Постанова Дніпровський апеляційний суд № 242/1274/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1278/26 Справа № 242/1274/24 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М., за участю секретаря - Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», Банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про захист прав споживачів. Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивачка обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У встановленому законом порядку вона прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. До складу спадщини, яку вона отримала, зокрема, входить грошовий вклад в сумі 28 316,31 грн. у ТВБВ № 10004/098 філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» по рахунку № НОМЕР_1 , який належав спадкодавцю ОСОБА_4 . У червні 2023 року, коли вона почала збирати документи для оформлення свідоцтва про право на спадщину, вона звернулася до державного нотаріуса Першої донецької міської державної нотаріальної контори Дубінської Л.І., яка 14 червня 2023 року направила запит до АТ «Ощадбанк» з проханням надати інформацію щодо наявності відкритих грошових заощаджень, поточних рахунків або депозитів в АТ «Ощадбанк». Згідно відповіді на вищевказаний запит АТ «Ощадбанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 03 серпня 2023 року наявна інформація та рахунки у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» - № НОМЕР_1 , сума залишку 28 316,31 грн. Позивачка зазначала, що останній раз пенсія з картки її матері знімалась у березні 2022 року. У квітні 2022 року після спроби зняти грошові кошти, через технічні проблеми платіжна картка залишилася у банкоматі (функція повернення карти в банкоматі не працювала). Про цей факт вона повідомила телефоном Банк та пенсійний фонд, в подальшому отримала відповідь про те, що пенсія буде продовжувати нараховуватися на розрахунковий рахунок, а зняти її можна буде з паспортом в будь-якому відділенні Банку. Вказувала, що пенсія ОСОБА_4 складала приблизно 8 000,00 грн., отже сума накопичень на картковому рахунку з квітня 2022 року повинна бути набагато більшою ніж 28 316,31 грн. Через те, що ОСОБА_4 знаходилася в м. Донецьк, тимчасово окупованою рф, а довіреності на позивачку чи будь-кого іншого від неї не було, перевипустити карту не було можливості. Протягом всього часу пенсія нараховувалася на картку та ніхто її не знімав. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом вона звернулася до Банку, який надав їй виписку по картковому рахунку, згідно якої ІНФОРМАЦІЯ_3 (тобто вже після смерті власниці рахунку) об 17:49 та 17:53 з рахунку її матері ОСОБА_4 через UKR KYIV MOBILE BANKING (мобільний застосунок) здійснено дві транзакції на суму 30 037,35 грн. та на суму 30 076,74 грн. Картковий рахунок був прив`язаний до мобільного телефону НОМЕР_2 , яким користувалася ОСОБА_4 . Мобільний додаток «Ощад 24/7» на телефон встановлений не був. Сам телефон весь час перебував у пенсіонерки та після її смерті був у її квартирі в м. Донецьк. В подальшому, вона звернулася до чергової частини відділу поліції № 3 Покровського районного управління поліції ГУНП у Донецькій області із заявою про крадіжку грошових коштів на суму 60 114,09 грн. та за даним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером за № 12023052500000285. Позивачка вважала, що через проведення відповідачем несанкціонованих транзакцій третіми особами (особою) по картковому рахунку № НОМЕР_1 , який належав її матері, їй було завдано матеріальну шкоду (збитки) в розмірі 60 114,09 грн. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: визнати недійсними операції (транзакції) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Ощадбанк»; стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 60 114,09 грн. Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Визнано недійсними операції (транзакції) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Ощадбанк». Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 60 114,09 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій 02 жовтня 2025 року апеляційній скарзі АТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не врахував, що клієнт відповідає за всі операції з його платіжною карткою, якщо сам її передав (передав її дані) сторонній особі; мати позивачки самостійно повідомила або сприяла в отриманні сторонніми особами відомостей, які надали можливість електронної ідентифікації електронного платіжного засобу і його користувача, внаслідок чого кошти були списані з карткового рахунку за відсутності доказів вини Банку; останній не несе відповідальності перед позивачкою за такі операції. ОСОБА_4 або її спадкоємець - ОСОБА_1 не повідомляли Банк про втрату контролю над своєю банківською платіжною карткою, фінансовим телефоном та не оскаржували проведенні 10 травня 2023 року операції з перерахунку коштів. Повідомлення про смерть ОСОБА_4 надійшло до Банку 05 липня 2023 року із запитом державного нотаріуса Дубінської Л.І. від 14 червня 2023 року. Оскаржувані позивачкою операції було здійснено коректно в мобільному додатку «Ощад 24/7» (нова версія Flumo), з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки, випущеної на ім`я клієнта, з обов`язковою ідентифікацією/верифікацією клієнта, з використанням коду доступу до мобільного додатку «Ощад 24/7»/біометрії та з правильним введенням одноразових кодів доступу при встановленні/переустановленні мобільного додатку, які надсилались банком на фінансовий номер клієнта. Банк діяв у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про платіжні послуги», Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою НБУ від 29 липня 2022 року №

164. Також, відповідач стверджував, що доказів втручання сторонніх осіб в роботу операційної системи Банку матеріали справи не містять, а тому отримання грошових коштів за вказаною операцією сторонніми особами можливе лише у разі розголошення клієнтом даних платіжної картки та коду-доступу до системи «Ощад 24/7». У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 17 січня 1964 року, актовий запис № 7 (т.1 а.с.11). Після укладення шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 27 січня 1990 року, актовий запис № 50 (т.1 а.с.15). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 01 травня 2023 року Селидівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції серії НОМЕР_5 , актовий запис №

355. ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 27 вересня 2023 року по спадковій справі № 8 за 2023 рік, зареєстроване в реєстрі за № 1-113 державним нотаріусом Першої донецької міської державної нотаріальної контори Дубінською Л.І. (т.1 а.с.16). До складу спадщини, яку отримала ОСОБА_1 , зокрема, входить грошовий вклад в сумі 28 316,31 грн. у ТВБВ № 10004/098 філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» по рахунку № НОМЕР_1 , який належав спадкодавцю - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою, виданою 08 серпня 2023 року за № 46/12- 05/43222/2023/БТ АТ «Ощадбанк». Державним нотаріусом Першої донецької міської державної нотаріальної контори Дубінською Л.І. було зроблено запит до відділення АТ «Ощадбанк» з проханням надати інформацію щодо наявності відкритих грошових заощаджень, поточних рахунків або депозитів в АТ «Ощадбанк» (т.1 а.с.40). Згідно відповіді на вищевказаний запит АТ «Ощадбанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 03 серпня 2023 року наявна інформація та рахунки у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» - № НОМЕР_1 , сума залишку 28 316,31 грн. (т.1 а.с.39). У квітні 2022 року після спроби зняти грошові кошти з картки ОСОБА_4 , через технічні проблеми платіжна картка залишилася у банкоматі, про що позивачка повідомила телефоном Банк, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні аудіофайлами. З виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_4 , вбачається, що 10 травня 2023 року о 17:49 та 17:53 з рахунку ОСОБА_4 через UKR KYIV MOBILE BANKING (мобільний застосунок) здійснено дві транзакції на суму 30 037,35 грн. та на суму 30 076,74 грн. (т.1 а.с.22-23). Позивачка звернулася до чергової частини відділу поліції № 3 Покровського районного управління поліції ГУНП у Донецькій області із заявою про крадіжку грошових коштів на суму 60 114,09 грн. та за даним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером за № 12023052500000285 (т.1 а.с.24-77). Згідно листа ГУ ПФУ в Донецькій області встановлено, що ГУ ПФУ в Донецькій області на виконання умов пунктів 18, 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМУ від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами), до філії - «Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» направило лист від 03 травня 2023 року № 0500-0502-8/35905 щодо повернення коштів, які перераховані на виплату пенсій з нарахованими на неї відсотками ОСОБА_4 за період з 01 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 в сумі 8 343,64 грн., оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ще по 367 особам (т.2 а.с.95-106). Вимоги щодо повернення коштів, зазначених у вищевказаному листі ГУ ПФУ в Донецькій області відповідачем були виконані на 05 травня 2023 року, проведена відповідна операція по поверненню коштів, що не заперечувалось сторонами у справі. Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів в розмірі 60 114,09 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, як спадкоємцем, доведено неправомірне вчинення фінансових операцій за рахунком № НОМЕР_1 , який належав спадкодавцю ОСОБА_4 , а відповідачем не доведено розголошення позивачкою або її померлою матір`ю особистих даних та здійснення 10 травня 2023 року спірних операцій за картковим рахунком. Саме Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з Банком фактично не є рівними. Суд також вказав, що відповідач не надав доказів та підтвердження того, що ОСОБА_4 або її спадкоємець ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати спірні платіжні операції. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині. Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсними спірних операцій (транзакцій) щодо переказу грошових коштів на загальну суму 60 114,09 грн., виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України). Статтею 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову». Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За недоведеності обставин, які безспірно означають те, що користувач власними діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно вважати відсутньою вину користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів. Сам по собі факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції як списання коштів з рахунку користувача не може достовірно підтверджувати те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення слід тлумачити переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Установивши, що Банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_4 або її спадкоємець - ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяли втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з рахунку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 60 114,09 грн. При цьому Банк, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не довів вину позивачки або її померлої матері у вказаних спірних операціях. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про істотне порушення Банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки АТ «Ощадбанк» не підтвердило належними та допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_4 або її спадкоємець ОСОБА_1 , як користувачі картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяли у доступі до відомостей за карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку «Ощад 24/7», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 10 травня 2023 року щодо списання з карткового рахунку грошових коштів, а тому рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року в частині стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 60 114,09 грн. слід залишити без змін. Доводи апеляційної скарги АТ «Ощадбанк» про те, що ОСОБА_4 або її спадкоємець ОСОБА_1 своїми діями сприяли незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Відповідач не довів того, що ОСОБА_4 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлено факт звернення позивачки до Банку, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивачки чи її померлої матері була дійсно відсутня воля на вчинення спірних операцій. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з Банком фактично не є рівними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19 (провадження № 61-6887св21) від 31 липня 2024 року у справі № 953/5904/22 (провадження № 61-8452св23). Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка або її померла матір передали третім особам конфіденційну інформацію, яка надійшла на фінансовий номер, вказаний в укладених з Банком договорах, не знайшли свого підтвердження та зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою. Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач не несе відповідальності за проведення спірних операцій, тому що позивачка звернулася до Банку з повідомленням про спірні транзакції після проведення таких операцій, - колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції не встановлено, що дії чи бездіяльність позивачки чи її померлої матері сприяли втраті інформації, яка дає змогу ініціювати такі платіжні операції. Банк належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_4 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку. Отже, за обставин встановлених у справі, списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивачка повідомила про цей факт Банк та звернулася до правоохоронних органів. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_4 , не є підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 363/3498/16-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах не суперечать висновкам суду першої інстанції. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів, та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 60 114,09 грн. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)). У справі, що переглядається ОСОБА_1 , зокрема, просила визнати недійсними операції (транзакції) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Ощадбанк»; Проте, суд першої інстанції не врахував, що належним способом захисту є примусове виконання обов`язку в натурі. Позовна вимога про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивачки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги про визнання недійсними транзакцій з переказу коштів. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року в частині визнання недійсними операцій (транзакцій) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Ощадбанк» - підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» в частині визнання недійсними операцій (транзакцій) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Ощадбанк». В іншій частині рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року слід залишити без змін. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України). Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсними спірних операцій (транзакцій) щодо переказу грошових коштів та залишення в іншій частині рішення щодо стягнення грошових коштів - без змін, враховуючи, що відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, виходячи з розрахунку однієї позовної вимоги, підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року в частині визнання недійсними операцій (транзакцій) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в частині визнання недійсними операцій (транзакцій) щодо переказу 10 травня 2023 року о 17:49 год. та 17:53 год. коштів на загальну суму 60 114,09 грн. з карткового рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 , відкритого у Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відмовити. В іншій частині рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 лютого 2026 року. Повний текст судового рішення складено 05 лютого 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: М.О. Макаров М.М. Пищида