Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5952/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 року справа №200/5952/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 200/5952/25 (головуючий суддя у І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350009606 від 02 липня 2025 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25 червня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період перебування у відпустці для догляду за дитиною з 01.12.1998 по 30.06.2001, періоди роботи з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013. В обґрунтування позову зазначила, що 25.06.2025 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки досягла необхідного пенсійного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж. Рішенням відповідача № 057350009606 від 02 липня 2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням пенсійного віку, та до страхового стажу не зараховано спірні періоди роботи та перебування у відпустці по догляду за дитиною. Вказує, що відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020. Таке рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350009606 від 02 липня 2025 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058, зарахувавши до страхового стажу період перебування у відпустці по догляду за дитиною з 01.12.1998 по 30.06.2001, періоди роботи з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013 та призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25 червня 2025 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 грн 96 коп. Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 02.07.2025 № 057350009606 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку відсутністю у останньої необхідного пільгового стажу для призначення пенсії з огляду на наступне: пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, становить 55 років. Вік заявниці 50 років. Необхідний страховий стаж, відповідно до статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 25 років. Страховий стаж позивача становить 18 років 2 місяці 16 днів. Необхідний пільговий стаж, визначений ст. 114 Закону, за Списком № 2 становить 10 років. Пільговий стаж позивача становить 12 років 6 місяців 10 днів. Пільговий стаж по Списку № 2 зараховано за індивідуальними відомостями про застраховану особу по спеціальному стажу з урахуванням наданих наказів про атестацію робочих місць, оскільки пільгова довідка від 02.06.2025 № 02/06/2023/1 не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 зі змінами, а саме відсутній підпис начальника відділу кадрів. Доручення на право підпису старшого інспектору з кадрів не надане. В призначенні пенсії відмовлено, оскільки заявниця не досягла визначеного частиною 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсійного віку 55 років та у зв`язку з відсутністю необхідного загального стажу. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України) Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 25.06.2025 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до Закону № 1058. За результатами розгляду заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 02.07.2025 № 057350009606 про відмову в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного віку, передбаченого пп. 2 п. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно вищезазначеного рішення вбачається, що вік заявниці 50 років. Страховий стаж становить - 18 років 2 місяці 16 днів. Пільговий стаж становить - 12 років 6 місяців 10 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_2 (в частині спірного періоду), позивач: - з 06.10.1995 працювала в КСП «Правда» (запис 1); - з 16 10 1998 перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною до 6 років (запис 2); - 15.05.2002 звільнена у зв`язку із банкрутством підприємства (запис 3); - з 01.11.2008 по 31.01.2024 працювала на посаді машиніста насосних установок (записи 6-7). Відповідно до розрахунку стажу позивача (в частині спірних періодів), період декретної відпустки з 01.12.1998 по 30.06.2001, періоди роботи з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013 не зараховано до страхового стажу (відомості відсутні). Підстав не зарахування спірних періодів до загального страхового стажу позивача відповідачем не наведено. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що записами трудової книжки та свідоцтвом про народження дитини підтверджується перебування позивача в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а відтак спірний період з 01.12.1998 по 30.06.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Щодо спірних періодів роботи позивача з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013 суд першої інстанції зазначив, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення цих періодів роботи в якості страхового стажу, таким чином вони підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача. Отже, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020). Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах». За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20. На підставі статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови). Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Станом на час внесення спірних записів в трудову книжку позивача, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції №

58. Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а. Як вже встановлено судом та зазначено вище, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 (в частині спірного періоду), позивач: - з 06.10.1995 працювала в КСП «Правда» (запис 1); - з 16 10 1998 перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною до 6 років (запис 2); - 15.05.2002 звільнена у зв`язку із банкрутством підприємства (запис 3); - з 01.11.2008 по 31.01.2024 працювала на посаді машиніста насосних установок (записи 6-7). Суд зазначає, що записи про спірні періоди роботи, засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають, відтак факт роботи позивача у спірний період підтверджується відповідними записами трудової книжки, які були внесені відповідно до діючого законодавства. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні періоди роботи з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача. Відповідно до частини 6 статті 179 Кодексу законів про працю України (в редакції яка діяла на час перебування позивача у відпустці) у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Статтею 181 КЗпП України передбачалося, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Відповідно до частини другої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується. Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 10 січня 1996 вбачається, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак є правильним висновок суду першої інстанції, що записами трудової книжки та свідоцтвом про народження дитини підтверджується перебування позивача в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, отже не зарахований період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 01.12.1998 по 30.06.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції правильно виснував, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а отже спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню із визначенням відповідачу обов`язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058, зарахувавши до страхового стажу період перебування у відпустці по догляду за дитиною з 01.12.1998 по 30.06.2001, періоди роботи з 01.11.2001 по 15.05.2002, з 01.02.2011 по 31.08.2011 та з 01.08.2013 по 31.08.2013 та призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25 червня 2025 року. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктами 3 та 8 частини шостої статі 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 200/5952/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 200/5952/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 23 лютого 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв