Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/10900/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/10900/24 пров. № А/857/3467/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, суддя (судді) в суді першої інстанції Борискін С.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: визнати протиправним рішення № 172650009237 від 16.08.2024 щодо відмови у призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язати призначити і виплачувати йому пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 08.08.2024. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказує, що 08.08.2024 він звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №172650009237 від 16.08.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 24 роки та не підтвердженням факту роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 3 роки. У цьому рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 23.10.2007 в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Документами підтверджено, що заявник станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 09 місяців 29 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №172650009237 від 16.08.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 07.05.2003, з 07.05.2003 по 15.12.2003, з 15.12.2003 по 30.12.2005, з 10.01.2006 по 30.05.2006, з 02.06.2006 по 23.10.2007 та повторно розглянути його заяву від 08.08.2024 про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням викладених судом висновків у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір в сумі 484,48 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 11.09.1990 по 12.03.2008 у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 22 дні. Тому висновок відповідача щодо відсутності у позивача основної умови проживання або роботи в зоні на 01.01.1993 та права на вихід на пенсію за пільговими умовами зі зменшенням пенсійного віку є помилковим. Під час судового розгляду справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф підтверджено записами трудової книжки та вказані періоди підлягають до зарахування до страхового стажу останнього. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов висновку, що під час прийняття рішення № 172650009237 від 16.08.2024 про відмову позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідачем не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 08.08.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. З огляду на що, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 07.05.2003, з 07.05.2003 по 15.12.2003, з 15.12.2003 по 30.12.2005, з 10.01.2006 по 30.05.2006, з 02.06.2006 по 23.10.2007 та повторно розглянути його заяву від 08.08.2024 про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням викладених судом висновків. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскільки на момент звернення до пенсійного органу позивач не набув права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, то сам по собі факт неврахування певних періодів його роботи до страхового стажу не впливає на призначення пенсії відповідно до ст.55 вказаного вище Закону. Вказує, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення. Вважає, що стягнення з Пенсійного фонду судових витрат призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України та до порушення норм чинного законодавства. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_2 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), видане Рівненською обласною державною адміністрацією 17.03.2011. 08.08.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №172650009237 від 16.08.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 24 роки та не підтвердженням факту роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 3 роки. У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 54 роки 10 місяців, страховий стаж 16 років 07 місяців 02 дні. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 13.09.2034. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 23.10.2007 в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Документами підтверджено, що заявник станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 09 місяців 29 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення відповідача №172650009237 від 16.08.2024 про відмову позивачу в призначенні пенсії; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 07.05.2003, з 07.05.2003 по 15.12.2003, з 15.12.2003 по 30.12.2005, з 10.01.2006 по 30.05.2006, з 02.06.2006 по 23.10.2007 та повторно розглянути його заяву від 08.08. 2024 про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням викладених судом висновків у цій справі. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. 01 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років та з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII). Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-XII. Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з абзацом четвертим пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІ, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - , мають право на зниження пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (частина третя статті 55 Закону №796-XII). Проаналізувавши вказані правові норми, колегія суддів зауважує, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 2 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожний повний рік проживання або роботи на такій території, але не більше 9 років. Згідно зі ст.14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII) Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок) встановлено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Відповідно до п. 6 Порядку, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». В матеріалах справи наявна копія посвідчення 3 категорії серії НОМЕР_2 громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Наявне у позивача посвідчення недійсним не визнавалось, доказів зворотного матеріали справи не містять. Довідкою злинківської міської адміністрації брянської області російської федерації №807 від 13.03.2008 підтверджено, що позивач у період з 11.09.1990 по 12.03.2008 проживав у м.злинка брянської області. У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 05.11.2009 №592/20/112-09 зазначено, що за інформацією Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи м.злинка брянської області російської федерації відповідає зоні безумовного (обов`язкового) відселення, визначеній чинним законодавством України. Відповідно до наданої копії довідки злинківської міської адміністрації брянської області російської федерації ОСОБА_1 у зоні безумовного (обов`язкового) відселення проживав з 11.09.1990 по 12.03.2008. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 має правові підстави для отримання посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії

3. Отже, з огляду на викладене, перевірка факту періодів проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення здійснювалась уповноваженим органом на етапі видачі посвідчення та встановлення відповідного статусу особі. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 11.09.1990 по 12.03.2008 у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 22 дні. Таким чином, висновок відповідача щодо відсутності у позивача основної умови проживання або роботи в зоні на 01.01.1993 та права на вихід на пенсію за пільговими умовами зі зменшенням пенсійного віку є помилковим. Щодо незарахування трудової діяльності позивача в російській федерації, суд апеляційної інстанції вказує наступне. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV. Відповідно до записів трудової книжки від 24.01.1990 НОМЕР_3 позивач працював на території російської федерації, зокрема, у період з 25.09.1990 по 30.01.1997 у Злинківській меблевій фабриці, з 30.01.1997 по 16.06.2000 у ТОВ «Мебляр», з 23.06.2000 по 07.05.2003 у ТОВ «Торіс», з 07.05.2003 по 15.12.2003 у ТОВ «Парсек-ЛТУ», з 15.12.2003 по 30.12.2005 у ТОВ «Торіс», з 10.01.2006 по 30.05.2006 у ТзОВ «Іза», з 02.06.2006 по 23.10.2007 у ВАТ «Злинківське ПМК». Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств з посиланням на відповідні накази та не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Однак, скаржник вважає, що такі періоди трудової діяльності не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. При цьому слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Зважаючи на викладене, колегія суддів не погоджується із такими доводами апеляційної скарги, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не наведено, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф підтверджено записами трудової книжки та вказані періоди підлягають до зарахування до страхового стажу останнього. Щодо позовної вимоги про призначення пенсії на пільгових умовах, колегія суддів звертає увагу на наступне. Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту вказаних правових норм слідує, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Матеріалами справи підтверджується, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало, на думку відповідача, відсутність необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання (роботи) позивача у зоні радіаційного забруднення. При цьому, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що під час прийняття рішення №172650009237 від 16.08.2024 про відмову позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідачем не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 08.08.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. З огляду вказане, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 30.01.1997, з 30.01.1997 по 16.06.2000, з 23.06.2000 по 07.05.2003, з 07.05.2003 по 15.12.2003, з 15.12.2003 по 30.12.2005, з 10.01.2006 по 30.05.2006, з 02.06.2006 по 23.10.2007 та повторно розглянути його заяву від 08.08.2024 про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням викладених судом висновків. Щодо про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн позивачем були надані відповідні документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 11.09.2024 №1109-2/2024, акт прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 16.09.2024, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Панчелюгою К.М. на виконання договору про надання професійної правничої допомоги від 11.09.2024 №1109-2/2024, квитанцію до прибуткового касового ордера. За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Колегія суддів звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18. Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції обгрунтовано вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, за результатами розгляду цієї справи, є неспівмірною із обсягом фактично наданих послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 1000 грн. За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 1000 грн. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 460/10900/24 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін