих в інших кримінальних провадженнях, без відповідного на те дозволу слідчого судді є необґрунтованими. Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, кримінальним процесуальним законом не забороняється органу досудового розслідування отримувати (збирати докази) через відповідні запити на отримання інформації від державних органів, юридичних і фізичних осіб. Ненадання ж такої інформації добровільно може бути подолано шляхом використання інституту тимчасового доступу до речей і документів. Колегія суддів врахувала, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування слід виходити із можливості без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. У даному провадженні здійснювався огляд матеріалів інших кримінальних проваджень в порядку ст. 237 КПК на підставі дозволу уповноваженої особи. За результатами такого огляду складено відповідні протоколи, які в подальшому долучені до справи і використані в межах кримінального провадження. Підстав для визнання фактичних даних вказаних вище протоколів з додатками, у яких зафіксовано хід і результати оглядів інтернет-сайтів, недопустимими і неналежними доказами Верховний Суд не вбачає, оскільки їх отримано в порядку, передбаченому КПК. Крім того, сторона захисту не дала жодних відомостей щодо спростування цієї інформації і не аргументувала, що інформація, надана органом досудового розслідування, не відповідає дійсності, зокрема, містить ознаки фальсифікації та/або навмисного спотворення даних. Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення. Наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення судами поза увагою доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 цього Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд п о с т а н о в и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3