Ухвала КАС ВС № 420/8491/25

УХВАЛА 25 лютого 2026 року м. Київ справа №420/8491/25 адміністративне провадження №К/990/5251/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Головне управління Національної поліції в Херсонській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, Управління МВС України в Херсонській області), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Херсонській області (далі - третя особа), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Херсонській області № 2 о/с від 22.02.2022 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки Управління МВС України в Херсонській області; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки Управління МВС України в Херсонській області; - зобов`язати Управління МВС України в Херсонській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; - зобов`язати Управління МВС України в Херсонській області компенсувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. Ухвалою Суду від 18.12.2025 касаційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. Разом із цим скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Ухвалою Суду від 26.01.2026 касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 420/8491/25 повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 18.12.2025. 05.02.2026 на адресу Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 420/8491/25. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08.02.2020 суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом першої та апеляційної інстанцій застосовано норми, а саме: - частини четвертої статті 78 КАС України без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21 (провадження № К/990/16227/22), від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14 та від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц. - частини третьої статті 40 КЗпП України без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а (заборона звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, у даному випадку під час проходження скаржником військово-лікарської комісії на вимогу самого відповідача для подальшого проходження служби, до отримання результатів даної військової-лікарської комісії, крім випадків повної ліквідації); - щодо розмежування ліквідації та реорганізації юридичної особи публічного права, обов`язку працевлаштування при реорганізації та неможливості звільнення за скороченням штатів без реального скорочення посади без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а; від 29.09.2021 у справі № 302/207/20 (провадження № 61-9303св21), від 06.02.2020 у справі № 813/3412/17, від 26.09.2019 у справі № 820/10744/15, від 14.05.2020 у справі № 344/7365/16-а, від 20.05.2021 у справі № 420/2916/20 (щодо звільнення з поліції в Херсонській області). Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Ухвалою Суду від 26.01.2026 повертаючи касаційну скаргу скаржнику Суд виходив із наступного. Посилаючись на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 420/8491/25 висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21 та від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14 щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України, скаржник стверджував, що у цій справі суди не урахували преюдиційне значення рішень, що набрали законної сили у справах № 821/2082/17 та № 540/379/19, якими встановлено незаконність його попередніх звільнень саме за скороченням штатів через відсутність реального скорочення посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 УБЕЗ Управління МВС України в Херсонській області та порушення процедури. Позивач переконує, що у цій справі № 420/8491/25 суди попередніх інстанцій проігнорували встановлені у справах № 821/2082/17 та № 540/379/19 порушення та 22.02.2022 повторно звільнили його за тією ж підставою. Водночас Суд зауважує, що положеннями частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, наведена скаржником норма є загальною, водночас касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій. При цьому слід враховувати, що Верховний Суд не формулює висновків щодо застосування загальних норм права, оскільки такі норми мають універсальний характер і їх застосування залежить від конкретних фактичних обставин кожної справи, встановлення яких не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Варто зауважити, що доводи скаржника щодо неврахування обставин встановлених у справах № 821/2082/17 та № 540/379/19 про оскарження наказів Управління МВС України в Херсонській області № 30 о/с від 28.08.2016 та № 3 о/с від 29.01.2019 (через скорочення штатів), зводяться до незгоди із рішенням у цій справі про відмову у скасуванні іншого наказу відповідача № 2 від 22.02.2022 в частині звільнення ОСОБА_1 . Своєю чергою, скаржником не взято до уваги, що висновки у постановах Верховного Суду у справах № 140/6115/21 та № 813/8801/14, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, викладені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин. Зокрема, у справі № 140/6115/21 Верховний Суд дійшов висновку, що в силу приписів частини другої статті 50 та частини четвертої статті 78 КАС України обставини справи, встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 у справі № 140/250/20, мають юридичні наслідки для Міністерства юстиції України при розгляді позову у справі № 140/6115/21. Водночас у цій же справі № 140/6115/21 Верховний Суд наголосив на тому, що за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його субєктивними і обєктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини містяться у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»). У