Постанова Тернопільський апеляційний суд № 609/933/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 609/933/25Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/205/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №609/933/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2025 року, ухвалене суддею Ковтуновичем О.В., повний текст якого складено 17 листопада 2025 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 30 вересня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач, апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 21вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 27104-09/2023, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора, надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Вказував, що підписанням кредитного договору відповідач підтвердив ознайомлення з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщенні на веб-сайті ТОВ «Аванс Кредит». Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. 29 квітня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №29042024 у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 в розмірі 39300 грн. Всупереч умовам договору позики, відповідач не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, вважає, ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором про надання фінансового кредиту №27104-09/2023 в розмірі 39300 грн, з яких: 6000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 33300 грн сума заборгованості за відсотками. Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за Кредитним договором №27104-09/2023 в розмірі 39300 грн, з яких: 6000 грн заборгованість за основною сумою боргу та 33300 грн заборгованість за відсотками, а також понесені судові витрати. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за Кредитним договором №27104-09/2023 в розмірі 39300 грн, з яких: - 6000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; - 33300 грн сума заборгованості за відсотками, а також 3028 грн сплаченого судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодного документа на підтвердження здійснення переказу коштів відповідачу за спірним договором. Вказує, що надана Позивачем довідка сервісу онлайн платежів від 22 листопада 2024 року №3466_241122143531 не може бути належним доказом перерахування коштів, оскільки не є первинним бухгалтерським документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та вона видається платіжною системою, а не безпосередньо банком, який здійснює остаточний переказ на рахунок клієнта. Документ від платіжної системи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» містить лише підпис та печатку компанії, але не має відмітки банку про прийняття та виконання операції, довідка не є розрахунковим документом у розумінні банківського законодавства. Вважає, що довідка сервісу онлайн платежів, на яку посилається позивач, не відповідає вимогам до первинних облікових бухгалтерських документів, а тому не може бути належним доказом отримання відповідачем будь-яких коштів. До того ж, вказана довідка не містить будь-яких ідентифікуючих даних щодо особи отримувача, як то П.І.Б. отримувача, номер кредитного договору, на виконання якого перераховано кошти, номер рахунку, на який було перераховані кошти, повного номеру картки, що унеможливлює встановлення особи, якій було перераховані кошти. Крім того вказує, що суд першої інстанції безпідставно поновив строк на подання доказу, який не був долучений до позовної заяви, а саме кредитного договору №27104-09/2023, долученого до письмового пояснення позивача, оскільки посилання на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» помилково не долучило даний доказ до позову не є поважною причиною для поновлення строку. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що у справі №609/933/25 предметом спору є захист порушеного права ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке полягає у невиконанні ОСОБА_2 договірних зобов`язань за відповідним договором. Тобто в даному випадку не є предметом спору саме визнання відповідного договору недійсним чи розірвання відповідного договору на підставі істотного порушення його умов. Вказує, що кредитний договір у відповідності до вимог чинного законодавства недійсним не визнано, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. При цьому відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх його істотних. Також зазначає, що Відповідач не був позбавлений можливості надати докази, які підтверджують або спростовують отримання ним кредитних коштів. На підтвердження заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано копії відповідних договорів, договорів факторингу із відповідними додатками та розрахунки заборгованості за договорами, які Апелянт належними доказами не спростував. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17 вказує, що неістотні недоліки в оформленні первинних документів не є такими, що нівелюють правове значення первинного документа та реальність господарської операції. Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з таких підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Як зазначає позивач своєму позові, 21 вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 27104-09/2023 в розмірі 6000.00 грн. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, що зазначений в п.8 кредитного договору. Вказув, що згідно п.1.1, п.1.2 договору про надання фінансового кредиту №27104-09/2023, ТОВ надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 6000.00 грн строком на 360 днів, дата надання кредиту 21 вересня 2023 року, дата погашення кредиту 14 вересня 2024 року. Відповідно до п.1.4, п.1.4.1 договору кредиту, за користування кредитом ТОВ нараховує проценти, що є платою за користування кредитом; тип процентної ставки: фіксована, денна процентна ставка становить 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього договору. Паспорт споживчого кредиту, графік платежів за договором про надання фінансового кредиту № 27104-09/2023 є складовими частинами вищевказаного договору. Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 22 листопада 2024 року №3466_241122143531 відповідно до договору на переказ коштів від 12 січня 2022 року успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта, маска НОМЕР_1 у розмірі 6000 грн. 21 вересня 2023 року о 11:00:06, номер транзакції в iPay.ua 287255622. 29 квітня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №29042024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Згідно з копією Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 29042024 від 29 квітня 2024 року, ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали цей акт про те, що на виконання умов договору факторингу №29042024 від 29 квітня 2024 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв реєстр боржників кількістю 11474, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Відповідно до копії Реєстру боржників до договору факторингу № 29042024 від 29 квітня 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року в розмірі 39300 грн, з яких: 6000.00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 33300.00 грн сума заборгованості за відсотками. З копії платіжної інструкції №21234 від 30 квітня 2024 року вбачається, що ТОВ «Аванс Кредит» отримало від ТОВ «ФК «ЄАПБ» 7003851.94 грн як оплату за договором факторингу №29042024 від 29 квітня 2024 року. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, залишок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року складає 39300 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту укладення кредитного договору № 27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року, переказу коштів в сумі, передбаченій умовами цього договору та невиконанні відповідачем їх умов. Однак, з таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України). Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України). Абзац другий ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Звертаючись 30 вересня 2025 року до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЄАПБ», на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року до позовної заяви долучило Заяву-анкету клієнта на отримання фінансового кредиту від 21 вересня 2023 року, паспорт споживчого кредиту від 21 вересня 2023 року, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 22 листопада 2024 року №3466_241122143531 щодо переказу коштів та розрахунок заборгованості за кредитним договором №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року. Разом з тим, позивачем до позовної заяви не долучено зазначений вище кредитний договір. 22 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» подало до суду письмові пояснення, у якому, серед іншого, просило долучити до матеріалів справи кредитний договір №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року, посилаючись на те, що такий помилково не був долучений до позовної заяви. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2025 року строк на подання кредитного договору поновлено, посилаючись на те, що для належного вирішення справи необхідно дослідити усі докази, на які посилаються сторони. Так, відповідно до ч.2 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з частинами 4 та 5 зазначеної статті ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Частиною 8 цієї статті передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції поновив строк на долучення кредитного договору №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року без належних на те підстав, оскільки недбалість чи труднощі в організації виконання обов`язків Товариством не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають належним чином здійснювати підготовку до подання позову. Будь-яких інших доводів щодо обґрунтування причин, з яких зазначений кредитний договір не був долучений до позовної заяви, позивачем не вказано. З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що у поновленні строку на долучення позивачем до матеріалів справи доказу, а саме кредитного договору №27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року слід відмовити, а отже цей договір не підлягає дослідженню судом. Крім того, колегія суддів також не погоджується з висновком суду щодо доведеності позивачем факту здійснення переказу коштів на виконання умов кредитного договору саме відповідачу. У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25 травня 2021 року. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Платіжне доручення або ж платіжна інструкція це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.54 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги», пп.15 п.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29 липня 2022 року (далі - Інструкція). Відповідно до п.27 Інструкції, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі: 1) заповнює реквізити «Дата прийняття до виконання» і «Дата виконання» та засвідчує їх власноручним підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг платника; 2) проставляє відмітку «Вечірня», якщо платіжна інструкція надійшла до виконання після закінчення операційного часу; 3) робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника). Відповідно до статті 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Згідно статті 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації. Як стверджує позивач, видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом вих. № 3466_241122143531 від 22-11-2024, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» щодо перерахування таких коштів через iPay.ua на картковий рахунок відповідача, де вказана «маска-картки». Суд апеляційної інстанції не бере до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Більше того, вказаний документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу, призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд. На вищевказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу саме Грищуку В.В. З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять. Також наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що між первісним кредитором та позивачем існують кредитні правовідносини та зазначена позивачем заборгованість дійсно має місце. Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18. Отже, оцінивши докази у їх сукупності та заперечення відповідача щодо належності доказів отримання грошових коштів, апеляційний суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за кредитним договором №27104-09/2023 від 21.09.2023, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У своїй позовній заяві представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив розглянути справу без виклику сторін, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18. Більше того, колегія суддів враховує процесуальну поведінку позивача, який є фінансовою установою, яка уклала договір факторингу з первісним кредитором та в якого, відповідно, повинні зберігатися первинні документи щодо видачі кредитних коштів (меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні інструкції, касові документи) із зазначенням обов`язкових реквізитів платника та отримувача, однак вказані докази стороною позивача не долучено. Твердження у відзиві на апеляційну скаргу про те, що боржник ніяких доказів на спростування наявності боргу та розміру заборгованості не надав колегія суддів приймає, однак приходить до висновку, що вказана обставина не є безумовною підставою для задоволення даного позову, який не підтверджений належними та допустимими доказами. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви. Щодо вирішення питання судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно квитанції №ZKUE-B64R-TKME від 17 грудня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 за апеляційний розгляд даної справи сплатив судовий збір у розмірі 4542 грн. За таких обставин, з позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 4542 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27104-09/2023 від 21 вересня 2023 року відмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 4542 гривні. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає. Головуючий Судді