Постанова 4812 № 469/934/24

23.02.26 22-ц/812/114/26 Єдиний унікальний номер судової справи 469/934/24 Номер провадження 22-ц/812/114/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 23 лютого 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Ямкової О.О., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: представника позивача Рудницького Ю.І., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною, рішення, яке ухвалене Березанським районним судом Миколаївської області 07 жовтня 2025 року, під головуванням судді Тавлуй В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, УСТАНОВИЛА: У червні 2024 року Акціонерне товариства «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 січня 2022 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк» (далі АТ «Альфа Банк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №632279663, відповідно до якої банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувалась в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 17 липня 2023 року становить 221 167 грн. 55 коп., з яких: 42 164 грн. прострочене тіло кредиту, 1 151 грн. 32 коп. відсотки за користування кредитом, 177 852 грн. 23 коп. тіло кредиту. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимоги залишено відповідачем без реагування. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Сенс Банк» просило стягнути на його користь із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №632279663 у загальному розмірі 221 167 грн. 55 коп., а також витрати зі сплати судового збору. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Мотельчук Ю.І. надала до районного суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на ті обставини, що у якості доказу наявності кредитних правовідносин позивачем надано акцепт пропозиції на укладення угоди, який ОСОБА_1 не підписувала, та банком не надано доказів на підтвердження того, що з нею узгоджено основні умови договору. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2025 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №632279663 від 25 січня 2022 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , визначену станом на 17 липня 2023 року у розмірі 221 167 грн. 55 коп. у тому числі: 177 852 грн. 23 коп. заборгованості за тілом кредиту; 42 164 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 1 151 грн. 32 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 2 654 грн. 01 коп. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 17 липня 2023 року має заборгованість в загальному 221 167 грн. 55 коп. Дані, які б свідчили про інше, у суду відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє її представник адвокат Мотельчук Ю.І., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту не є доказом укладання кредитного договору, а є лише підтвердженням переддоговірного обов`язку банку, оскільки паспорт споживчого кредиту не є частиною укладеного кредитного договору. Акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, що наявний в матеріалах справи, не містять підпису позичальника. При цьому, позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме вказаний акцепт є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору та відповідно, чи брав на себе зобов`язання позичальник зі сплати відсотків у зазначених в позовній заяві розмірі та зміни умов кредитування, в тому числі на зміну кредитного ліміту, зміни розміру відсотків, тощо. Акцепт, що наявний в матеріалах справи не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 січня 2022 року. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Згідно з випискою по рахунку позивач неодноразово в односторонньому порядку здійснював збільшення кредитного ліміту та реструктуризацію кредиту відповідача, про що сторони не домовлялись, своєї згоди на одностороннє збільшення кредитного ліміту та реструктуризацію відповідач позивачу не надавала, збільшеним кредитним лімітом не користувалася (банк самостійно збільшував кредит а потім самостійно його списував тим самим збільшуючи заборгованість відповідача), тому відповідач вважає такі дії банку неправомірними. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мотельчук Ю.І. не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належними чином. 23 лютого 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Мотельчук Ю.І., надіслала на адресу апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за її та відповідача відсутності. Апеляційну скаргу підтримають з підстав у ній зазначених. Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення таким вимогам відповідає. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У ч.1 ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до положень ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. У відповідності до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Заявляючи позовні вимоги, АТ «Сенс Банк» посилалося на те, що 25 січня 2022 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом акцептування банком пропозиції ОСОБА_1 на укладання вказаної угоди. На підтвердження обставин укладення кредитного договору АТ «Сенс Банк» надав акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості по кредиту, довідку про ідентифікацію ОСОБА_1 та надання їй аналогового ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора для акцепту договору, копію досудової вимоги щодо виконання договірних зобов`язань від 25 січня 2024 року з доказами її направлення відповідачу. Умовами вищевказаного договору сторони узгодили суму максимального кредиту (кредитної лінії), що складає 200 000 грн.; суму доступного кредитного ліміту 149 000 грн., розмір процентної ставки за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою у розмірі 35.99% річних; тип процентної ставки фіксована; умови сплати обов`язкового мінімального платежу у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн., здійснення договірного списання грошових коштів у розмірах, що необхідні для щомісячної сплати страхового платежу, визначених договором тощо. Також, на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами банком до позовної заяви долучено виписку по рахунку за кредитною карткою позичальника ОСОБА_1 за період із 25 січня 2022 року по 17 липня 2023 року, з якої вбачається факт надання та користування коштами, рух коштів по рахунку та наявність заборгованості. При цьому виписка з рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16143/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі №381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц). 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимоги залишено відповідачем без реагування. Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зауважує наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч.2 ст.527 ЦК України). Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення частина 1 стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування». До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту - частина 2 статті 9 Закону України «Про кредитування». Стаття 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, передбачено умови договору про споживчий кредит. Так, у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2)тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Обов`язковою умовою для укладення договору про споживчий кредит є згода споживача на доступ до інформації, що складає його кредитну історію, та на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій, включене до Єдиного реєстру бюро кредитних історій, інформації щодо нього та цього кредиту, визначеної Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій». Відсутність такої згоди споживача має наслідком відмову кредитодавця в укладенні договору та здійсненні кредитної операції. Ураховуючи викладене, районний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання за угодою про надання кредиту не виконувала, на вимогу банку не реагувала, унаслідок чого утворилася заборгованість за договором, яка підлягає стягненню на користь банку. При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачем зазначений розмір заборгованості не спростовано. При цьому, у спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. У справі, що переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вищенаведене узгоджується, з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17. Доводи апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору є безпідставними, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. При цьому, відповідач не спростовувала факт отримання та використання кредитних коштів, часткове виконання умов кредитного договору шляхом сплати відповідних платежів, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини. Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВерховногоСуду від 24 лютого 2025 року у справі №504/3085/20, провадження №61-17178сво23. При цьому, ОСОБА_1 , заперечуючи проти наявності між нею та банком зобов`язань, не спростувала використання нею коштів у кредит та належності їй зазначеного карткового рахунку, а також не надала до суду першої інстанції контррозрахунку заборгованості, який у сукупності з розрахунком позивача суд першої інстанції мав би оцінити. Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставності збільшення банком кредитного ліміту не заслуговують на увагу, оскільки банк збільшував кредитний ліміт в межах обумовленого сторонами максимального кредиту та умови договору не містять заборону таких дій банку. За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується колегія суддів. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Мотельчук Ю.І., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною, залишити без задоволення. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2026 року