справі № 813/8801/14 Верховний Суд вказав, що положення частини четвертої статті 78 КАС України визначають преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин. За змістом частини четвертої статті 78 КАС України преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. У постанові від 03.08.2022 у справі № 160/5671/21 Верховний Суд зауважив, що на користь такого висновку свідчить частина сьома статті 78 цього Кодексу, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду. Стосовно доводів скаржника про неврахування у цій справі судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування частини третьої статті 40 КЗпП України, викладених у постанові від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а, Суд зазначає, що у справі № 821/3732/15-а Верховний Суд не формував висновків щодо застосування вказаної норми у контексті заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, крім випадків повної ліквідації, на неврахуванні яких у цій справі наполягає скаржник у касаційній скарзі, висновки Верховного Суду у наведеній справі стосувалися оцінки рішень судів першої та апеляційної інстанцій на предмет дотримання вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення через нез`ясування дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу. Крім того, ОСОБА_1 вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а, від 29.09.2021 у справі № 302/207/20, від 06.02.2020 у справі № 813/3412/17, від 26.09.2019 у справі № 820/10744/15, від 14.05.2020 у справі № 344/7365/16-а, про розмежування ліквідації та реорганізації юридичної особи публічного права, обов`язку працевлаштування при реорганізації та неможливості звільнення за скороченням штатів без реального скорочення посади. Однак скаржник наводить лише перелік постанов Верховного Суду, при цьому не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який не врахований судом апеляційної інстанції, не зазначає висновків судів, які суперечать позиції Верховного Суду та не зазначає в чому полягає подібність правовідносин у справах (у яких викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга). Отже, із змісту повторно поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник наводить аналогічні доводи, яким судом вже надавалась оцінка в ухвалі від 26.01.2026. Ураховуючи наведене не спростовує раніше зроблених судом висновків та не може бути належним обґрунтуванням підстав для касаційного оскарження, оскільки доводи фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на яку посилається скаржник в касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункт1 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначенням у касаційній скарзі висновку щодо правильного застосування норми права у подібних правовідносинах щодо якої ще не сформульовано Верховним Судом. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Водночас скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що оскаржуване рішення прийнято без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду та одночасно просить сформувати висновок щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Разом з касаційною скаргою скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 420/8491/25. В обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що первісна касаційна скарга була подана ним вчасно. Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2025 вказану скаргу було залишено без руху для усунення недоліків, а згодом ухвалою від 26.01.2026 - повернуто скаржнику з мотивів неповного усунення недоліків. Крім того, автор скарги посилається на введення в Україні воєнного стану та тривалу окупацію Херсонської області (регіону його проживання) протягом 2022-2023 років, що суттєво ускладнило доступ до необхідних документів та можливість своєчасної підготовки процесуальних документів. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Щодо доводів скаржника про те, що первісна касаційна скарга була подана ним вчасно, Суд зазначає наступне. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Колегія суддів зазначає, що поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. Суд враховує, що скаржнику було забезпечено практичну можливість усунути недоліки вперше поданої касаційної скарги шляхом залишення її без руху із указанням таких недоліків та встановленням строку та способу їх усунення, однак касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала через невиконання в повному обсязі означеної ухвали Суду. Суд, не заперечуючи права учасників справи на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, з положень яких витікає, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Щодо доводів скаржника про те, що введення в Україні воєнного стану та тривалу окупацію Херсонської області суттєво ускладнило доступ до необхідних документів та можливість своєчасної підготовки процесуальних документів, Суд вважає за необхідним зазначити таке. Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження. Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. Суд звертає увагу, що поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Суд підкреслює, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. На підставі наведеного Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують. Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 420/8491/25. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Головне управління Національної поліції в Херсонській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; 2) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов , Судді Верховного Суду