Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/4023/25
від 02.02.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа № 128/4023/25 Провадження № 22-ц/801/414/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 02 лютого 2026 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М. розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» Попова Євгена Васильовича на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Карпінської Ю.Ф., повний текст якого складено того ж дня у справі №128/4023/25 за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості, встановив: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 22.11.2022 між банком та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №17883630_RESTRUCT про надання кредиту, за умовами якого (п. 1.1 розділу 1 «Замовлення банківських послуг») позичальник просив надати кредит в рамках «Врегулювання кредитної заборгованості» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: сума кредиту - 59984,07 грн; строк кредиту - 60 місяців (з 22.11.2022 до 21.11.2027); проценти за користування кредитом - 0,001% річних; комісія за обслуговування кредиту - 2,90% на місяць від основної суми кредиту. Відповідно до п. 1.2 розділу 1 кредитного договору, відповідач просив надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п.п. 1 даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України. Відповідно до п. 1.2.1 кредитного договору, позичальник доручає банку перерахувати зараховані кредитні кошти для погашення заборгованості за кредитним договором №023/4129125-СК від 28.11.2017 у сумі 59 984,07 грн з поточного рахунку позичальника № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Таскомбанк» на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Таскомбанк». Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений у кредитному договорі. Отже, позивач свої обов`язки за кредитним договором виконав у повному обсязі. В подальшому відповідач припинив виконувати умови кредитного договору в повній мірі, а саме: припинив сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії. Неодноразовими телефонними повідомленнями банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни, однак зазначені заходи виявились безрезультатними. Умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату звернення до суду залишається непогашеною. Станом на 01.05.2025 заборгованість за заявою-договором №17883630_RESTRUCT про надання кредиту від 22.11.2022 становить 86 077,86 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) - 59 984,07 грн, заборгованість за відсотками (в т. ч. прострочена) - 0,69 грн, заборгованість за комісією (в т. ч. простроченій) - 26 093,10 грн. За вказаних обставин позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» вказаний розмір заборгованості та судові витрати. Рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за заявою-договором №17883630_RESTRUCT про надання кредиту від 22.11.2022 у загальному розмірі 59 984 (п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 76 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту (в т. ч. прострочена) - 59 984,07 грн, заборгованість за відсотками (в т. ч. прострочена) - 0,69 грн та понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 688 (одна тисяча шістсот вісімдесят вісім) грн 07 коп. В решті позовних вимог- залишити без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, представник позивача Попов Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати у цій частині та ухвалити нове про задоволення позову, стягнувши із відповідача заборгованість по комісії. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право кредитодавця включати до загальних витрат за кредитним договором комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Проте під час розгляду справи судом не враховано, що сплата комісії передбачена умовами договору, із якими відповідач погодився. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 19 січня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (86077,86 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що 22.11.2022 між Акціонерним товариством «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про надання споживчого кредиту №17883630_RESTRUCT, за умовами якого ОСОБА_1 просить надати йому споживчий кредит на рефінансування заборгованості в АТ «Таскомбанк» в рамках кредитного продукту «Врегулювання кредитної заборгованості» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, в редакції, яка на день підписання цієї заяви-договору розміщена на офіційній сторінці банку; сума кредиту - 59 984,07 грн, строк кредиту - 60 місяців (з 22.11.2022 до 22.11.2027), комісія за надання кредиту - 0 грн, проценти за користування кредитом - 0,001%, комісія за обслуговування кредиту - 2,90% на місяць від основної суми кредиту; банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цієї заяви-договору кредит шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок, відкритий на ім`я позичальника в АТ «Таскомбанк», в сумі, визначеній в п. 1.1.1 даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України. На підтвердження факту отримання та користування кредитними коштами ОСОБА_1 до позову долучено виписку по особовим рахункам кредитного договору №17883630_RESTRUCT за період з 22.11.2022 до 01.05.2025 . Згідно з копією розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №17883630_RESTRUCT від 22.11.2022 складає 86077,86 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту (в т. ч. прострочена)- 59 984,07 грн, заборгованість за відсотками (в т. ч. прострочена) - 0,69 грн, заборгованість за комісією (в т. ч. простроченій) - 26093,10 грн . Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено надання кредитних коштів ОСОБА_1 , отримання і використання таких останнім. Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості суд, з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення комісії у розмірі 26 093,10 грн. Оскільки рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до вимог ч.1 статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, згідно з якою, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині позовних вимог, що залишені без задоволення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд обґрунтовано зменшив розмір заборгованості за кредитним договором на суму комісії. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Матеріали справи підтверджено, що 22 листопада 2022 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №17883630_RESTRUCT за умовами якого позичальник отримав кредит на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в сумі 59984,07 грн, строком на 60 місяців (з 22.11.2022 до 21.11.2027), зі сплатою процентів за користування кредитом - 0,001% річних та комісії за обслуговування кредиту, розмір якої становить 2,90% на місяць від основної суми кредиту. Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості - стаття 627 ЦК України . Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. - стаття 1049 ЦК України. Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Звертаючись до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості, АТ «Таскомбанк» просило стягнути, крім тіла кредиту, комісію за обслуговування кредитом в розмірі 26093,10 грн та заборгованість по відсоткам 0,69 грн. Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Відповідно до ч. 2 статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Отже, тлумачення норм Закону України «Про споживче кредитування» вказує на те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Разом з тим в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_2 більше ніж один раз на місяць з моменту укладення кредитного договору звертався до банку з вимогою про надання інформації щодо стану кредиту, зокрема про поточний розмір заборгованості, або інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, а також іншу інформацію. При цьому колегія суддів звертає увагу, що в укладеному між сторонами кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється у разі реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, враховуючи принципи справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим апеляційний суд правильно зазначив, що підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення кредитного договору від 22 листопада 2022 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 2,90% (26093, 10 грн) суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення такої з відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частини шостої ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» Попова Євгена Васильовича залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.М. Стадник Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета