Постанова 4851 № 440/4730/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2025 р.Справа № 440/4730/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025, (головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, повний текст складено 04.07.25 року) по справі № 440/4730/25 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 13-ДПС від 28.02.2025. В обґрунтування позову зазначила, що не порушувала вимоги трудового законодавства в частині допуску до роботи найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, всі фізичні особи, які залучалися для ведення її господарської діяльності, були працевлаштовані, на підтвердження чого позивач надавала до перевірки відповідні документи. Зауважувала, що зазначені у акті інспекційного відвідування фізичні особи, не підтверджували факт роботи саме на підприємстві позивача. Натомість, вважала, що висновки органу Держпраці ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами, а отже, прийнята постанова є протиправною. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов задоволено. Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просило його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що факт порушення позивачем вимог законодавства про працю доведений належними доказами, а саме актом фактичної перевірки та фотознімками, що є додатками до нього. Вважає, що суд першої інстанції у випадку сумнівів щодо відомостей, зазначених у акті перевірки мав залучити в якості третьої особи ГУ ДПС у Харківській області, представники якого безпосередньо були присутні під час проведення перевірки, проте вказаних дій не здійснив, у задоволенні клопотання органу Держпраці про залучення податкового органу в якості третьої особи безпідставно відмовив. Щодо висновків суду першої інстанції про неналежність в якості доказів фотознімків, вказує, що на одному з долучених до акту фактичної перевірки фото зазначено «Харків Вівторок 13:52», що дозволяє прийти до висновку, що фотознімки зроблені безпосередньо перед початком здійснення перевірки, а отже останні є належними доказами наявності в діях позивача порушення вимог трудового законодавства. Зауважує, що акт перевірки органу ДПС, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю у відповідності до Порядку № 509 є самостійною підставою для винесення постанови про накладення штрафу. Крім того, звертає увагу, що позивачем добровільно сплачено половину штрафу, що підтверджує часткове визнання своєї вини та правомірність застосованих до неї санкцій. З урахуванням наведеного, вважає, що постанова про застосування штрафу прийнята правомірно, в межах повноважень та спосіб встановлений законом. Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДПС у Харківській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач має ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (реєстраційний номер 20300308202403931 від 11.12.2024) за адресою місця торгівлі: АДРЕСА_1 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » терміном дії з 16.12.2024 по 16.12.2025. У додатку до ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями зазначено електронно-касовий апарат, який використовується ФОП ОСОБА_1 під час роздрібної торгівлі алкогольними напоями - фіскальний номер 4000749226, дата реєстраційного посвідчення 25.11.2023, назва моделі ПРРО. 14.01.2025 ГУ ДПС у Харківській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , за наслідками якої складено акт фактичної перевірки від 17.01.2025 № 2169120/30/РРО/ НОМЕР_1 . Згідно висновків акту, встановлено факт допущення до праці працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без оформлення належним чином, а саме, наказ, договір про працю на час перевірки не надано, у зв`язку з чим порушено ст. 24 Кодексу законів про працю України та інших законодавчих актів, Постанову КМУ № 413 від 17 червня 2015 року. 21.01.2025 ГУ ДПС у Харківській області надіслало Північно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці матеріали фактичної перевірки від 17.01.2025 № 2169120/30/РРО/ НОМЕР_1 для розгляду та вжиття заходів в межах повноважень у відношенні ФОП ОСОБА_1 за порушення КЗпП України та Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413. 24.01.2025 відповідач листом повідомив ФОП ОСОБА_1 про надходження акту фактичної перевірки № 2169120/30/РРО/ НОМЕР_1 та запропонувало у разі наявності зауважень, заперечень до акту перевірки надати до Управління відповідну інформацію. Цього ж дня, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці надіслало податковому органу запит про надання інформації щодо наявності зауважень (заперечень) до Акту перевірки та стадії їхнього розгляду, оскарження результатів перевірки в судовому та/або адміністративному порядку, пояснень найманого працівника, систему оподаткування станом на момент фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , копії повідомлення про прийняття працівника на роботу /укладення гіг-контракту з квитанціями, узгодженості та сплати штрафних санкцій за результатами перевірки, реєстраційний номер облікової картки платника податків/серії (за наявності) та номер паспорта, дата народження (для фізичних осіб). 11.02.2025 ГУ ДПС України у Харківській області листом повідомило Управління, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування, заперечення (зауваження)до акту фактичної перевірки від ФОП ОСОБА_1 надходили та були розглянуті комісією з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок 05.02.2025 № 71/20-40-07-07-15, за результатом розгляду зроблено висновок до акту фактичної перевірки від 16.01.2025 такими, що відповідають чинному законодавству, а заперечення ФОП ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню. Також зазначило, що інформація щодо оскарження ФОП ОСОБА_1 акту фактичної перевірки в судовому порядку в ГУ ДПС відсутня. Штрафна санкція за результатами перевірки не сплачена. Інформація про прийняття працівників, які були присутні під час проведення фактичної перевірки, на роботу ФОП ОСОБА_1 в ГУ ДПС відсутня. 03.02.2025 ФОП ОСОБА_1 подала Північно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці заперечення, в яких повідомила, що особи, які знаходилися в приміщенні під час здійснення перевірки не залучалися та не залучаються до здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , ні трудових, ні цивільно-правових відносин між нею та цими особами немає, можливо дані особи перебувають у будь-яких правовідносинах з іншими суб`єктами господарювання, які ведуть господарську діяльність за адресою здійснення перевірки, однак така інформація їй не відома та виходить за межі здійснюваної перевірки. До заперечень позивачем додано копії трудового договору № 3 від 24.12.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , договору оренди нежитлового приміщення № 15/12 від 15.12.2023, акту прийому-передачі до цього договору, заперечень на Акт фактичної перевірки, направлених до ГУ ДПС у Харківській області. 17.02.2025 відповідач листом повідомив позивача, що розгляд матеріалів та Акту фактичної перевірки від 16.01.2025 призначено на 20.02.2025 о 11:45 та запропоновано їй взяти участь у розгляді справи про накладення штрафу, надавши пояснення та/або заперечення. 28.02.2025 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято постанову № 13-ДПС, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення ст. 24 КЗпП України, у вигляді штрафу в розмірі 320 000,00 грн . В постанові зазначено, що ГУ ДПС у Харківській області 16.01.2025 в ході проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за фактичною адресою здійснення діяльності, а саме: АДРЕСА_1 , встановлено факт допуску до роботи в господарський об`єкт (кафе) працівників ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були присутні під час проведення фактичної перевірки та виконували свої посадові обо`язки в господарському об`єкті, де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 . Не погоджуючись з постановою відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача щодо фактичного допуску ФОП ОСОБА_1 громадян до роботи без укладення трудового договору є безпідставним та недоведеним, а тому оскаржувана постанова є протиправною. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96). Згідно з п. 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. За змістом підпунктів 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Відповідно до п. 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю. Згідно із ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено також за податковими органами. За змістом норм п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23. Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Так, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Відтак повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) належать податковому органу відповідно до закону. Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі порядок № 509). Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту). Штрафи накладаються на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; - акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; - акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. З аналізу наведених норм вбачається, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах ст. 265 КЗпП України. Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Згідно із частинами 1-4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Абзацом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» установлено, що повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації), та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а фізичною особою, яка уклала трудовий договір з домашнім працівником, - за її податковою адресою (місцем проживання) за формою згідно з додатком 1 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення. У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу. Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами. Зазначені правові висновки підтримав Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 240/23781/23. Судом першої інстанції встановлено, що в підтвердження факту допуску позивачем осіб до роботи без оформлення трудового договору відповідачем надано акт фактичної перевірки та фотознімки. Колегія суддів зазначає, що вказані докази були досліджені судом першої інстанції, та їм надана належна оцінка. Суд першої інстанції вірно зазначив, що надані відповідачем докази не є беззаперечними та достатніми підтвердження вчинення позивачем порушення у сфері трудового законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ФОП ОСОБА_1 використовує частину нежитлового приміщення площею 30 кв.