Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/583/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2025 року справа №200/583/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 200/583/25 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом Трофименко Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Трофименко Марина Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 20.12.2024 № 046150016644; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах, врахувавши до пільгового стажу роботи періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 22.03.2005 по 23.04.2009 та період з 17.02.2011 по 06.04.2014. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позов задоволено частково: - визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.12.2024 № 046150016644 щодо відмови в призначенні пенсії позивачу; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з 11.12.2024, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013; - у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано те, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 щодо пенсійного віку. Щодо зарахування до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 22.03.2005 по 23.04.2009 та період з 17.02.2011 по 06.04.2014 Головне управління зазначає що трудова книжка підтверджує лише загальний трудовий стаж працівника, але підтвердити пільговий характер роботи може лише уточнююча довідка підприємства, на якому особа працювала і яка видана на підставі первинних документів за час виконання відповідної роботи, а в разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника - документи, видані архівними установами. В наданій довідці №55-1958 від 09.12.2024 відсутня інформація щодо перебування позивача в декретній відпустці. Трудова діяльність позивача за періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною не були зараховані до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки дані персоніфікованого обліку (форми ОК-5) не містять відомостей по спеціальному стажу ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити пенсію, на думку апелянта, суд втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу. Також, на думку апелянта, стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволені позову. Також, представник позивача просив стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 6000 грн. за подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. 16.12.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду заяви позивача. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 046150016644 від 20.12.2024 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого чинним законодавством (50 років) (а.с. 17). Згідно з цим рішенням страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 22 дня, пільговий стаж за Списком №1 - 11 років 06 місяців 26 днів. ОСОБА_1 досягла 45-річного віку. Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне. За п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно з частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема, пенсії за віком. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б - г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ. Згідно з п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам. Отже, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № І-р/2020 діють положення п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції. Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону № 1058. Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Норми цих законів містять розбіжність у розмірі показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ); 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. При розгляді зразкової справи №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Записами трудової книжки позивача підтверджується стаж роботи за Списком №1 з травня 2004 року. Крім того, станом на дату подання заяви про призначення пенсії вік заявниці - 45 років, страховий стаж, згідно спірного рішення - 25 років 10 місяців 22 дня, стаж за Списком 1 - 11 років 06 місяців 26 днів (без урахування спірного періоду). При цьому, робота за пільговою професією розпочато травня 2004 року (тобто до 1 квітня 2015 року), отже позивач має право на призначення пенсії відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Щодо зарахування до пільгового стажу періодів знаходження у відпустці по догляду за дитиною з 22.03.2005 по 23.04.2009 та з 17.02.2011 по 06.04.2014, суд враховує наступне. За п. 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР. За ч. 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Відпустка без збереження заробітної плати, згідно із частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України, надається, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов`язковому порядку тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. За ч. 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Згідно з п. 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені. Згідно із записами трудової книжки позивачка повний робочий день працювала в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ВАТ «Криворізький гірничо-металургійному комбінаті "Криворіжсталь» з 21.05.2004 за пільговими професіями, що також підтверджується та довідкою про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.12.2024 № 55-1958. Як слідує з матеріалів справи позивач має двох дітей, що підтверджується наданими до пенсійного органу свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (згідно із розпискою-повідомленням - №8678 від 16.12.2024). За свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , позивач є матір`ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , позивач є матір`ю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12). Згідно з довідкою ПАТ «АрселорМіттіл Кривий Ріг» № 156198 від 09.12.2024 ОСОБА_1 знаходилася у відпустці по догляду за дитиною: - з 22.03.2005 по 07.02.2008 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку; - з 08.02.2008 по 23.04.2009 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, згідно табельного обліку робочого часу приступила до роботи 24.04.2009; - з 17.02.2011 по 11.11.2013 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку; - з 12.11.2013 по 06.04.2014 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, згідно табельного обліку робочого часу приступила до роботи 07.04.2014 (а.с. 21). Відповідно до п. «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Отже, зважаючи на наведене вище, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 11.11.2010 по 11.11.2013 підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача. Згідно з розрахунком стажу до спірного рішення, спірні періоди з 22.03.2005 по 23.04.2009 та з 17.02.2011 по 06.04.2014 не зараховані до пільгового стажу. Разом з тим, ураховуючи дати досягнення дітьми позивача трирічного віку, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013. При цьому, стосовно тверджень відповідача про неможливість врахування періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв`язку з тим, що в пільгових довідках не зазначено про надання таких відпусток суд відноситься критично, з огляду на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а також за правильність виготовлення довідок та іншої документації підприємства не несе відповідальність особа, яка звертається до цього підприємства. Крім того відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався. Оскільки діти позивача досягли трьох річного віку 07.02.2008 та 11.11.2013 до пільгового стажу підлягає зарахуванню період знаходження у відпустці по догляду за дитиною саме до цих дат. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.12.2024 № 046150016644 щодо відмови в призначенні пенсії позивачу; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахуваватидо пільгового стажу за Списком №1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року з 22.03.2005 по 07.02.2008 та з 17.02.2011 по 11.11.2013. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд враховує наступне. Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. За пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку (50 років), водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла (45 років), суд вважає, що в цьому випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу. Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Отже, оскільки позивачка досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася в межах тримісячного строку, внаслідок чого суд дійшов висновку, що пенсія позивачу має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме: з 11.12.2024. На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про: - зобов`язаннея Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) з 11.12.2024. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. За ч.ч. 2-6 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. За ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Позивачем до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №25/12/24 від 25.12.2024, акт прийому-передачі до договору про надання правничої допомоги №25/12/24 від 25.12.2024, квитанцію №01 від 25.12.2024 на суму 10000 грн. (а.с. 26-29) Згідно з актом виконаних робіт адвокатським об`єднанням «Приват юрист» вартість послуг з підготовки та подання позову до Донецького окружного адміністративного суду складає 10000 грн (а.с. 28) Суд зазначає, що адвокатом за договором виконано роботу з надання правової допомоги: підготовку та направлення позовної заяви, але вважає, що розмір суми витрат на правничу допомогу є не співмірним із складністю цієї справи. Враховуючи незначну складність справи, об`єм наданих послуг та часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу розмірі 2500 грн. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Представник позивача просив стягнути витрати на правничу допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 6000 грн. Представником позивача до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №19/05/25 від 19.05.2025, акт прийому-передачі до договору про надання правничої допомоги №19/05/25 від 19.05.2025, квитанцію №01 від 20.05.2025 на суму 6000 грн. Згідно з актом виконаних робіт адвокатським об`єднанням «Приват юрист» вартість послуг з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу до суду складає 6000 грн. Суд зазначає, що розмір суми витрат на правничу допомогу є неспівмірним із складністю цієї справи, об`ємом наданих послуг в апеляційній інстанції. Враховуючи викладене, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає об`єму наданих послуг, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 1500 грн. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 200/583/25 за позовом Трофименко Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1500 грн. (тисяча п`ятсот гривень). Повний текст постанови складений 18 серпня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв