Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/24008/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/24008/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А., суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року (суддя Букіна Л.Є.) в справі №160/24008/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ) про: визнання протиправним та скасування рішення № 046550009256 від 11 липня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1; зобов`язання призначити та виплачувати з 15 січня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року; зобов`язання при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 29 серпня 2018 року по 26 січня 2020 року та зарахувати до страхового стажу період догляду за дитиною до трьох років з 20 грудня 1999 року по 02 травня 2001 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, з 01 січня 2007 року по 21 березня 2007 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 046550009256 від 11.07.2025 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 29.08.2018 по 26.01.2020 року та до страхового стажу період догляду за дітьми до 3-х років з 20.12.1999 по 02.05.2001 року, з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2007 по 21.03.2007 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону№ 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні й зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апелянта повторюють зміст рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії. У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 03.07.2025 року позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №

1. На час звернення до відповідача за призначенням пенсії позивачеві виповнилося повних 45 років. Позивач має страховий стаж понад 30 років 01 місяців 07 день, у тому числі на роботах за списком № 1 - 08 років 06 місяців 03 днів. Рішенням № 046550009256 від 11.07.2025 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 50 років. При цьому, у рішенні зазначено, що період роботи з 29.08.2018р. по 26.01.2020р. не враховано до пільгового стажу за відсутності документів про проведення атестації робочих місць, а до страхового стажу період догляду за дитиною до 3-х років з 20.12.1999р. по 02.05.2001р., з 01.01.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2007р. по 21.03.2007р за відсутності штампу про отримання паспорту у свідоцтві про народження та не надання наказу по підприємству про знаходження у відпустці по догляду за дітьми до 3-х років. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у розглянутому випадку застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, пункт "а" статті 13 як найбільш сприятливі для позивача. Також судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивач у період з 29.08.2018р. по 26.01.2020р. працював на посадах, які дають право на пільгову пенсію за Списком № 1, та означені обставини відповідачем не заперечуються. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені відповідачем мотиви щодо не зарахування періодів роботи до пільгового стажу позивача за Списком № 1 є протиправними, оскільки в трудовій книжки останнього наявні усі необхідні відомості, які визначають її право на зарахування вказаних періодів саме до пільгового стажу за Списком №

1. Із приводу не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дітьми до трьох років суд першої інстанції вказав, що відповідно до свідоцтв про народження, долучених до матеріалів справи, у позивача народились три доньки 20.12.1999, 24.07.2002 та 21.03.2004 року. Відповідачем не у повному обсязі зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дітьми до трьох років, а саме: з 20.12.1999р. по 02.05.2001р., з 01.01.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2007р. по 21.03.2007р. Суд першої інстанції вказав, що законодавством не передбачено наявності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта для врахування періоду догляду за такою дитиною до страхового стажу особи. Також зауважено про недоведеність відповідачем і того, що до досягнення дітьми 3-річного віку позивач працював та цей стаж врахований під час визначення права на отримання пенсії. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи розрахунок страхового стажу, протиправно не зарахував позивачеві спірні періоди роботи, у зв`язку з чим та з підстав, наведених вище, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Врахувавши, що відповідачем не проведено розрахунку пільгового страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи, а також дискрецію пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд першої інстанції з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.07.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 03 липня 2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №

1. Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, № 046550009256 від 11 липня 2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав недосягнення пенсійного віку. У рішенні вказано, що страховий стаж особи становить 30 років 01 місяць 07 днів, в тому числі пільговий стаж роботи по Списку № 2 - 08 років 06 місяців 03 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 29 серпня 2018 року по 26 січня 2020 року?через відсутність документів про проведення атестації робочих місць; до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до 3-х років з 20 грудня 1999 року по 02 травня 2001 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, з 01 січня 2007 року по 21 березня 2007 року за відсутності штампу про отримання паспорту у свідоцтві про народження та не надання наказу по підприємству про знаходження у відпустці по догляду за дітьми до 3-х років. Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з не досягненням особою пенсійного віку, а також правомірність незарахування до страхового стажу спірних періодів. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пунктом першим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року N 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: (….) б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…». При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114 Закону № 1058-IV. Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.». Враховуючи приведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленої в зразковій справі № 360/3611/20, суд вважає за можливе застосувати правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи. Враховуючи, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 45 років, суд доходить до висновку, що у рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав недосягнення пенсійного віку є протиправним. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Стосовно питання незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 29 серпня 2018 року по 26 січня 2020 року через відсутність документів про проведення атестації робочих місць суд зазначає наступне. Згідно із записами трудової книжки позивач у період з 29 серпня 2018 року по 26 січня 2020 року працював на посадах, які віднесені до Списком № 1, що відповідачем не спростовується. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01 серпня 1992 року (далі - Порядок № 442). Пунктом 4 Порядку № 442 встановлено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. За правовою позицією, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, будь-які причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та відмову заявникові в наданні пенсії. Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочою місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи. Враховуючи приведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи позивача з 29 серпня 2018 року по 26 січня 2020 року. Доводи апелянта про відсутність підстав для зарахування спірного періоду до пільгового стажу позивача через відсутність наказу про проведення атестації робочих місць, спростовані приведеними вище висновками суду. Відповідачем також не зараховано до страхового стажу позивача періоду догляду за дітьми до досягнення ними трьох років з 20 грудня 1999 року по 02 травня 2001 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, з 01 січня 2007 року по 21 березня 2007 року. Відповідно до свідоцтв про народження позивач є матір`ю трьох дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пунктом ж) частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Статтею 181 Кодексу законів про працю України установлено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю. Відтак, до загального стажу роботи зараховувався час оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Згідно з пунктом 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Тобто час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, чинним законодавством не установлені. Відповідачем також не наводиться доводів, що до досягнення дітьми трирічного віку позивач працював та цей стаж врахований під час визначення права на отримання пенсії. Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність незарахування періоду догляду до дітьми до досягнення ними трирічного віку до страхового стажу позивача. За таких обставин суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача ГУ ПФУ в м. Києві про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Апелянтом не приведено доводів стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, тому судом не надається оцінка рішенню суду першої інстанції в цій частині. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року в справі № 160/24008/25 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року в справі № 160/24008/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 18 лютого 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко