Постанова 4822 № 726/2098/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 січня 2024 року м. Чернівці Справа № 726/2098/23 Провадження № 22-ц/822/35/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 жовтня 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Проскурняк І.Г., ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів з повнолітнього сина на утримання непрацездатного батька. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він зареєстрований і постійно проживає в АДРЕСА_1 . 14 лютого 2000 року розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 , від якого у них є син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час народження сина ОСОБА_2 він з дружиною та сином проживали у його матері ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 , а згодом перейшли проживати у збудований будинок по АДРЕСА_3 . На підставі рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 11 листопада 1996 року з нього на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно до повноліття дитини. Аліменти він сплачував по місцю роботи, що підтверджується довідкою ВАТ «Денисівка» про стягнення аліментів із заробітної плати за період з листопада 2000 року по липень 2004 року включно. У період з 1996 року по 1999 роки він працював на ВАТ «Чернівецький цукровий завод» та з його заробітної плати стягувалися аліменти на підставі виконавчого листа. Приблизно у 1994-1995 роках колишня дружина виїхала на роботу в Італію, син ОСОБА_2 залишився проживати з ним в АДРЕСА_3 , але приблизно в 1999 році він надав дозвіл на виїзд сина за кордон в Італію, оскільки там на той час проживала його матір. Після виїзду сина за кордон він продовжував сплачувати аліменти, які перераховувалися відповідачці з його заробітної плати. Як батько він виконував свій обов`язок щодо матеріального утримання сина, забезпечував його всім необхідним, а потім сплачував аліменти на його утримання, тобто приймав участь в матеріальному забезпеченні сина, не ухилявся від своїх батьківських обов`язків. Зазначав, що у 2009 році він переніс інфаркт міокарда, його визнано інвалідом 3 групи загального захворювання. Деякий час він працював, але на даний час за станом здоров`я він не може продовжувати працювати. Відповідно до виписки №3956 з медичної карти стаціонарного хворого від 11 квітня 2022 року він має ряд хронічних серцево-судинних захворювань, в тому числі переніс інфаркт міокарда, інфаркт мозгу. Розмір його пенсії складає: в лютому 2023 року - 2 897,79 грн, а з березня 2023 року по липень 2023 року -3 431,54 грн. Розмір пенсії не забезпечує йому умов для проживання, оскільки за ці кошти він повинен придбати продукти харчування, ліки, оплатити комунальні послуги, а тому він потребує матеріальної допомоги від свого повнолітнього сина, який добровільно не бажає допомагати. Йому відомо, що відповідач проживає у Італії з матір`ю, не одружений, працює, але місце роботи йому невідомо. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку/доходів щомісячно безтерміново, починаючи з дня звернення до суду. Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є непрацездатною особою, а є обмежено працездатним, йому протипоказана важка фізична праця, рекомендовано працювати слюсарем, черговим або комірником. Позивачем не було надано належних та достовірних доказів суду в підтвердження необхідності в отриманні матеріальної допомоги з боку відповідача, адже довідкою про доходи встановлено, що він отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що не є нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Факт отримання позивачем інвалідності третьої групи та отримання ним пенсійних виплат, у незначній на його думку сумі, не є підставою для стягнення аліментів на його утримання. На зазначене рішення суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається не те, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що належними та допустимими доказами доведено, що він, як батько відповідача, виконував свій обов`язок щодо матеріального утримання сина, забезпечував його всім необхідним коли він проживав з ним, а потім сплачував аліменти на його утримання, тобто він приймав участь в матеріальному забезпечені сина, не ухилявся від своїх батьківських обов`язків. Встановлення йому 3 групи інвалідності безтерміново у 2020 році є підтвердженням того, що його здоров`я втрачено внаслідок загального захворювання і у нього є стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, що призвело до обмеження життєдіяльності, необхідної соціальної допомоги і захисту не тільки зі сторони держави Україна, а зі сторони повнолітнього сина ОСОБА_2 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також встановлено, що14 лютого 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 01 березня 2000 року (а.с.10). З копії виконавчого листа від 11 листопада 1996 року вбачається, що з ОСОБА_1 стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітної плати з 29 жовтня 1996 року до його повноліття (а.с.12-13). Виданою ВАТ «Денисівка» довідкою підтверджується, що із заробітної плати ОСОБА_1 проводилося стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 в розмірі 25 % доходу за період з листопада 2000 року по липень 2004 року, всього утримано і перераховано аліментів 2 159,00 грн (а.с.14). З виписки №3956 ОКНП «Чернівецька ЛШМД» з медичної карти стаціонарного хворого від 11.04.2022 року та довідки до акту медико - соціальної експертної комісії №643907 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи і йому протипоказана важка фізична праця, однак дозволено працювати слюсарем, черговим або комірником (а.с.15,16). Довідкою про доходи, виданою пенсіонеру ОСОБА_1 , підтверджується, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернівецькій області і отримує пенсію по інвалідності. Сума пенсії за період з 01.02.2023 по 31.07.2023 складає 20 055,54 грн (а.с.17). Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Згідно із статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (ч.8 ст. 7 СК України). Частиною 1 статті 172 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Згідно із частиною 1 статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до частини 3 статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК України ), не є абсолютним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суд при постановлені рішення має зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом. Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 494/1682/15-ц та від 10 жовтня 2018 року по справі № 301/160/17. Стаття 202 Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Натомість право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В обґрунтування доводів позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що пенсія не забезпечує покриття мінімальних потреб, необхідних для придбання продуктів харчування, лікування, оплати комунальних послуг, а тому він потребує матеріальної допомоги від свого повнолітнього сина. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, прийшов до правильного висновку, що позивачем не надано належних та достовірних доказів суду в підтвердження необхідності в отриманні матеріальної допомоги з боку відповідача. Суд вважає необхідним зазначити, що батьки можуть бути визнані такими, що потребують матеріальної допомоги, у тому разі, якщо їх заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не відповідають прожитковому мінімуму, встановленому законом. Однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що його доходи не відповідають прожитковому мінімуму або його витрати значно перевищують доходи. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи. Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк