Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/28712/25

Справа № 127/28712/25 Провадження № 22-ц/801/382/2026 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 рокуСправа № 127/28712/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя - доповідач), суддів: Шемети Т.М., Панасюка О.С., розглянув в порядку письмового провадження ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Ан О.В., повний текст судового рішення складено 20 листопада 2025 року, встановив Короткий зміст позовних вимог У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 відповідно до якого позивач просила суд стягнути з відповідачки аліменти на її утримання у розмірі 3300 грн. Позовна заява мотивована тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , наразі вона непрацездатна та має третю групу інвалідності, її пенсії не вистачає на прожиття. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 20 листопада 2025 року року задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти щомісячно, у розмірі 500 грн, починаючи з 11.09.2025 року і до зміни матеріального становища сторін та стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 183,51 грн. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ураховуючи встановлені у справі обставини в їх сукупності, виходячи з принципу справедливості та розумності, з урахуванням потреб позивачки, враховуючи майновий стан сторін, утримання відповідачкою неповнолітньої доньки, оренду житла, а також важкий фінансовий стан позивачки, її пенсійний вік та третю групу інвалідності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме можливість стягнення аліментів у розмірі 500 грн на місяць. Саме такий розмір на думку суду є належним та не буде суттєво порушувати майновий стан неповнолітньої дочки відповідачки. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Не погодившись із таким рішенням, 22 грудня 2025 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на необґрунтованість та невідповідність нормам матеріального та процесуального права оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не грунтується на доведених фактах та належних доказах. Суд першої інстанції дійшов необгрунтованог висновку про те, що позивачка потребує допомоги, оскільки жодного доказу, що підтверджував би вказані обставини матеріали справи не містять. Крім того, скаржниця вказує, що позивачка проживає у власній кварирі, отримує пенсію, соціальну допомогу та пенсію сина, що на думку відповідачки є достатнім, натомість її матеріальне становище є скрутним, оскільки вона офіційно не працює, розлучена, має на утриманні доньку та винаймає житло, а її доходом є підробітки, сезонна робота тощо. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Вінницький апеляційний суд ухвалою від 30 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнив, поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року та відкрив апеляційне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року. 15 січня 2026 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона заперечує аргументи викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до правильного висновку та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 січня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні Вінницького апеляційного суду, без повідомлення учасників справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , має третю групу інвалідності безтерміново. Згідно довідки до акта огляду МСЕК передбачено працю без навантаження. ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що сторонами не заперечувалось та не спростовувалось. За адресою АДРЕСА_1 зареєстровані позивачка, відповідачка, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Згідно акту від 20 червня 2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживають. Відповідно до довідки про доходи від 16 червня 2025 року №5390 1333 8333 2021 ОСОБА_1 отримала дохід у вигляді пенсії, за період з січня 2025 року по червень 2025 року у загальному розмірі 17 602,00 грн. Крім того, позивачка отримала у травні 2025 благодійну допомогу у розмірі 500 грн від Департаменту соціальної політики ВМР як малозабезпечена особа. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року було розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . На утриманні ОСОБА_2 перебуває неповнолітня донька ОСОБА_4 2011 року народження. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії договору найму (оренди) об`єкту нерухомості (будинку, квартири) ОСОБА_2 орендує квартиру по АДРЕСА_2 , та сплачує орендну плату у розмірі 9000 грн на місяць. Відповідачка у грудні отримала заробітну плату у сумі 9600 грн, у січні 2025 її дохід склав 13821,13 грн. Відповідачка звільнилася 31.01.2025. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду не відповідає. Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. ОСОБА_1 звертаючись в суд з цим позовом, свої вимоги мотивувала тим, що вона є непрацездатною особою з ІII групою інвалідності та її дохід є недостатнім для нормального існування, а відповідачка ухиляється від надання їй у добровільному порядку матеріальної допомоги на її утримання, внаслідок чого позивачка звернулась до суду. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тлумачення даної норми права свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19. У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. Зазначені обставини не були досліджені та враховані судом першої інстанції. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Позивачка на підтвердження позовних вимог щодо необхідності у стягненні аліментів з відповідача надала суду наступні докази, а саме: копію довідки до акта огляду МСЕК серії 2-18АВ №248640 на ім`я ОСОБА_1 , довідку управляючої компанії «Господар Люкс» від 20.06.2025 №05-21/721 щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , акт від 20 червня 2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживають, довідку про доходи від 16 червня 2025 року №5390 1333 8333 2021, відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції посилався на врахування майнового стану сторін, утримання відповідачкою неповнолітньої доньки, оренду житла, а також важкий фінансовий стан позивачки, її пенсійний вік та третю групу інвалідності. Проте, апеляційний суд зазначає, що оцінюючи докази в їх сукупності та вирішуючи питання про стягнення аліментів на користь матері, суд першої інстанцій не встановив дійсних обставин, які б свідчили про наявність у позивача потреби у матеріальній допомозі. Колегія суддів зазначає, що недоведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування частини 1 статті 202 СК України та покладення на відповідача обов`язку утримувати свою матір. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 640/919/17, провадження № 61-30295св18, від 07 листопада 2018 року у справі № 400/1621/16-ц, провадження № 61-18661св18. Як вбачається з матеріалів справи, свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є непрацездатною, особою з інвалідністю третьої групи та розмір отримуваної нею пенсії не дозволяє їй забезпечувати належний рівень життя. При вирішенні питання щодо стягнення аліментів з повнолітньої особи на утримання батьків необхідною умовою для задоволення вимог є саме потреба матері, батька в матеріальній допомозі, яка визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків, враховуючи отримання ними пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Будь-яких доказів щодо розміру своїх витрат на харчування, лікування, утримання житла тощо, та що отримувана нею пенсія позбавляє її можливості бути забезпеченою за рівнем життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму, виходячи з приписів статті 46 Конституції України, позивачкою не надано. Посилання позивачки на недостатність доходів для нормального існування не обгрунтовані та не підтверджені обставинами та належними доказами щодо її щомісячних витрат, які перевищують її дохід. ОСОБА_1 , посилаючись на потребу в допомозі від відповідача та недостатність коштів для задоволення своїх потреб в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надала суду доказів щодо розміру своїх витрат на забезпечення життєдіяльності. Враховуючи, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності потреби у наданні матеріальної допомоги зі сторони доньки. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Також апеляційний суд зазначає, що наведені доводи у відзиві на апеляційну скаргу є ідентичними тим, які викладені у позовній заяві та яким судом апеляційної інстанції надана відповідна оцінка. Будь-яких інших належних, допустимих і достатніх доказів на спростування зазначених вище висновків позивачем не наведено. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що наведені в апеляційні скарзі доводи є суттєвими та приходить до висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відтак з держави слід компенсувати на користь відповідача ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Компенсувати ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: Т.М. Шемета О.С. Панасюк