Постанова 4870 № 914/227/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/227/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Желіка М.Б. розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2026 (повне рішення складено 23.03.2026, суддя Запотічняк О.Д.) у справі № 914/227/26 за позовом Керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, м. Старий Самбір, Львівська область, до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород, Львівська області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державної екологічної інспекції у Львівській області, м. Львів про відшкодування шкоди у розмірі 87 131, 44 грн Господарський суд Львівської області в рішенні від 17.03.2026 у справі № 914/227/26 ухвалив: - задоволити повністю позовні вимоги Керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Старосамбірської міської ради; - стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» 87 131,44 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та 2 662,40 грн судового збору. При ухваленні рішення місцевий суд виходив із встановленого факту, що відповідач, як постійний лісокористувач, відповідно до вимог Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження лісових насаджень, однак, допустив протиправну бездіяльність, яка перебуває у причинному зв`язку з незаконною порубкою дерев, внаслідок чого завдано шкоду державі на суму 87 131,44 грн, розмір якої підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, висновком інженерно-екологічної експертизи, а отже, з врахуванням доведеності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення шкоди в повному обсязі. Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить: - скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2026 у справі № 914/227/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Старосамбірської міської ради. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026, склад колегії з розгляду справи № 914/227/26 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у цій справі. 21.04.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 914/227/26. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» зазначено, що: - рішення суду ухвалене без належного встановлення всіх елементів цивільно-правової відповідальності, передбачених ст. 1166 ЦК України, зокрема відсутні належні докази протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, а також доведеної вини. Незаконна рубка здійснена невстановленими особами, що виключає автоматичне покладення відповідальності на постійного лісокористувача; - розмір шкоди обґрунтований виключно протоколом огляду місця події та висновком судово-екологічної експертизи, які не містять обов`язкових елементів достовірності (натурного обстеження, належного обміру, методики фіксації, сертифікації приладів). Відсутній акт Державної екологічної інспекції, який є необхідним доказом у справах цієї категорії, що ставить під сумнів обґрунтованість розрахунку шкоди; - постійний лісокористувач виконав усі передбачені законом обов`язки щодо охорони та захисту лісу: своєчасно виявив факт незаконної рубки, повідомив правоохоронні органи та передав матеріали для встановлення винних осіб. Чинне законодавство не встановлює конкретного вичерпного переліку заходів, які гарантували б повне унеможливлення незаконних рубок, а отже, не доведено неналежне виконання обов`язків; - судом першої інстанції безпідставно застосовано Постанову Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, як нормативну основу для визначення розміру шкоди, оскільки її дія прямо обмежується випадками незаконного вирубування або пошкодження дерев конкретними винними особами. Вказана постанова встановлює такси для обчислення шкоди, заподіяної безпосередньо незаконною рубкою, тобто є інструментом визначення розміру шкоди лише у разі доведеного факту правопорушення та встановлення його суб`єкта; вона не регулює і не може застосовуватись для покладення відповідальності на постійного лісокористувача за дії невстановлених третіх осіб або за недоведене неналежне виконання ним обов`язків охорони лісу. Отже, використання Постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 у цій справі є неправильним, оскільки відсутня базова умова її застосування доведений факт вчинення незаконної рубки саме відповідачем або особою, за яку він несе відповідальність за законом. Скориставшись своїм правом, наданим ст.263 ГПК України, прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено заперечення проти доводів апелянта, зокрема, з огляду на таке: - саме відповідач не забезпечив належну охорону та збереження лісового фонду на закріпленій території. Визначальним, в даному випадку, є не встановлення конкретних осіб, які здійснили рубку, а факт неналежного виконання відповідачем своїх законодавчих обов`язків, як постійного лісокористувача. Такий підхід узгоджується з позицією Верховного Суду щодо відповідальності за бездіяльність у сфері охорони лісів; - відшкодування шкоди є позадоговірною (деліктною) відповідальністю, що регулюється ст. 1166 ЦК України. Для її настання необхідна сукупність елементів: шкода, протиправність, причинний зв`язок і вина. Позивач зобов`язаний довести ці елементи, тоді як відповідач зобов`язаний доводити відсутність вини, оскільки у таких спорах діє презумпція вини заподіювача шкоди; - вина відповідача обґрунтовується недотриманням вимог Лісового кодексу України щодо охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Саме бездіяльність у межах встановлених законом обов`язків створила умови для незаконної рубки третіми особами. Таким чином, шкода є прямим наслідком неналежної організації охорони лісу, що утворює причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та завданими збитками; - норми Лісового кодексу України прямо покладають на постійних лісокористувачів обов`язок організації охорони та захисту лісів. Відсутність вичерпного переліку конкретних заходів не звільняє від відповідальності, оскільки обов`язок має комплексний характер. Верховний Суд неодноразово підтверджував, що відповідальність настає не лише за особисту рубку, а й за неналежну організацію охорони, яка призвела до незаконних дій третіх осіб. З огляду на приписи ч.10 ст.270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, судова колегія встановила такі обставини: Самбірською окружною прокуратурою Львівської області під час реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження № 12024141320000062 від 01.02.2024, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 Кримінального кодексу України, за фактом незаконної рубки лісу невстановленими особами у кварталах № 37 та № 40 Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», внаслідок чого незаконно зрубано чотири дерева породи «Бук». Встановлено, що 21.02.2024 під час проведення відповідних заходів у кварталах № 37 та № 40 Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», розташованих на території Старосамбірської територіальної громади, виявлено факт незаконної рубки чотирьох сироростучих дерев породи «Бук». Осіб, причетних до вчинення зазначеного правопорушення, на час проведення досудового розслідування не встановлено. Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/114-24/13585-ФХЕД від 11.06.2025, розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки чотирьох дерев породи «Бук» у кварталах № 37 та № 40 Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», становить 87 131,44 грн. Згідно з листом ДСГП «Ліси України» від 31.12.2025 за № 26942/39.7.1-2025 встановлено, що щодо кварталів № 37 та № 40 Старосамбірського лісництва відбувалася зміна назви лісництва, оскільки матеріали лісовпорядкування та таксаційні матеріали виготовлялися на Сусідовицьке лісництво ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство». Зазначені квартали перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» та входять до складу Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс». При цьому, квартал № 37 Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4625185900:01:000:0016, а квартал № 40 Старосамбірського лісництва Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» на земельній ділянці з кадастровим номером 4625185900:01:000:0015, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру України. Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що ДСГП «Ліси України» є постійним користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 4625185900:01:000:0015 та 4625185900:01:000:0016. Старосамбірське лісництво Самбірського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» розташоване на території Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області. Відповідно до п. 13 ч. 1 Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», у Львівській області утворено Самбірський район з адміністративним центром у місті Самбір у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської та Хирівської міської територіальних громад. Згадане вище кримінальне правопорушення вчинено на території Старосамбірської міської територіальної громади поблизу села Стрільбичі Самбірського району Львівської області. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», території сіл Стрільбичі та Лаврів включено до складу Старосамбірської міської територіальної громади Самбірського району Львівської області. Згідно з інформацією ДСГП «Ліси України» від 31.12.2025 № 26942/39.7.1-2025 підтверджено право постійного користування зазначеними земельними ділянками, цільовим призначенням яких є ведення лісового господарства. З метою реалізації представницьких повноважень, прокурором листом від 18.12.2025 № 14.56/04-22-59696вих-25 повідомлено Старосамбірську міську раду про виявлені порушення вимог законодавства. У відповідь листом від 18.12.2025 № 1105/02-23 Старосамбірська міська рада повідомила, що заходи щодо судового стягнення заподіяної шкоди не вживалися, та звернулася з проханням до прокуратури здійснити представництво інтересів держави шляхом звернення до суду. На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором листом від 30.12.2025 № 14.56/04-22-6159вих-25 поінформовано Старосамбірську міську раду про намір та подальше пред`явлення позовної заяви до Господарського суду Львівської області в інтересах держави. З врахуванням викладених обставин, прокурором пред`явлено позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на користь Старосамбірської міської ради шкоди, заподіяної незаконною рубкою лісу, у розмірі 87 131,44 грн. Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до таких висновків: Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про відсутність повноважень прокурора на звернення з даним позовом чи здійснення ним представництва інтересів держави у цій справі, оскільки відповідні повноваження прокурора жодним з учасників справи не оспорюються, доводів щодо порушення порядку реалізації ним представницької функції апеляційна скарга не містить, а матеріалами справи не підтверджується існування підстав для висновку про відсутність у прокурора передбачених законом повноважень на звернення до суду в даному випадку. За приписами ст. 19 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства. Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень. Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачають здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема, на постійних лісокористувачів. За приписами ст.105 ЛК України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників. Відповідно до ст.107 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Статтею 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Системний аналіз положень ст. ст. 86, 105 та 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17). Правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 зазначила, що, виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної рубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку, вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. Згідно зі ст.1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). У даному випадку бездіяльність відповідача полягає невжитті всіх можливих і достатніх заходів з охорони лісу, оскільки факт незаконної порубки третіми особами не заперечується та не спростовано. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. У даному випадку відповідачем не дотримано вимоги ЛК України щодо забезпечення охорони лісу від незаконних порубок, внаслідок чого завдано збитки навколишньому природному середовищу, та державі, як власнику лісових ресурсів. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Із встановлених судом обставин вбачається, що незаконна рубка дерев відбулася в межах лісової ділянки, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. На постійного лісокористувача законом покладено обов`язок здійснювати комплекс організаційних, превентивних та контрольних заходів, спрямованих на збереження лісових насаджень і недопущення їх незаконного знищення. Такий обов`язок має активний характер і передбачає не формальне закріплення функцій охорони, а їх реальне виконання. Факт незаконної рубки сам по собі не утворює автоматичної підстави для покладення відповідальності. Водночас, саме на відповідача покладається обов`язок довести, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для належної організації охорони відповідної лісової ділянки та, що шкода виникла незалежно від його поведінки. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про належне та ефективне здійснення відповідачем заходів охорони у період, коли була вчинена незаконна рубка, або про існування об`єктивних обставин, що виключали можливість запобігання такому правопорушенню. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували системність контролю, достатність організаційних заходів чи неможливість запобігти заподіянню шкоди навіть за умов належного виконання обов`язків. Посилання апелянта на те, що після виявлення факту незаконної рубки ним було повідомлено правоохоронні органи та передано відповідні матеріали для встановлення винних осіб, не спростовує наявності підстав для цивільно-правової відповідальності. Такі дії були вчинені вже після заподіяння шкоди та спрямовані на фіксацію наслідків правопорушення і сприяння його розслідуванню. Водночас предметом доказування у даній справі є належне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони та збереження лісу до моменту незаконної рубки. Доказів того, що відповідачем до вчинення правопорушення було організовано та здійснено достатній комплекс превентивних заходів, спрямованих на недопущення незаконної рубки, матеріали справи не містять. За таких обставин, встановлений факт незаконної рубки в межах підвідомчої відповідачу території у сукупності з відсутністю доказів належного виконання ним обов`язків щодо охорони лісу свідчить про наявність протиправної бездіяльності. Саме невжиття або неналежне вжиття заходів охорони створило умови, за яких треті особи отримали можливість здійснити незаконну рубку, що зумовило заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу. Порушення відповідачем встановленого законом обов`язку із забезпечення охорони лісу перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням негативних наслідків, оскільки за належної організації охорони заподіяння шкоди у встановленому розмірі було б об`єктивно ускладненим або унеможливленим. Відповідно до загальних засад деліктної відповідальності, вина заподіювача шкоди презюмується. Обов`язок доведення відсутності вини покладається на особу, яка заперечує проти позову. Відповідач не довів, що вжив усіх необхідних і достатніх заходів для належного виконання покладених на нього функцій охорони лісу, а тому презумпція його вини не спростована. Суд апеляційної інстанції перевірив правильність здійсненого розрахунку завданої шкоди та встановив, що він відповідає матеріалам справи і є арифметично правильним, тоді як відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування проведених розрахунків або контррозрахунку розміру заявленої до стягнення шкоди. Обставини порушення лісового законодавства та розмір шкоди можуть встановлюватися іншими належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема, протоколами огляду місця події, актами обстеження, матеріально-грошовою оцінкою лісосіки та висновками судових експертиз, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом. Судова колегія враховує викладену у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 924/497/19 правову позицію, у відповідності до якої, при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження у іншій справі, в тому числі цивільній, кримінальній, адміністративній. Висновок судової експертизи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. В постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у цій же справі зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію, відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Відсутність натурного обстеження не впливає на допустимість висновку експерта, оскільки характер дослідження у даній категорії справ допускає проведення розрахунків на підставі документально зафіксованих даних про кількість, діаметри та породи зрубаних дерев. Твердження відповідача про обов`язковість надання акта перевірки або акта обстеження, складеного органами Державної екологічної інспекції, колегія суддів вважає безпідставним. Норми матеріального чи процесуального права не встановлюють виключного переліку доказів, якими можуть підтверджуватися факт незаконної рубки та розмір завданої шкоди. Відтак, відсутність у матеріалах справи акта Державної екологічної інспекції сама по собі не свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неправомірного застосування постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №

665. Зазначеною постановою встановлено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев, тобто визначено нормативний механізм розрахунку розміру екологічної шкоди. Предметом регулювання цієї постанови є порядок визначення розміру шкоди, а не встановлення суб`єкта цивільно-правової відповідальності за її відшкодування. Тому факт покладення обов`язку з відшкодування шкоди на постійного лісокористувача у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків щодо охорони лісу не виключає застосування такс, затверджених постановою № 665, для визначення розміру збитків, завданих незаконною рубкою дерев. За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду. Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»). Розумність строків залежить від об`єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв. Відтак, судом апеляційної інстанції розглянуто апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що був об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В: В задоволенні вимог апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відмовити. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2026 у справі № 914/227/26 залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України. Справу повернути в місцевий господарський суд. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік