Постанова 4874 № 918/965/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 року Справа №918/965/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Мельник О.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 08.12.2025) за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 52409,31 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" на користь Здолбунівської міської ради 52409,31 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та на користь Рівненської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. Суд першої інстанції встановив, що відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідності до ст.17 ЛК України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території, зокрема, на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га. Отже, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Разом з тим, суд вказав, що матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки дерев у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив`язці права сторона копії 136 км. 6 - 10 пк, невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев, що є порушенням лісового законодавства. Таким чином, оскільки саме на АТ "Укрзалізниця" як на постійного лісокористувача покладено обов`язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень, стало підставою для скоєння кримінального правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев, що завдало шкоду навколишньому природному середовищу. Враховуючи викладене, відповідно до норм чинного законодавства, в т.ч. положень ст.105, 107 ЛК України, ст.68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зазначає, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт. Відтак, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев. Зважаючи на встановлені обставини, приймаючи до уваги висновок судової економічної експертизи від 31.03.2023 щодо розміру шкоди, заподіяної лісу, відсутність доказів, наданих відповідачем, в спростування саме цієї суми шкоди, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача 52409,31 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт, посилаючись на ст.1, 8, 9, 17, 40, 49, 54 ЛК України, вказує, що ліс та лісокористування не пов`язується виключно з наявністю насаджень, а є визначеним та впорядкованим. У матеріалах справи відсутні належні докази віднесення насаджень в смузі відведення залізниці до категорії лісу, зокрема, відсутні відомості та докази у розумінні наведених вище норм про надання (виділення) компетентним органом земельної ділянки залізниці для лісокористування, віднесення її до даної категорії, відомості щодо обліку такого лісокористування, матеріали лісокористування, лісового кадастру тощо. Зауважує, що за цільовим призначенням земельна ділянка на якій здійснено порубку класифікується як землі для забезпечення функціонування залізничного транспорту. Таким чином, цільове призначення земельної ділянки, на якій знаходяться захисні насадження є визначеним та зареєстрованим. Скаржник зазначає, що за змістом ст.68 ЗК України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН, землі на яких відбулася незаконна порубка, є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів. Крім того, у відповідності до ст.63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Проте, саме по собі формулювання "здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок" носить загальний характер, як і відсутня конкретизація обов`язку охорони у ст.19, 63, 64, 86 ЛК України. Вважає, що суд безпідставно та без належних на те обґрунтувань зазначає, що така невизначеність не унеможливлює визначити, які дії повинен був вчинити лісокористувач, щоб попередити незаконну рубку, а отже розмежувати його правомірну поведінку та протиправну поведінку (бездіяльність). Також зазначає, що суд фактично як єдину підставу вчиненого відповідачем правопорушення, визначив - незабезпечення охорони та захисту лісових насаджень, і як наслідок порушив покладені на нього законом обов`язки лісокористувача та допустив протиправну бездіяльність, оскільки дозволив невстановленим особам здійснити незаконну рубку дерев у загальній кількості 4 шт. на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні, чим завдав шкоди навколишньому природному середовищу. Такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях, та не мають нормативно обґрунтованої визначеності. Апелянт вказує, що порушення конкретних реальних зобов`язань із охорони лісу, які повинен був вчинити лісокористувач, має знаходитися у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною порубкою, а саме, належне виконання останнім таких заходів унеможливлює незаконну порубку дерев, і прокурор має довести, які саме дії повинні були вжиті лісокористувачем і в чому полягає їх невжиття. Щодо строків позовної давності зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що перебіг строків позовної давності поновився 04.09.2025 у зв`язку з набранням чинності Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 р. "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Відтак, оскільки кримінальне правопорушення працівниками залізниці виявлено 05.01.2021, строк позовної давності сплив 05.01.2024. У зв`язку із виключенням п.19 із Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позовна давність у даному випадку підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки прокурор звернувся із позовною заявою у жовтні 2025. У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку, перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця", а тому з урахуванням положень ЛК України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", вказані обставини є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні товариством достатньої, необхідної, належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території. Вважає, що саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим та відбулося вирубування дерев невстановленими особами і заподіяння шкоди. Судом першої інстанції вірно встановлено, що прокурором доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди. Зауважує, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Прокурор, посилаючись на ст.1, 4 ЛК України, Порядок здійснення лісовпорядкування, затв. постановою КМУ № 112 від 07.02.2023, вважає, що захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду, що спростовує доводи апелянта. Враховуючи викладене, прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025 у справі №918/965/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.01.2021 працівником виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив`язці права сторона копії 136 км. 6 - 10 пк виявлена незаконна рубка дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт. Згідно акта №1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, складеного посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця", оглядом місця порубки встановлено, що лісопорушниками на місці події було спилено дерева до ступеня припинення росту, а самовільно зрубана деревина забрана та вивезена у невідомому напрямку. Орієнтовна загальна кубомаса незаконно добутої деревини становить 4,33 метрів кубічних. Вказане завдало шкоду лісу (державі) на суму 49913,68 грн. За вказаним фактом ВП №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021180130000004 від 05.