Постанова 4823 № 742/3609/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 13 лютого 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/3609/25 Головуючий у першій інстанції Коваленко А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/377/26 № 22-ц/4823/472/26 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л. секретар: Мальцева І.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Коваленка А.В. від 23 жовтня 2025 року, місце ухвалення рішення - м. Прилуки, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Коваленка А.В. від 10 листопада 2025 року, місце ухвалення додаткового рішення - м. Прилуки, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 02.07.2024 року в сумі 60 000 грн. Також позивач ставив питання про стягнення на свою користь із ОСОБА_2 понесених ним у справі судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що 02.07.2024 року ОСОБА_2 отримала від нього у позику 60 000 грн., які зобов`язалася повернути 07.07.2025 року, про що надала розписку. Позивач зазначав, що при настанні терміну повернення позики, відповідач повідомила його, що вказані кошти вона не поверне, що і стало підставою для його звернення із відповідним позовом до суду. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено. Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 23.10.2025 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено існування між ним та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи із дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов, а саме, не доведено факту передачі позивачем відповідачу коштів у розмірі 60 000 грн. Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фесика І.А. про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13 800 грн., в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні заяви, відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року ОСОБА_1 просить рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року у справі №742/3609/25 - скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 23.10.2025 року є неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та порушення норм процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статей: 1046-1049 Цивільного кодексу України. За доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність факту передачі коштів, хоча наявна розписка від 02.07.2024 року, у якій ОСОБА_2 підтвердила свій обов`язок повернути 60 000 грн. до 07.07.2025 року. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач не подала жодного достовірного доказу, який би спростовував факт отримання коштів. Розписка від 02.07.2024 року, складена відповідачем ОСОБА_2 , містить всі необхідні ознаки договору позики - суму позики, строк її повернення та підпис особи, яка отримала кошти. Апелянт ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив фактичні обставини та не надав належної оцінки всім доказам. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджують, що судом першої інстанції не враховано, що існують дві взаємопов`язані розписки, а саме, розписка ОСОБА_2 від 02.07.2024 року про повернення нею 60 000 грн; розписка ОСОБА_1 від 02.07.2024 року про отримання від неї 40 000 грн. Наявність вказаних розписок та обставин, зазначених в них, підтвердили і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 в судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що суд першої інстанції не врахував поведінку відповідача після складання розписки; суд першої інстанції не з`ясував дійсний зміст волевиявлення стрін при складанні розписки; суд не дослідив належним чином надані матеріали кримінального провадження; суд не врахував вільної оцінки доказів (стаття 89 ЦПК України). Стосовно додатового рішення суду першої інстанції від 10.11.2025 року, апелянт зазначає, що судом із позивача стягнуто витрати відповідача на правову допомогу у розмірі 13 800 грн., що не є співмірним розміром із часом ведення справи в суді. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (а.с.110-113) відповідач ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення та повідомляє, що у зв`язку із розглядом Чернігівським апеляційним судом апеляційної скарги позивача, вона понесе судові витрати на правничу допомогу адвоката. Попередній розрахунок даних судових витрат, які відповідач очікує понести, становить 20 000 грн. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року ОСОБА_2 просить скасувати додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду від 10.11.2025 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 20 800 грн., за надання правничої допомоги в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що справа судом розглядалась 10.11.2025 року о 8 год. 30 хв. Після розгляду справи по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. 10.11.2025 року о 12 год. 56 хв. в Електронному суді було зареєстровано клопотання представника позивача про зменшення судових витрат. Фактично, таке клопотання було подано вже на стадії ухвалення судового рішення. Згідно даних електронного суду, доставка файлу відбулась тільки о 12 год. 56 хв. До клопотання про зменшення судових витрат представник позивача не надав доказів направлення цього клопотання відповідачу. З огляду на те, що позивач до переходу суду до стадії ухвалення судового рішення не подав клопотання про зменшення судових витрат, апелянт ОСОБА_2 вважає, що суд не мав права зменшувати дані судові витрати. Суд першої інстанції без будь-яких обґрунтувань, без наявності доказів, на власний розсуд зменшив суму гонорара адвоката за участь в судових засіданнях з 10 000 грн. до 3 000 грн. При цьому, укладаючи договір про надання правничої допомоги із відповідачем, була узгоджена сума за представництво інтересів в суді першої інстанції на рівні 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджують, що саме така сума коштів була визначена з урахуванням розумності, складності справи, наданих послуг, які планувались надаватись та фінансового стану учасників справи, оскільки сума 10 000 грн. не є завеликою за представлення інтересів відповідача в суді першої інстанції по даній справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 (а.с.123-124), ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року - залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Як вбачається із матеріалів справи (а.с.135,136), сторони даного спору належним чином повідомлені про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) учасників справи. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 02.07.2024 року ОСОБА_2 надала розписку ОСОБА_1 про те, що вона зобов`язується повернути кошти у розмірі 60 000 грн., готівкою до 07.07.2025 року (а.с.44). 02.07.2024 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 розписку про те, що отримав частину боргу від ОСОБА_2 , а саме, 40 000 грн. боргу, залишок боргу 60 000 грн. зобов`язується повернути до 07.07.2025 року (а.с.31). Відповідно до трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, від 30.06.2023 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір про виконання ОСОБА_2 обов`язків продавця непродовольчих товарів з повною матеріальною відповідальністю з 01.07.2023 року, із заробітною платою у розмірі мінімальної заробітної плати, з розрахунком за фактично відпрацьований час (а.с.26-27). Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з 01.07.2023 року була прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів ФОП ОСОБА_3 , відповідно до наказу №1 від 29.06.2023 року. 14.06.2024 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи за власним бажанням, згідно з ст.38 КЗпП України, відповідно до наказу №1 від 14.06.2024 року (а.с.28, зворот). Як вбачається із постанови старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області Філозоп А.Ю. від 15.07.2025 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270330001102 від 02.11.2024 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України. У вказаній постанові зазначено, що відповідно до повідомлення про неможливість проведення судової економічної експертизи, вбачається, що суму збитків встановити не представляється можливим, у зв`язку із відсутністю в документах відомостей, що підтверджують документальну нестачу товаро-матеріальних цінностей (а.с.32-33). Із переписки між сторонами у справі за допомогою засобу електронного зв`язку вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 певний час були наявні відповідні стосунки (а.с.34-42). Із дослідженого в судовому засіданні суду першої інстанції аудіозапису розмови, наданого відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обговорюють наявність боргу ОСОБА_2 у зв`язку із нестачею товарно-матеріальних цінностей. Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 05.09.2024 року відкрито провадження у справі №742/5116/24 за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з роботи (а.с.30). Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 23.10.2025 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено існування між ним та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи із дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов, а саме, ОСОБА_1 не доведено факту передачі ним відповідачу коштів у розмірі 60 000 грн. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 23.10.2025 року щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та порушення норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статей: 1046-1049 Цивільного кодексу України. За доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність факту передачі коштів, хоча наявна розписка від 02.07.2024 року, у якій ОСОБА_2 підтвердила свій обов`язок повернути 60 000 грн. до 07.07.2025 року. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач не подала жодного достовірного доказу, який би спростовував факт отримання коштів. Розписка від 02.07.2024 року, складена відповідачем ОСОБА_2 , містить всі необхідні ознаки договору позики - суму позики, строк її повернення та підпис особи, яка отримала кошти. Апелянт ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив фактичні обставини та не надав належної оцінки всім доказам. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджують, що судом першої інстанції не враховано, що існують дві взаємопов`язані розписки, а саме, розписка ОСОБА_2 від 02.07.2024 року про повернення нею 60 000 грн; розписка ОСОБА_1 від 02.07.2024 року про отримання від неї 40 000 грн. Наявність вказаних розписок та обставин, зазначених в них, підтвердили і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 в судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що суд першої інстанції не врахував поведінку відповідача після складання розписки; суд першої інстанції не з`ясував дійсний зміст волевиявлення стрін при складанні розписки; суд не дослідив належним чином надані матеріали кримінального провадження; суд не врахував вільної оцінки доказів (стаття 89 ЦПК України). З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №378/771/23, провадження № 61-12511св24 зазначено наступне: …Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики ідтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України)... У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), зроблено такі правові висновки: за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. …У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №523/1712/18 (провадження №61-1220св21) зроблено висновок, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі №319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі №604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі №501/1773/16-ц. …У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2025 року у справі №721/591/22 (провадження №61-5500св24) зазначено, що: посилання заявника на те, що наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивач передав відповідачу грошові кошти, є неспроможними, оскільки ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. У цивільному праві під час аналізу правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово позика, адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц (провадження №61-8792св18), від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20 (провадження №61-1664св22), від 15 лютого 2023 року у справі №518/275/18 (провадження №61-11237св22), від 21 червня 2023 року у справі №161/20763/21 (провадження №61-2633св23), від 01 листопада 2023 року у справі №450/2311/21 (провадження №61-8363св23)). …Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України (частина перша статті 637 ЦК України). У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17)). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)). У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції, надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, а саме, розпискам, наданим позивачем та відповідачем, а також обставинам наявності у роботодавця відповідача, яка являється дружиною позивача, претензій до відповідача з приводу нестачі товарно-матеріальних цінностей, які виникли під час роботи ОСОБА_2 , констатував, що позивачем не доведено наявності між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, оскільки дійсний зміст розписки, на підставі якої позивачем доказується факт укладення договору позики, не підтверджує факту отримання відповідачем коштів в позику. У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача не міг підтвердити обставини передання позивачем грошових коштів у момент написання розписки, вказуючи, що дана розписка підтверджує наявність боргу відповідача, який засвідчений в розписці позивача, яку він надав ОСОБА_2 про отримання від неї 40 000 грн. та наявності залишку заборгованості в розмірі 60 000 грн. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що перевірка справжньої правової природи правочину (боргової розписки) не дала суду підстав вважати цю розписку договором позики, а отже, у спірних правовідносинах позивачем не доведено існування між ним та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи із дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов, а саме, не доведено факту передачі грошових коштів відповідачу у розмірі 60 000 грн., в якості позики. Приймаючи до уваги викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 правильності даного висновку суду першої інстанції не спростовують. За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 23.10.2025 року, підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року, підлягає залишенню без змін. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду від 10.11.2025 року щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що справа судом розглядалась 10.11.2025 року о 8 год. 30 хв. Після розгляду справи по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. 10.11.2025 року о 12 год. 56 хв. в Електронному суді було зареєстровано клопотання представника позивача про зменшення судових витрат. Фактично, таке клопотання було подано вже на стадії ухвалення судового рішення. Згідно даних електронного суду, доставка файлу відбулась тільки о 12 год. 56 хв. До клопотання про зменшення судових витрат представник позивача не надав доказів направлення цього клопотання відповідачу. З огляду на те, що позивач до переходу суду до стадії ухвалення судового рішення не подав клопотання про зменшення судових витрат, апелянт ОСОБА_2 вважає, що суд не мав права зменшувати дані судові витрати. Суд першої інстанції без будь-яких обґрунтувань, без наявності доказів, на власний розсуд зменшив суму гонорара адвоката за участь в судових засіданнях з 10 000 грн. до 3 000 грн. При цьому, укладаючи договір про надання правничої допомоги із відповідачем, була узгоджена сума за представництво інтересів в суді першої інстанції на рівні 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджують, що саме така сума коштів була визначена з урахуванням розумності, складності справи, наданих послуг, які планувались надаватись та фінансового стану учасників справи, оскільки сума 10 000 грн. не є завеликою за представлення інтересів відповідача в суді першої інстанції по даній справі. З даного приводу необхідно зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч.8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до пунктів: 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони. Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268). Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 в суді першої інстанції здійснював адвокат Фесик І.А., на підставі ордеру на надання правничої допомоги б/н від 28.07.2025 року, договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року (а.с.68,70). Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фесик І.А. до закінчення судових дебатів у справі зробив заяву про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 141 ЦПК України та просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу. 14.10.2025 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Фесиком І.А. було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в порядку статті 270 ЦПК України, шляхом вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме, просив стягнути з позивача на користь відповідача 20 800 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року та ордеру на надання правничої допомоги б/н від 28.07.2025 року, адвокат Фесик І.А. бере на себе зобов`язання надати ОСОБА_2 наступну правничу допомогу: ознайомитись із позовною заявою та доданими до неї документами; підготувати відзив на позовну заяву та зібрати необхідні докази у справі, оформити відзив на позовну заяву з додатками в електронному суді; скласти необхідні клопотання до суду; скласти заперечення на відповідь на відзив; представлити інтереси замовника в суді першої інстанції, користуватись всіма правами, наданими статтями: 43, 49 ЦПК України у справі №742/3609/25; в разі необхідності підготувати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, представляти інтереси в суді апеляційної інстанції (а.с.70). Згідно із п. 5.1 вказаного вище договору, вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару та з урахуванням складності справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та значенням справи для замовника. Відповідно до п.5.5 договору, вартість послуг адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги, таких як: ознайомлення з матеріалами справи, надання усної консультації, складання заяв у справі - становить 1 500 грн. за годину праці адвоката; представництво інтересів замовника в суді першої інстанції у справі №742/3609/25 - 10 000 грн. (а.с.70, зворот). Згідно акту наданих послуг по договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року, розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, у відповідності до договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року, укладеного між адвокатом Фесиком І.А. та ОСОБА_2 , надана правова допомога складається із наступного: ознайомлення з позовною заявою ОСОБА_1 та доданими до неї документами - 1 год. 15 хв., вартістю - 1 725 грн.; з`ясування фактичних обставин справи із замовником та надання усної консультації - 1 год. 05 хв., вартістю - 1 575 грн., складання відзиву на позовну заяву та збирання доказів - 4 год., вартістю - 6 000 грн.; оформлення відзиву на позовну заяву з додатками в електронному вигляді - 30 хв., вартістю - 750 грн.; складання клопотань у справі - 30 хвилин, вартістю - 750 грн. представництво інтересів замовника в суді першої інстанції у справі №742/3609/25 - 10 000 грн. Загальна вартість наданих послуг станвить: 20 800 грн. (а.с.69,71). 10.11.2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Карпенком В.К. було надано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в якому він зазначав, що адвокат Фесик І.А. представляв інтереси ОСОБА_2 та приймав участь у 2-х судових засіданнях у справі (25.09.2025 року тривалістю з 15 год. 25 хв. по 15 год. 35 хв. та 13.10.2025 року з 14 год. 05 хв. по 15 год. 21 хв., всього: 1 год. 26 хв. Вартість послуг, заявлена адвокатом Фесиком І.А., є значно завищеною та не відповідає затраченному часу та виконаним адвокатом робіт у вищевказаній справі. Судом першої інстанції було враховано, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , і тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 . Надаючи оцінку доводам щодо реальності та співмірності витрат, понесених відповідачем, суд першої інстанції погодився із доводами представника позивача про те, що витрати на професійнк правничу допомогу відповідача у розмірі 10 000 грн. за представництво інтересів відповідача в суді, з урахуванням часу судових засідань, а саме, близько 1,5 год., не відповідає принципу співмірності щодо складності справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. За даних обставин, суд першої інстанції у вказаній частині визначив розмір судових витрат щодо участі представника в судових засіданнях - в сумі 3 000 грн., а загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції визначив у розмірі - 13 800 грн. Апеляційний суд вважає, що вказаний вище висновок суду першої інстанції узгоджується із приписами: ч.4, ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, законодавчо встановленим критеріям відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а також відповідає засадам виваженості, обґрунтованості, розумності, співмірності та справедливості. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 правильності даного висновку суду першої інстанції не спростовують. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на ті обставини, що справа судом розглядалась 10.11.2025 року о 8 год. 30 хв. Після розгляду справи по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. 10.11.2025 року о 12 год. 56 хв. в Електронному суді було зареєстровано клопотання представника позивача про зменшення судових витрат. Фактично, таке клопотання було подано вже на стадії ухвалення судового рішення. Згідно даних електронного суду, доставка файлу відбулась тільки о 12 год. 56 хв. З даного приводу необхідно зазначити, що вказані вище доводи апеляційної скарги не підтверджуються матеріалами цивільної справи №742/3609/25. А саме, із матеріалів справи вбачається, що 10.11.2025 року судом першої інстанції зареєстровано клопотання, подане представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Карпенком В.К. у паперовому вигляді, про зменшення витрат на правову допомогу (а.с.86-87). На реєстраційному штампі вхідної кореспонденції час подання цього клопотання судом не зафіксовано, і за даних обставин, відсутні підстави вважати, що таке клопотання було подано вже на стадії ухвалення судового рішення, як про це стверджує апелянт ОСОБА_2 . Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігігвської області від 10.11.2025 року підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року, підлягає залишенню без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (а.с.110-113) відповідач ОСОБА_2 повідомила суд, що у зв`язку із розглядом Чернігівським апеляційним судом апеляційної скарги позивача, вона понесе судові витрати на правничу допомогу адвоката. Попередній розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести, становить 20 000 грн. 23.12.2025 року від сторони відповідача до апеляційного суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому сторона відповідача просить приєднати до матеріалів справи документи, які підтверджують понесені відповідачем судові витарти на правничу допомогу в апеляційному суді. А саме, ордер на надання правничої допомоги Серія СВ №1136529 від 28.07.2025 року, додаткову угоду від 01.12.2025 року до договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року, акт наданих послуг від 19.12.2025 року по договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року та додатковій угоді від 01.12.2025 року (а.с.127-129). У відповідності до акту наданих послуг від 19.12.2025 року по договору про надання правничої допомоги від 22.07.2025 року та додатковій угоді від 01.12.2025 року, укладеного між адвокатом Фесиком І.А. та ОСОБА_2 , надана правова допомога складається із наступного: складання апеляційної скарги на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року - 3 год. 30 хв., вартістю: 5 250 грн.; ознайомлення із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року - 40 хв., вартістю: 1 000 грн., складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року - 6 год., вартістю: 9 000 грн. Загальна вартість наданих послуг становить - 15 250 грн. (а.с.129, зворот). 06.01.2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій сторона позивача просить зменшити заявлену стороною відповідача суму до відшкодування витрат на правничу допомогу до співмірних витрат, враховуючи стаж адвоката Фесика І.А. з 2007 року, як професійного адвоката та такого, що вже приймав участь у подібних категоріях справ (а.с.131-134). Доводи даної заяви сторони позивача вказують, що згідно з актом про надання послуг адвокатом від 19.12.2025 року, в ході виконання умов додаткової угоди виконавцем було здійснено ряд дій. Так, адвокат Фесик І.А. склав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, ознайомився із апеляційною скаргою ОСОБА_1 , склав відзив на апеляційну скаргу. При цьому, як зазначає сторона позивача, суд має звернути увагу на те, що ОСОБА_4 завищив час складання як апеляційної скарги, так і відзиву на апеляційну скаргу. Тому, враховуючи принцип співмірності щодо складності справи та виконаних адвокатом обсягом робіт, сторона позивача вважає за необхідне зменшити заявлену суму до відшкодування до співмірних витрат. Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд приймає до уваги, що у задоволенні як апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2025 року, так і у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10.11.2025 року, апеляційним судом - відмовлено. Враховуючи доводи поданої стороною позивача заяви щодо неспівмірності судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а також виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а саме, визначення їх дійсності та необхідності, конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню із позивача на користь відповідача підлягає 6 000 (шість тисяч) грн., в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. При цьому, необхідно зазначити, що при визначенні вказаного розміру відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд виходить із засад виваженості, обґрунтованості, розумності, співмірності та справедливості. Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2025 року, залишити без змін. Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025 року, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 (шість тисяч) грн., в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 13.02.2026 року. Головуючий: Судді: