Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/21766/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/21766/24 пров. № А/857/19873/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці та Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амара Тур» до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, суддя (судді) в суді першої інстанції Братичак У.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 22 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амара Тур» (далі ТзОВ «Амара Тур») звернулось до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 в розмірі 240 000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню, оскільки прийнята не на підставі фактичних даних, встановлених за результатами проведеної відповідачем перевірки діяльності позивача, а виключно на підставі даних акту фактичної перевірки, яка проводилася ГУ ДПС у Львівській області. Зауважує, що висновок відповідача про встановлення факту використання праці найманих осіб є помилковим та безпідставним, оскільки ґрунтується виключно на отриманій податковим органом інформації про подання позивачем осіб до ІС «Шлях» для перетину кордону, така інформація жодним чином не підтверджує фактичного допуску осіб до роботи. Вказує, що вищезгаданим актом ГУ ДПС у Львівській області зафіксовано лише імовірність використання позивачем праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, тобто, фактів допуску ТзОВ «Амара Тур» до роботи будь-кого із зазначених в акті фактичної перевірки осіб, як і перетину ними кордону, ні оскаржувана постанова, ні сам акт не містять. Звертає увагу, що особи, зазначені в акті фактичної перевірки, не перетинали кордон в рамках комерційної діяльності позивача на транспортних засобах, які позивач як перевізник використовує для здійснення підприємницької діяльності. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задоволено. Залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Амара Тур». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амара Тур» 3028 грн 00 коп сплаченого судового збору. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амара Тур» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн 00 коп. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у спірному випадку під час фактичної перевірки податковим органом чітко не встановлено факту допуску ТзОВ «Амара Тур» трьох водіїв до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а лише констатовану про ймовірність такого допуску. При цьому, ГУ ДПС у Львівській області не підтверджено відповідні обставини жодними належними та допустимими доказами, а такий висновок ґрунтувався виключно на листі ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07, де йдеться лише про можливі порушення. Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, приймаючи оскаржувану постанову, належно не перевірило ні висновків податкового органу, викладених в акті податкового органу, ні аргументів представника позивача, викладених у письмових поясненнях, та не з`ясувало всіх обставин, що виникли. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для накладення штрафу за порушення, передбачене абзацом 2 частини другої статі 265 КЗпП України, а тому постанова №3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Не погодившись з прийнятим рішенням, Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області встановлено використання праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, відповідного оподаткування та відображення у звітності чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Вважає, що приймаючи оскаржувану постанову від 30.09.2024 №ЗХ/ВЛ/25600/13/19/РРО/44480339-ФС, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Зауважує, що твердження суду першої інстанції про те, що використання слова «ймовірне» свідчить про відсутність достатніх підстав для визнання факту порушення, є юридично необґрунтованим та не ґрунтується на належному розумінні функціонального розподілу повноважень між органами державної влади. Зазначає, що у спірному випадку позивачем було внесено до системи «Шлях» працівників (водіїв) у кількості 3 осіб, з якими не укладався трудовий договір та не подавалось повідомлення про прийняття працівника на роботу. Звертає увагу на те, що в додатках до листа Державної служби України з безпеки транспорті від 03.10.2024 № 9699/12.2/15-24 наявна інформація про те, що вищевказані особи перетинали кордон. Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що, як слідує з акту (довідки) фактичної перевірки від 20.06.2024, посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області встановлено використання позивачем праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, відповідного оподаткування та відображення у звітності, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Вказує, що сама наявність правовідносин, пов`язаних з використанням системи «Шлях» для контролю за працівниками, є свідченням трудових відносин між особою та роботодавцем. Вважає, що приймаючи оскаржувану постанову від 30.09.2024 № ЗХ/ВЛ/25600/13/19/РРО/44480339-ФС уповноважена особа Міжрегіонального управління діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Представником відповідача подано відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що посилання відповідача на лист Укртрансбезпеки від 03.10.2024 є неспроможними, оскільки розгляд справи та винесення відповідачем постанови про накладення штрафу відбулося 30.09.2024, тобто за декілька днів до надходження відповіді. Наголошує, що відповідачем не встановлено жодної з ознак трудових відносин: ні тривалості виконання роботи, ні факту виплати заробітної плати, ні наявності відносин підпорядкування. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «Амара Тур» (код ЄДРПОУ 44480339) зареєстроване як юридична особа, основним видом діяльності якої є інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у. Працівниками ГУ ДПС у Львівській області у період з 13.06.2024 по 20.06.2024, відповідно до наказу від 06.03.2024 №2923-ПП та направлень на перевірку від 12.06.2024 № 6251, № 6250 була проведена фактична перевірка підприємницької діяльності з надання послуг перевезення пасажирів, що належить ТзОВ «Амара Тур», розташованого за адресою: Львівська область, м. Золочів, вул. Нестора Літописця, 14, за результатами якої складено акт від 20.06.2024 №25600/13/19/РРО/44480339. Як слідує з акту фактичної перевірки від 20.06.2024, посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області встановлено імовірне використання ТзОВ «Амара Тур» праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, відповідного оподаткування та відображення у звітності, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Зокрема, в акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області зазначено, що згідно листа ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07 отримано інформацію Укртрансбезпеки, що ТзОВ «Амара Тур» подало до системи ІС «Шлях» три водії для перетину кордону, використовуючи їх у своїй діяльності, що підтверджує ймовірність використання праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . 16.08.2024 Західне Міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці отримало акт фактичної перевірки від 20.06.2024 №25600/13/19/РРО/44480339 від ГУ ДПС у Львівській області, про одержання якого листом від 20.08.2024 вих.№ЗХ/3.1/12856-24 повідомлено позивача. Позивач подав до відповідача пояснення від 17.09.2024, у яких повідомив, що в ході фактичної перевірки податковим органом не було виявлено жодних ознак трудових відносин Товариства зі згаданими особами. Щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ІС «Шлях», вказав, що чинне законодавство України не містить вимог про включення осіб у ІС «Шлях» за умови їхнього попереднього працевлаштування на підприємстві, установі або організації. Товариством було подано заяву про включення даних осіб як водіїв, які потенційно могли б використовуватися ним для перетину кордону і здійснення пасажирських перевезень. Водночас, акт фактичної перевірки не містить відомостей про перетин кордону такими особами на транспортних засобах, що належать позивачу з метою виконання доручень останнього. В подальшому Західним Міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці перенесено розгляд справи про накладення штрафу на 30.09.2024, про що повідомлено позивача листом №ЗХ/3.1./14496-24 від 18.09.2024. Крім цього, 18.09.2024 згідно з листом №ЗХ/3.1/14494-24 відповідач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому, з метою належного та об`єктивного розгляду справи про накладення штрафу, просив надати відомості, які підтверджують фактичний допуск до роботи ТзОВ «Амара Тур» трьох водіїв. Вказаний лист був обґрунтований тим, що до матеріалів фактичної перевірки ТзОВ «Амара Тур» ГУ ДПС у Львівській області не долучено лист ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07, а лише відомості про водії транспортних засобів ліцензіатів, внесених до ІС «Шлях». Крім того, ГУ ДПС у Львівській області не долучено доказів на підтвердження фактичного допуску до роботи трьох водіїв без укладення трудових договорів. 30.09.2024 на підставі акта перевірки Головного управління ДПС у Львівській області від 20.06.2024 №25600/13/19/РРО/44480339, керуючись статтею 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, відповідачем було прийнято постанову про накладення на ТзОВ «Амара Тур» штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 в розмірі 240000,00 грн. 04.10.2024 за вх. №12778/ЗХ/1-24 до відповідача надійшов лист Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.10.2024 №9699/12.2/15-24, до якого серед іншого долучено інформацію щодо заявок ліцензіатів на перетин державного кордону громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, відповідно до пункту 29 Правил №57. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України). Згідно з приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статей 259-260 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, окрім іншого, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Відповідно до пунктів 1, 3, 4, 7 Положення Про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони праці. Основними завданнями Держпраці є реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: - здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; - видає в установленому порядку роботодавцям, суб`єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні або за кордоном, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, фондам загальнообов`язкового державного страхування, виконавчим органам міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад, а також центральним органам виконавчої влади обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань, які належать до компетенції Держпраці, та вносить пропозиції щодо накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства; - накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання вимог посадових осіб Держпраці. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Згідно зі статтею 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп, застосовується попередження. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого абзацами другим, третім, сьомим, восьмим, дев`ятим, одинадцятим частини другої цієї статті, застосовуються одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні перевірки порушень. Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, в установі, організації. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами третьою-сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі Порядок № 509). Згідно з п. 2 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю») штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Вирішуючи питання можливості накладення органами Держпраці штрафів на підставі акта перевірки ДПС у постанові від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20 Верховний Суд дійшов висновку, що Порядок № 509 передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю. Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). У п. 80.6 ст. 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Отже, самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу. Частиною 8 ст. 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Стосовно виявлених порушень та правомірності дій відповідача щодо накладення на позивача штрафу, суд апеляційної інстанції вказує таке. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Згідно з частинами першою, четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави ддля висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вчинення юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України. Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення. У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу. Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що за змістом акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області від 20.06.2024 №25600/13/19/РРО/ НОМЕР_1 , контролюючим органом встановлено «імовірне» використання ТзОВ «Амара Тур» праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, відповідного оподаткування та відображення у звітності, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Зокрема, в акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області зазначено, що згідно листа ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07 отримано інформацію Укртрансбезпеки, що ТзОВ «Амара Тур» подало до системи ІС «Шлях» три водії для перетину кордону, використовуючи їх у своїй діяльності, що підтверджує «ймовірність» використання праці найманих осіб без оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Таким чином, у спірному випадку під час фактичної перевірки податковим органом чітко не встановлено факту допуску ТзОВ «Амара Тур» вищезгаданих працівників до роботи, без оформлення трудового договору (контракту), а лише констатовану про ймовірність такого допуску. При цьому, ГУ ДПС у Львівській області не підтверджено відповідні обставини жодними належними та допустимими доказами, а такий висновок ґрунтувався виключно на листі ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07, де йдеться лише про можливі порушення. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що в ході фактичної перевірки податковим органом не було виявлено жодних ознак трудових відносин Товариства зі згаданими особами. Позивачем було подано заяву про включення трьох осіб як водіїв, які потенційно могли б використовуватися ним для перетину кордону і здійснення пасажирських перевезень. Водночас, акт фактичної перевірки не містить відомостей про перетин кордону такими особами на транспортних засобах, що належать позивачу з метою виконання доручень останнього. Натомість, Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, приймаючи оскаржувану постанову, належно не перевірило висновки податкового органу, викладені в акті податкового органу, та не з`ясувало всіх обставин, що виникли. Зокрема, не встановлено, чи справді згадані особи залучалися позивачем до роботи, чи перетинали такі державний кордон України з метою здійснення господарської діяльності ТзОВ «Амара Тур». На користь вищенаведеного висновку суду свідчить також те, що згідно з листом №ЗХ/3.1/14494-24 від 18.09.2024, відповідач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому, з метою належного та об`єктивного розгляду справи про накладення штрафу, просив надати відомості, які підтверджують фактичний допуск до роботи ТзОВ «Амара Тур» трьох водіїв. Вказаний лист був мотивований тим, що до матеріалів фактичної перевірки ТзОВ «Амара Тур» ГУ ДПС у Львівській області не долучено лист ДПС України від 08.04.2024 №10091/7/99-00-007-04-01-07, а лише відомості про водіїв транспортних засобів ліцензіатів, внесених до ІС «Шлях». Крім того, ГУ ДПС у Львівській області не долучено доказів на підтвердження фактичного допуску до роботи трьох водіїв без укладення трудових договорів. Таким чином, у вищезгаданому листі, відповідач фактично визнав, що факт допуску позивачем до роботи трьох водіїв без укладення трудових договорів не підтверджувався жодними доказами. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідь Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.10.2024 №9699/12.2/15-24 на згаданий лист відповідача надійшла до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці лише 04.10.2024 за вх. №12778/ЗХ/1-24, що підтверджується відповідною відміткою на ній. Тобто, спірна у цій справі постанова про накладення штрафу 3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 була прийнята до отримання такої відповіді, що додатково свідчить про неналежне встановлення відповідачем обставин справи. Щодо покликання скаржників на вказану відповідь Державної служби України з безпеки на транспорті, колегія суддів зауважує, що така, по-перше, не була покладена в основу оскаржуваної постанови, по-друге, доданий до такої відповіді перелік запитів на перетин кордону не містить належного підтвердження факту перетину відповідними особами кордону, як і виконання ними трудових обов`язків в інтересах позивача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що база даних «Шлях», адміністратором якої є Укртрансбезпека, була створена в Україні для обліку осіб, які виїжджають за кордон під час воєнного стану, зокрема водіїв волонтерських організацій. При цьому, включення до бази даних «Шлях» не є відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 безумовною підставою для виїзду за кордон, адже таке рішення приймається виключно посадовими особами Держприкордонслужби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакета поданих документів. Отже, основна мета використання бази даних «Шлях» полягає у контролі за переміщенням осіб, які виїжджають за кордон під час воєнного стану, запобігання ухиленню від мобілізації та зловживанню можливістю виїзду під приводом волонтерської діяльності. Водночас, база даних «Шлях» не є інструментом контролю за трудовими правовідносинами, інформація до бази вноситься не на підставі трудових договорів (контрактів), тож дані системи «Шлях» лише підтверджують дозвіл на виїзд, але не можуть бути єдиним прямим доказом використання незадекларованої праці. Більше того, на законодавчому рівні не врегульовано порядок та умови внесення до вказаної системи інформації про осіб для перетину кордону. За таких обставин, враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що у відповідача були відсутні підстави для накладення штрафу за порушення, передбачене абзацом 2 частини другої статі 265 КЗпП України, а тому постанова №3X/ЛB/25600/13/19/РPO/44480339-ФC від 30.09.2024 є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скаржниками не оскаржене, тому в апеляційному порядку не переглядається. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці та Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 380/21766/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін