Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/30817/25

Справа № 127/30817/25 Провадження № 22-ц/801/1295/2026 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокуСправа № 127/30817/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Олійника Олександра Леонідовича в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Федчишена С. А. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов обґрунтовувала тим, що 02 серпня 2009 року між сторонами був зареєстрований шлюб, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка проживає разом із позивачкою. Спільне життя із відповідачем не склалося, оскільки сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім`ї, вони відчувають почуття неприязні один до одного, що є перешкодою для збереження родини і створює вкрай напружену психологічну обстановку в сім`ї, справляє негативний вплив на виховання доньки. Все це призвело до фактичного припинення шлюбних відносин з вини відповідача. ОСОБА_1 зазначила, що у подальшому не бажає продовжувати подружні відносини із відповідачем і хоче розірвати шлюб, укладений між ними. На примирення та збереження шлюбу з відповідачем позивачка не згодна. Наразі спору про поділ майна, яке набуте під час перебування у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, немає. Донька буде проживати із матір`ю. Покликаючись на викладене позивачка у заявленому позові просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 02 серпня 2009 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №1592. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2025 року позов було задоволено та вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 серпня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №1592. Вирішуючи спір, місцевий суд дійшов до висновку, що сім`я сторін розпалась і збереження її неможливе. Формальне перебування в шлюбі суперечитиме інтересам сторін, тому його необхідно розірвати. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення було відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із такими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Рибчинський В. П., Голота Л. О. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2026 року справу призначено до розгляду на 11 червня 2026 року о 09 год 40 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 зазначає, що за період спільного проживання позивачки та відповідача їх сімейне життя було наповнене взаємоповагою, розумінням, турботою та підтримкою в спільному побуті. Час від часу у сторін дійсно виникають дрібні непорозуміння, які рідко переходять у конфлікт, але вони носять тимчасовий характер. Відповідачем не втрачено надії зберегти сім`ю та він вважає, що подружні стосунки з позивачкою можуть бути збережені, враховуючи також наявність 7-ми річної доньки. Відповідач бажав та бажає зберегти сім`ю і діяти в найкращих інтересах спільної дитини, докладає максимум зусиль щодо врегулювання спірних питань між ними без застосування надмірних емоцій, намагаюсь всі непорозуміння врегулювати мирним шляхом. Враховуючи викладене та бажання відповідача зберегти сім`ю для того, щоб в його доньки була повноцінна сім`я, відповідачем після подання заяви про перегляд заочного рішення було подано клопотання про надання строку на примирення для врегулювання спору між сторонами, що підтверджується матеріалами справи № 127/30817/25. Також, відповідач не мав відомостей та не знав про проведення судового засідання по справі, на якому було прийнято заочне рішення, оскільки засобами поштового зв`язку повісток не отримував, що позбавило його можливості подати до суду клопотання про надання строку на примирення та урегулювати спір між сторонами. Однак, Вінницьким міським судом Вінницької області в ухвалі від 19 березня 2026 року цим обставинам надано неналежну оцінку, що призвело до порушення права відповідача на примирення сторін, враховуючи подане ним клопотання. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також позивачка зазначає, що із ОСОБА_2 вони не проживають однією сім`єю вже 4 роки, подальше спільне життя неможливе, збереження шлюбу суперечило б її інтересам та інтересам дитини, оскільки фактичні шлюбні стосунки між сторонами припинені з лютого 2022 року, спільного господарства сторони не ведуть. Право позивачки на розірвання шлюбу є безумовним, а примушення до збереження шлюбу є порушенням її прав. Спроби змусити позивачку залишатися в шлюбі шляхом погроз, психологічного тиску зі сторони ОСОБА_2 є порушенням її прав і свобод, а твердження скаржника про те, що він бажає зберегти сім`ю, не докладаючи до того зусиль, не є підставою для відмови у розірванні шлюбу. В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, при цьому подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із її перебуванням за межами України в період з 08.06.2026 по 16.06.2026 р., однак викладені у заяві обставини не підтверджені належним чином, тому колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні заяви відмовити та розглянути справу у відсутність позивача, визнавши її неявку в судове засідання за неповажну. Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, при цьому подано заяву про розгляд справи у їх відсутність. Фактичні обставини, встановлені судом 02 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №1592, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 12 вересня 2025 року, серії НОМЕР_1 . Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_5 (а. с. 4). Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 10 липня 2018 року, серії НОМЕР_2 (а. с. 5). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частиною 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу. ОСОБА_1 стверджує, що з відповідачем проживає окремо з лютого 2022 року, спільного господарства сторони не ведуть, шлюбні відносини фактично припинились, можливість збереження сім`ї та подальше спільне життя є неможливим через неприязні відносини між подружжям. Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. За ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Водночас завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розірвання шлюбу. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя, а також на житті їх дітей. Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї. Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей. Згідно із роз`ясненнями, наведеним у п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Зважаючи на наполягання позивачки на припиненні шлюбу шляхом його розірвання, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання сторони відповідача в апеляційній скарзі на можливість збереження сім`ї. При цьому, апеляційний суд враховує, що із цим позовом ОСОБА_1 звернулась у вересні 2025 року та станом на день перегляду справи судом апеляційної інстанції у червні 2026 року свого бажання розірвати шлюб не змінила, заяви про відмову від позову, або залишення позову без розгляду не подавала. Навпаки, у запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 стверджує, що разом із відповідачем не проживає, спільного побуту не веде, не підтримує подружніх стосунків, а окрім того зазнає психологічного тиску та погроз з боку ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає обґрунтованих підстав для надання подружжю строку на примирення за клопотанням відповідача. Суд констатує, що апеляційна скарга не містить доводів, які давали б підстави вважати про можливість відновлення шлюбних стосунків сторін та збереження сім`ї. Також відповідачем не надано доказів намагання зберегти сім`ю. Колегія суддів наголошує, що ініціатива одного з подружжя розірвати шлюб, із посиланням на відсутність підстав та бажання для його збереження, є вагомою причиною для розірвання шлюбу між сторонами. Незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини і не може бути примушений до їх збереження, адже шлюб ґрунтується виключно на добровільній згоді обох сторін. Покликання відповідача на його бажання зберегти сім`ю для того, щоб в доньки була повноцінна сім`я, суд відхиляє та зазначає, що наявність спільної дитини не зобов`язує жодного із подружжя до збереження шлюбу, який за встановлених у справі обставин, суперечить волі дружини, проте водночас жодним чином не звільняє їх від виконання батьківських обов`язків та забезпечення найкращих інтересів дитини кожним із батьків. Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивачки та забезпечить її свободу та особисту недоторканість. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано норми закону, що їх регулюють. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin And Others V. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати слід залишити за ОСОБА_2 . Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Олійника Олександра Леонідовича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2025 року залишити без змін. Судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, залишити за ним. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий В. В. Оніщук Судді Л. О. Голота В. П. Рибчинський