Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/5527/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4233/26 Справа № 213/5527/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року м. Кривий Ріг справа № 213/5527/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яводчак Олександр Васильович, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О. В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 січня 2026 року, УСТАНОВИВ: В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , рідний брат позивача, перебуваючи на посаді вантажника, зайнятого на роботах з сировиною, піском та паливом в агломераційному цеху АТ «ПівдГЗК», 16 квітня 2016 року о 13 годині 10 хвилин, під час виконання своїх трудових обов`язків, у результаті нещасного випадку на виробництві помер внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами. Таким чином, внаслідок нещасного випадку, через недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки на АТ «ПівдГЗК» (устаткування для чорної та кольорової металургії - тарілчастий живильник ТП-106, 1954 року випуску), позивач втратив свого рідного брата. Позивач вважає, що відповідач не створив безпечні та нешкідливі умови праці, нещасний випадок, що стався з братом позивача, визнано таким, що пов`язаний із виробництвом, що свідчить про наявність вини відповідача та правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича. Внаслідок смерті брата позивачу завдано глибоких моральних страждань. Смерть брата, якого позивач дуже любив та цінував, є невідновлювальною втратою. Жахливі обставини смерті рідного брата спричинили постійні хвилювання, депресію, безсоння або страшні сновидіння, у разі якщо вдасться заснути. Позивач змушений знову і знову згадувати весь жах втрати рідної людини, що призводить до негативних емоцій і порушення стосунків з оточуючими. На підставі наведеного вище позивач просив суд моральну шкоду у розмірі 625 000 грн без урахування податків, зборів та інших платежів. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись с судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яводчак О.В., подав апеляційну скаргу в який зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, посилаючись на те, що судом неповно та не всебічно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції правильно встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Обов`язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану у зв`язку зі смертю його працівника при виконанні ним трудових обов`язків внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, витікає із вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, ч.2 ст. 1167, ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України. Таким чином, позивачем доведено наявність передбачених ст. 1167 ЦК України умов виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди. Однак, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення дійшов до помилкового висновку про те, що сам факт кровного споріднення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без доведення факту проживання однією сім`єю не має наслідком набуття позивачем права на компенсацію моральної шкоди у зв`язку зі смертю брата на підставі ч.2 ст. 1168 ЦК України. У відповідності до ч.1 ст. 68 ЦК України до кола близьких родичів належать батьки, діти, брати, сестри. Відповідно до ч.3 ст.3 Сімейного кодексу України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.3 ст.4 Сімейного кодексу України). Висновок суду першої інстанції про те, що позивач - брат потерпілого не має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки моральна шкода, відповідно до вимог ст.ч.2 ст.1168 ЦК України, відшкодовується чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю, а докази проживання позивача та загиблого однією сім`єю матеріали справи нібито не містять, спростовуються копіями свідоцтв про народження позивача та померлого; копією паспорта позивача ОСОБА_1 , де зазначено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; копією паспорту померлого ОСОБА_2 , де вказано, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; копією Акту спеціального розслідування нещасного випадку Форми Н-5, що стався 16 квітня 2016 року о 13 годині 10 хвилин, затвердженого заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровської області 14 червня 2016 року, в якому спеціальна комісія встановила, що на момент смерті померлого ОСОБА_2 його домашня адреса (не місце реєстрації, а фактичне місце проживання): АДРЕСА_2 ; копією довідки про місце проживання від 05 листопада 2025 року, посвідченої виконком Центрально-Міської районної у місті ради, в якій зазначено, що по АДРЕСА_2 проживають: чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_2 проживав по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Апелянт зазначає, що позивач втратив свого рідного брата, котрого дуже любив та цінував, з яким разом виховувалися та проживали від самого народження. Крім того, жахливі обставини смерті рідного брата спричинили постійні хвилювання, депресію, безсоння або страшні сновидіння, у разі якщо вдасться заснути. Позивач змушений знову і знову згадувати весь жах втратити рідної людини, що призводить до негативних емоцій і порушення стосунків з оточуючими. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстації залишити без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «ПівдГЗК» - адвоката Чобанюк Т.М., яка заперечувала проти задовлення апеляційної скарги предстанвика позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 . Згідно з копією паспорта позивача, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер. Згідно з актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 13 червня 2016 року смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами. Відповідно до пункту 3 акту за формою Н-5 нещасний випадок, внаслідок якого помер ОСОБА_2 , стався за таких обставин:16 квітня 2016 року о 06 годині 45 хвилин майстер з підготовки сировини і відвантаження агломерату технологічної зміни аглофабрики з підготовки сировини і відвантаження агломерату ОСОБА_5 в кімнаті зміно-зустрічних зборів, довів інформацію про роботу цеху, фабрики, дільниці, попередньої зміни та інформацію з охорони праці, потім видав письмовий наряд зміні та провів інструктаж з його безпечного виконання. Наряд отримали 27 працівників, у тому числі: бригада вантажників зайнятих на роботах із сировиною, піском і паливом в складі ОСОБА_6 (бригадир), ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - на прибирання естакад розвантаження сировини; дозувальники шихти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - на ведення технологічного процесу і обслуговування технологічного устаткування; слюсар-ремонтник ОСОБА_11 - на обслуговування механічного устаткування шихтового відділення; оператор пульта управління ОСОБА_12 - на ведення вхідного контролю і обслуговування пульта управління потоками; машиніст конвеєра ОСОБА_13 - на експлуатацію та прибирання конвеєрів № № 37, 39, 40, 41, автостел; електрослюсар черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_14 - на обслуговування електрообладнання устаткування шихтового віддлення. По проведенню зміно-зустрічних зборів о 07 годині 00 хвилин технологічний персонал зміни пішов на свої робочі місця для прийому зміни, огляду закріпленого за ним обладнання та виконання робіт. ОСОБА_2 з бригадою вантажників пішов за інструментом і приступив до виконання наряду. По закінченню робіт з прибирання рудної естакади ОСОБА_2 з вантажниками пішов в побутове приміщення. Старшим майстром аглофабрики ОСОБА_15 в книзі завдань майстрам аглофабрики було записано завдання на пробивання вікна і осаджування бункера тарілчастого живильника ПІ-106, тому після прийому зміни та обслуговування устаткування об 11 годині 00 хвилин майстер зміни ОСОБА_5 викликав дозувальника ОСОБА_9 і слюсаря-ремонтника ОСОБА_11 та видав письмовий наряд на шурування бункеру тарілчастого живильника ТП-106 і провів їм інструктаж по безпечному виконанню робіт. Електрична схема тарілчастого живильника ТП-106 була розібрана 15 квітня 2016 року о 06 годині 30 хвилин, та на момент виконання робіт по шуруванню бункера ТП-106 знаходилася на дошці незакінчених ремонтів. Після чого робітники разом з майстром зміни ОСОБА_5 оглянувши робоче місце приступили до виконання робіт, а ОСОБА_5 пішов робити обхід інших робочих місць. Приблизно об 11 годині 30 хвилин майстер зміни ОСОБА_5 , перебуваючи на шуровочному майданчику, побачив біля ТП-106 просип концентрату, яка утворилася після пробиття вікна, тому для його прибирання вирішив задіяти вантажників сировини. Піднявшись до диспетчерської, ОСОБА_5 , по телефону дав команду бригадиру вантажників ОСОБА_6 , виділити після обіду для виконання цих робіт одного вантажника. Через декілька хвилин ОСОБА_6 по телефону повідомив ОСОБА_5 , що прийде вантажник ОСОБА_2 і той записав його прізвище у книгу нарядів. Після чого ОСОБА_5 пішов оглядати як виконуються роботи по шуруванню бункера, та оглянув інші робочі місця. Приблизно о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_5 повернувся до диспетчерської. Там через оператора пульта управління ОСОБА_12 бригадир складу агломерату ОСОБА_16 повідомив майстра зміни ОСОБА_5 , що на завантаження поставили 10 аглохоперів, а агломерату марки АЗ залишилося мало, тому на складі необхідна його присутність, щоб не відвантажити брак. ОСОБА_5 , сказав оператору ОСОБА_12 , що він пішов на склад агломерату, а коли прийде вантажник ОСОБА_2 нехай його почекає для видачі наряду на виконання робіт. Приблизно о 13 годині 00 хвилин в диспетчерську прийшов вантажник ОСОБА_2 і ОСОБА_12 сказала, що майстер зміни пішов на склад агломерату, його необхідно почекати для отримання наряду. ОСОБА_2 запитав у оператора, яку роботу необхідно буде виконувати, на що ОСОБА_12 йому відповіла, що ОСОБА_9 і ОСОБА_11 пробивають шуровочне вікно, а коли повернеться зі складу агломерату майстер зміни, він скаже що робити далі. ОСОБА_2 виходячи з диспетчерської сказав, що почекає майстра зміни в коридорі. Приблизно о 13 годині 00 хвилин дозувальник ОСОБА_9 і слюсар-ремонтник ОСОБА_11 пробили шуровочне вікно, після чого ОСОБА_9 пішов подивитися залишок матеріалу в бункері ТП-106, а ОСОБА_11 вирішив в цей час піти в майстерню на обід. Прямуючи в майстерню по шуровочному майданчику слюсар-ремонтник ОСОБА_11 , зустрів вантажника ОСОБА_2 і на його запитання, яку роботу виконувати, відповів, що після обіду будемо продовжувати шурувати бункер ГІГ

106. Після цього ОСОБА_11 пішов в майстерню, а ОСОБА_2 направився далі. Дозувальник ОСОБА_9 , піднявся на позначку + 12,0 м (верх шихтового відділення), підійшов до конвеєру №40 завантажувального бункера ТП-106, побачив як через шуровочне вікно в бункер ТП-106 проникла людина. Впізнавши в ньому вантажника ОСОБА_2 , ОСОБА_9 крикнув йому: « ОСОБА_17 , не лізь, може обрушитися». В цю мить глиба концентрату обрушилася і засипала ОСОБА_2 . О 14 годині 04 хвилини прибулими на місце нещасного випадку бійцями Державного воєнізованого гірничорятувального загону та робітниками комбінату були організовані роботи з визволення засипаного концентратом вантажника ОСОБА_2 . Після спроби відкопати потерпілого керівництвом аглоцеху було прийняте рішення вирізати частину телескопу бункеру за допомогою газоелектрозварки для випуску концентрату і визволення потерпілого. Після зрізання частини телескопу, концентрат було випущено, разом з ним вилучено тіло ОСОБА_2 . О 16 годині 10 хвилин фельдшером здоровпункту аглоцеху ОСОБА_18 та фельдшером Державного воєнізованого гірничорятувального загону ОСОБА_19 була констатована смерть ОСОБА_2 . Відповідно до п.4 акту за формою Н-5 основною причиною нещасного випадку є: невиконання вимог інструкції з охорони праці. Порушення вимог п.7.4 Розділу 7 Стандарту підприємства з охорони праці; вимог п. 2.12 Загальної інструкції з охорони праці № ОТ 04

01. Супутніми причинами нещасного випадку є невиконання посадових обов`язків (п. 2.22 «Посадової інструкції майстра з підготовки сировини і відвантаження агломерату аглофабрики №3 агломераційного цеху») та невиконання вимог Інструкції з охорони праці (ч.1 п. 1.9 Інструкції з охорони праці № ОТ 04 08). Згідно з п. 6 акту за формою Н-5 комісія дійшла висновку, що нещасний випадок з ОСОБА_2 визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, і на нього складається акт за формою Н-1. Особами, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку визнано: ОСОБА_2 , який зайшов в ідентифікований замкнутий простір до отримання наряду-допуску і забезпечення всіх заходів, що забезпечують безпечне виконання робіт, та знаходився не на своєму робочому місці без завдання адміністрації (без отримання наряду); майстра ОСОБА_5 , який здійснив недостатній контроль за дотриманням підлеглим персоналом правил і норм охорони праці; дозувальника шихти ОСОБА_9 , який не подбав про безпеку оточуючих під час виконання робіт, залишивши відкритим шуровочне вікно. Пункт 1 акту за формою Н-5 містить відомості про членів сім`ї, які перебувають на утриманні померлого, - дружину та дітей. Акт про нещасний випадок за формою Н-1 від 13 червня 2016 року містить відомості про обставини нещасного випадку та осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, аналогічні відомостям з акту за формою Н-5. Пунктом 8 акту за формою Н-1 визначено, що до настання нещасного випадку з ОСОБА_2 призвела експлуатація устаткування для чорної та кольорової металургії - тарілчастого живильника ТП-106, 1954 року випуску. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. На момент смерті ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з особовою карткою працівника № 303/302 фактичним місцем проживання ОСОБА_2 зазначено: АДРЕСА_3 . Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_20 , після смерті чоловіка зверталася до адміністрації відповідача із заявами про надання матеріальної допомоги. Адресою місця проживання адресанта зазначено: АДРЕСА_3 . У період з квітня 2016 року по серпень 2023 року включно відповідачем надавалася матеріальна допомога дружині та матері померлого ОСОБА_2 , а також надано кошти на відшкодування моральної шкоди дружині та дітям загиблого працівника. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивач посилався на те, що смерть брата, яка настала з вини відповідача, спричинила йому моральні страждання. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що смерть ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, настала внаслідок порушення працівниками відповідача законодавства про охорону праці. Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими та беззаперечними доказами постійне спільне проживання братів, наявність спільного бюджету, спільні витрати та взаємні права та обов`язки ОСОБА_1 з померлим братом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст. 1167 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України. Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України. Такого правового висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19). За своєю суттю зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18). Зобов`язання з компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (постанова Верховного Суду від 13 липня 2023 року в справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23). Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Виходячи з аналізу спірних правовідносини, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем доведено, що смерть ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, настала внаслідок порушення працівниками відповідача законодавства про охорону праці, смерть ОСОБА_2 настала під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Обов`язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану у зв`язку зі смертю його працівника при виконанні ним трудових обов`язків внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, витікає із вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, ч.2 ст. 1167, ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України. Позивачем доведено наявність передбачених ст. 1167 ЦК України умов виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові дружині, батькам усиновлювачам, дітям усиновленим, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, на підставі частини 2 статті 1168 ЦК України. Отже, частиною 2 ст. 1168 ЦК України визначено перелік суб`єктів, які мають право на компенсацію моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи. Зазначений перелік є вичерпним. При зверненні до суду з позовом позивач посилався на кровне споріднення та спільне місце реєстрації позивача з померлим братом. Водночас до осіб, які є суб`єктами, яким компенсується моральна шкода, належать, зокрема, особи, які спільно проживали однією сім`єю з померлим. Інституту проживання однією сім`єю притаманні певні ознаки, зокрема ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, проведення спільних витрат. Судом першої інстанції встановлено, що позивач та загиблий ОСОБА_2 є рідними братами, пов`язані кровним спорідненням, на момент смерті ОСОБА_2 брати були зареєстровані в одному будинку. Разом з тим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що реєстрація осіб за однією адресою не свідчить про наявність ознак, притаманних інституту спільного проживання. Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 Верховний Суд зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання. Позивачем по справі не доведено належними, допустимими та беззаперечними доказами постійне спільне проживання братів, наявність спільного бюджету, спільні витрати та взаємні права та обов`язки ОСОБА_1 з померлим братом, доказів проживання позивача з померлим братом однією сім`єю не надано, клопотання про допит свідків, які можуть підтвердити цей факт, не заявлено. Крім того, матеріалами справи встановлено, що померлий ОСОБА_2 не проживав за адресою реєстрації, а разом з дружиною та дітьми фактично проживав за іншою адресою, що унеможливлює проживання однією сім`єю з братом. На підставі наведного вище колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та його загиблого брата, а посилання у позові на норми, які містять визначення терміну «близькі особи», не заслуговують на увагу, оскільки сформульований законодавцем перелік суб`єктів, яким компенсується моральна шкода внаслідок смерті фізичної особи, є вичерпним та не відносить до категорії осіб, які мають право на таку компенсацію на підставі ч.2 ст. 1168 ЦК України, всіх близьких родичів та членів сім`ї загиблого, а констатує чіткий перелік таких осіб. Сам факт кровного споріднення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , без доведення факту проживання однією сім`єю, не має наслідком набуття позивачем права на компенсацію моральної шкоди у зв`язку зі смертю брата на підставі ч.2 ст. 1168 ЦК України. Доводи апеляційної скарги по суті позовних вимог не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яводчак Олександр Васильович, залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 лютого 2026 року. Головуючий: Судді: