Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/7715/25

Справа № 127/7715/25 Провадження № 22-ц/801/178/2026 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуСправа № 127/7715/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В. з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/7715/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Березовської О. А., - встановив: В березні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов мотивований тим, що 18 вересня 2005 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про що зроблено відповідний актовий запис 2322. У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження. На думку позивачки, спільне життя з відповідачем не склалось, оскільки вони мають несумісні характери та різні погляди на життя, між ними відсутнє взаєморозуміння, повага один до одного в зв`язку із чим і подальше спільне проживання буде неможливим, що є причиною фактичного припинення шлюбних відносини і ведення спільного господарства. Своїм ставленням ОСОБА_2 до позивачки, з її слів, порушував вимоги ст. 51 СК України, згідно якої дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, свої звичок та уподобань. Сторони мають діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім`ю. Під час шлюбу у них постійно виникали сварки, ведення між нами спільного господарства та проживання фактично припинено, відтак подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини, на думку позивачки, немає. Отже, позивачка вважає, що реєстрація шлюбу між нею та відповідачем виявилась невдалою, спільне проживання з ним та збереження сім`ї неможливе, подальше формальне збереження шлюбу суперечить її інтересам, а тому вона вважає за недоцільне надання строку для примирення. Зважаючи на вище викладене, позивачка просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, та судові витрати стягнути з відповідача. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 18.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 2322. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211, 20 грн. Не погодившись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що в мотивувальній частині відсутні посилання на будь-які докази, які б підтверджували неможливість подальшого спільного життя подружжя. Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутнє обґрунтоване заперечення від позивача, щодо надання строку для примирення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 29 січня 2026 року відповідач ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав клопотання про зупинення провадження у справі до якої додав Довідку ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27 січня 2026 року за № 466, згідно якої він дійсно призваний на військову службу по мобілізації з 31 серпня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 та перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_7 . Висновки і мотиви апеляційного суду щодо розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі За результатами розгляду зазначеного клопотання, апеляційний суд дослідивши матеріали справи та керуючись статтями 44; 182; 183; 367; 381 ЦПК України, визнає зловживанням процесуальними правами подання відповідачем ОСОБА_2 клопотання про зупинення провадження у справі та залишення його без розгляду з огляду на таке. Застосування правила про обов`язкове зупинення провадження, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямоване, Велика Палата розцінила як прояв надмірного формалізму (постанова ВП ВС від 12 листопада 2025 року справа № 754/947/22 провадження № 14-74цс25). Такий підхід перетворює процесуальну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, призводить до невиправданого затягування розгляду справи та порушує право на судовий розгляд упродовж розумного строку, що несумісно із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 110). Цей підхід зберігає чинність доти, доки військовослужбовець сторона у справі чи третя особа з самостійними вимогами не повідомить суд про бажання скористатися гарантією зупинення провадження, наданою зазначеним процесуальним приписом (п. 111 згаданої постанови). Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 своєю процесуальною поведінкою продемонстрував власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи. Зокрема, засобами поштового зв`язку надіслав на адресу суду першої інстанції заяву про надання строку примирення, зареєстровану за вхідним № 31112 від 07 квітня 2025 року (а.с. 12-19). 16 липня 2025 року через систему «Електронний суд» подав клопотання про слухання справи у закритому судовому засіданні (а.с. 46-47). Приймав безпосередньо участь у судовому засіданні 17 липня 2025 року, в якому судом було оголошено перерву до 17 вересня 2025 рок (а.с.50-52). 16 вересня 2025 року відповідач вдруге подав клопотання про надання строку для примирення через систему «Електронний суд» (а.с. 57-58). Водночас, як встановлено апеляційним судом відповідач ОСОБА_2 не заявляв клопотань про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених за нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Отже, ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції врахував власну волю відповідача ОСОБА_2 продовжувати та здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Суперечлива поведінка учасника цивільного процесу (доктрина venire contra factum proprium) це дії, що суперечать його попереднім заявам або поведінці, на які розумно покладалася інша сторона. Заснована на принципі добросовісності (ст. 3 ЦК України), така поведінка вважається недобросовісною, якщо призводить до шкоди для іншої сторони, і часто тягне за собою відмову у захисті права. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Цивільно процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011). За приписами пункту 1 частини 1, частин 3 та 4 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема , за вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Загально правовий принцип добросовісності розглядається як фундаментальна засада цивільного судочинства (принцип), та як стандарт певної поведінки, і, серед іншого, добросовісність розглядається через такий аспект, як належне здійснення цивільних процесуальних прав та обов`язків. Згідно із частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. У постанові КЦС ВС від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18, зроблено висновок, що зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах. Згідно із частиною 3 статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з свідоцтвом про шлюб, виданим Відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, сторони 18.09.2005 зареєстрували шлюб про що зроблено відповідний актовий запис № 2322. (а.с. 2) Сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а. с. 3, 4) Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України). Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Встановивши, що збереження нормальних сімейних відносин виявилося неможливим, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає положенням статей 24,55,56 СК України. Доводи апеляційної скарги з приводу не вжиття судом заходів для примирення, на правильність рішення суду першої інстанції не впливають, оскільки до подачі позову сторони не виявили наміру відновити шлюбні відносини. Крім того, за час розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанцій подружжя не примирилось, позивач від позову не відмовилась, тому рішення суду відповідає дійсній волі позивача. Отже, суд першої інстанції правомірно врахував всі обставини справи та дійшов вірного висновку про неможливість збереження сім`ї. За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду. Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: М.В. Матківська В.В. Сопрун