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 31.03.2023 №СЕ-19/118-23/3463-ЕК, розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "дуб" сироростучий арифметично підтверджується в сумі 52409,31 грн. Розбіжність з розрахунком розміру шкоди, визначеному в акті №1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, наданому на дослідження, та розміром шкоди, встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 2495,63 грн. Розбіжність пояснюється не врахуванням до розрахунку коефіцієнту індексу інфляції за 2020 рік. Згідно наданих виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" документів, вищевказана лісосмуга знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ № 251860 виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у постійному користуванні Державного територіально - галузевого об`єднання "Львівська залізниця" для забезпечення функціонування залізничного транспорту. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га з цільовим призначенням "для забезпечення функціонування залізничного транспорту" є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 155193956226). За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональна філія "Львівська залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи Акціонерного товариства "Укрзалізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень". Враховуючи, що особу, яка здійснила незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення на даний час не встановлено, прокурор вважає, що збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду. Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листів Здолбунівської окружної прокуратури від 01.07.2025, 07.08.2025, 16.10.2025 до Здолбунівської міської ради, надісланих у зв`язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування та про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду. Крім того, враховуючи обізнаність Здолбунівської міської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист міської ради від 16.09.2025 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому та не заперечення щодо звернення з даним позовом прокурора, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради. Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом. Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Згідно зі ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди. За положеннями ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди. Згідно з ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України (далі ЛК України), право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Частиною 2 ст.19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів. Нормами ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень. Відповідно до ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: - протиправна поведінка особи, тобто невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. При цьому, остання може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити. - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності); - вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Водночас, ч.2 ст.1166 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем. Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди. Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 29.12.2018 наказом №803/оз регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Згідно із п.11 Положення, дистанція захисних лісонасаджень це спеціалізований лісогосподарський підрозділ, створений з метою утримання захисних лісонасаджень у належному стані для забезпечення захисту колії, рухомого складу та інженерних споруд залізниці від несприятливих умов та природних явищ. Пунктом 12 Положення передбачено, що основними завданнями підрозділу є догляд за усіма видами захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці, здійснення рубок, пов`язаних з веденням лісового господарства та проведення інших заходів для забезпечення виконання ними захисних функцій. Враховуючи викладене, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідності до ст.17 ЛК України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території. Судами беззаперечно встановлено факт незаконної порубки дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт. у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив`язці права сторона копії 136 км. 6-10 пк. Згідно наданих виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" документів, лісосмуга, на якій здійснена незаконна вирубка дерев, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ № 251860 виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у постійному користуванні Державного територіально - галузевого об`єднання "Львівська залізниця" для забезпечення функціонування залізничного транспорту. Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га з цільовим призначенням "для забезпечення функціонування залізничного транспорту" є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 155193956226). Колегія суддів враховує, що винних осіб у кримінальному провадженні №12021180130000004 не встановлено, доказів протилежного сторонами суду не надано. Отже, оскільки саме на Укрзалізницю як на постійного лісокористувача покладено обов`язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, тому невжиття відповідачем (працівниками відповідача) заходів із належної охорони лісових насаджень та збереження лісового фонду завдало шкоду навколишньому природному середовищу. Таким чином, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправної бездіяльності, наслідком якої стала незаконна порубка дерев. Апеляційний суд зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.12.2019 у справі №906/1338/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 №926/2174/20, від 26.05.2022 №922/2317/21. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв`язку. Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень ЛК України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісових насаджень від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства. Щодо розміру заявлених до стягнення збитків, колегія суддів зазначає, що розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу". На підтвердження розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "дуб" сироростучий прокурором надано висновок експерта судової економічної експертизи від 31.03.2023 №СЕ-19/118-23/3463-ЕК, виконаного в межах кримінального провадження № 12021180130000004. Як вбачається зі змісту висновку експерта, розрахунок був здійснений з урахуванням кількості вирублених дерев та їх діаметру, встановлених в акті №1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, та арифметично підтверджується в сумі 52409,31 грн. При цьому, експерт вказав, що розбіжність з розрахунком розміру шкоди, визначеному в акті № 1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, наданому на дослідження, та розміром шкоди, встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 2495,63 грн. Розбіжність пояснюється не врахуванням до розрахунку коефіцієнту індексу інфляції за 2020 рік. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (п.105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної (господарської) справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній (господарській) справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи. Таким чином, враховуючи викладене, а також дотримання експертом при проведенні експертного дослідження усіх умов та вимог, зважаючи на обізнаність експерта про передбачену ст.384 та ст.385 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, апеляційний суд вважає, що висновок експерта відповідає вимогам ст.98, 101 ГПК України та є належним та допустимим доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України в межах даної справи, зокрема, щодо розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев. Будь-яких доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку, а також контррозрахунку такої суми, відповідач суду не надав. Відтак, заявлений до стягнення розмір збитків у сумі 52409,31 грн апеляційний суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача. Щодо доводів апелянта про те, що захисні насадження лінійного типу не належать до лісового фонду України, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до ст. 1 ЛК України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. У силу норм ст.4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі. Відповідно до п.4 ч.7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733 до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з кожного боку. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують захист залізниць і безпеку руху. Згідно з положеннями Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою КМУ №112 від 07.02.2023, постійний лісокористувач - підприємства, установи, організації всіх форм власності, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій. Враховуючи вказані норми чинного законодавства, доводи скаржника про те, що земельна ділянка, на якій було здійснено незаконну рубку дерев, не відноситься до категорії лісу, є необґрунтованими та не приймається судом до уваги. Щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право). Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Відповідач, обґрунтовуючи свою заяву про застосування строку позовної давності, вказує, що перебіг позовної давності поновився 04.09.2025 з набранням чинності Закон України № 4434-IX, яким виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України. Оскільки правопорушення виявлено 05.01.2021, трирічний строк сплив 05.01.2024. Прокурор звернувся до суду у жовтні 2025 року, тобто після спливу позовної давності, що є підставою для її застосування. Апеляційний суд зауважує, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (постанова Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №922/3120/19). При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17). Крім того, суд зазначає, що перебіг позовної давності у спорах, пов`язаних зі стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складання акту про відповідне порушення (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі №910/10452/17 та від 17.04.2018 у справі №910/2863/17). Як вбачається з матеріалів справи, акт про порушення складено позивачем 05.01.2021, отже строк позовної давності для звернення до суду мав закінчитись 05.01.2024. Водночас, колегія суддів враховує, що 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020 та №239 від 25.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020. Надалі дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, безперервно продовжувалася. Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) дію карантину продовжено до 30.06.2023. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Відповідний Закон набрав чинності 02.04.2020. Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.257, 258 ЦК України, були продовжені. Окрім того, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Відповідними указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану, який триває з 24.02.2022 до теперішнього часу. Однак, перебіг строків позовної давності поновився 04.09.2025, у зв`язку з набранням чинності Закону України №4434-IX від 14.05.2025 "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Відтак, з урахуванням того, що з 02.04.2020 року перебіг позовної давності було зупинено на період карантину, а з 17.03.2022 року - на період дії воєнного стану, відповідний перебіг строків поновився 04.09.2025, а тому саме з цієї дати відновлюється перебіг позовної давності, і позивач має право використати невикористану частину трирічного строку, що залишилася до його спливу. Колегія суддів зауважує, що акт про порушення складено позивачем 05.01.2021, тобто в період зупинення перебігу позовної давності на період карантину, тобто відлік цього строку розпочинається лише з 04.09.2025 року після його поновлення відповідно до прийнятого Закону №4434-IX, і з цієї дати позивач може ще протягом 3 років відповідно до ст.267 ЦК України звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, прокурор звернувся із позовною заявою до суду 17.10.2025 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований, про що вірно дійшов висновку суд першої інстанції. У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволенню не підлягає. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України. Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ: Рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2025 у справі №918/965/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Мельник О.В. Суддя Філіпова Т.Л. Суддя Василишин А.Р.