м., розташованого за адресою : АДРЕСА_1 на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 15/121 від 15.12.2023, укладеного ФОП ОСОБА_1 (орендар) з ОСОБА_7 (орендодавець). Крім того, на підставі договору про оренду нежитлового приміщення № 01/09 від 01.09.2024, укладеного між ОСОБА_7 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_8 (суборендар) та акту прийому-передачі, орендодавець передав в користування суборендарю частину нежитлового приміщення площею 88,8 кв.м., розташованого за адресою : АДРЕСА_1 . Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, станом на час проведення перевірки 14.01.2025, у кафе «Vilenas» за адресою АДРЕСА_1 здійснювали господарську діяльність два суб`єкти господарювання, які використовували різні реєстратори розрахункових операцій ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_8 . Вищенаведені документи надавались позивачем разом з запереченнями на акт перевірки до органу Держпраці. Крім того, про встановлений факт здійснення за адресою АДРЕСА_1 в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_6 » діяльності також ФОП ОСОБА_9 повідомлялося і податковим органом Управлінню під час направлення матеріалів перевірки, однак наведені обставини не перевірено та не враховано відповідачем під час вирішення питання про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 . Під час перевірки особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовились від надання інформації про суб`єкта господарювання, на якого працюють, та проставили прочерки в усіх графах, що стосуються обставин виконання трудових обов`язків. В свою чергу, фотознімки, на яких зафіксовані особи, які перебували у приміщенні, в якому проводилася перевірка не є належними та достатніми доказами на підтвердження допущення саме ОСОБА_1 вищенаведених осіб до роботи без укладення трудового договору, оскільки не містять відомостей щодо дати їх здійснення, місця проведення фотозйомки, не дають можливість ідентифікувати зображених осіб, визначити трудові функції, які вони виконували. Доводи скаржника, що фотознімки містять інформацію щодо часу проведення фотозйомки, а саме «Харків Вівторок 13:52» колегія суддів вважає такими, що достеменно не підтверджують виготовлення фотознімків саме в день проведення перевірки та у місці її проведення, оскільки не містять дати та місцезнаходження. Колегія суддів враховує, що відповідач не заявляв клопотання про виклик ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до суду в якості свідків з метою допиту обставин їх знаходження у кафе «Vilennas». Натомість, посилання скаржника лише на фізичну присутність цих осіб під час перевірки не дають підстав для обґрунтованого висновку про наявність між ними та позивачем трудових правовідносин. Суд першої інстанції також правильно врахував лист ФОП ОСОБА_8 від 15.04.2025 на запит ФОП ОСОБА_1 , в якому повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ФОП ОСОБА_8 здійснює господарську діяльність та надає послуги з діяльності ресторану (кафе). Також разом з ним за цією адресою здійснюють діяльність і інші фізичні особи-підприємці, в тому числі, ОСОБА_1 , яка надає послуги з продажу напоїв. Стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які перебували 14.01.2025 у приміщенні, зазначено, що ці особи перебували з ним у цивільно-правових відносинах, відповідно до яких вони на підставі отриманого запиту можуть надати відповідні послуги, в день перевірки ці особи проходили ввідне навчання, яке є необхідною умовою для прийняття в роботу заявок на надання послуг. Зауважено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 перебували за адресою АДРЕСА_1 , в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 14.01.2025 на його прохання та не мають жодного відношення до діяльності ФОП ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем у ході розгляду справи про порушення позивачем законодавства про працю не здобуто належних і допустимих доказів, що беззаперечно свідчили б про фактичний допуск ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудових відносин. Колегія суддів зауважує, що відповідач у спірних відносинах наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість достовірно виявити порушення вимог законодавства про працю суб`єктом господарювання при здійсненні своєї господарської діяльності. Однак, відповідач у спірних відносинах такими повноваженнями не скористався, обмежившись виключно актом фактичної перевірки та фотознімками, не взявши до уваги докази, надані позивачем. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Між тим, відповідач не довів правомірності спірної постанови, а також не надав доказів, які б підтверджували недостовірність поданих позивачем доказів. Колегія суддів не заперечує, що акт перевірки органу ДПС, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю у відповідності до Порядку № 509 є самостійною підставою для винесення постанови про накладення штрафу. Водночас, орган Держпраці має прийняти таке рішення на підставі такого акту з урахуванням всіх обставин справи, встановити чи дійсно наявні підстави для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності. Доводи апелянта, що позивачем частково сплачено штраф за спірною постановою, що підтверджує часткове визнання своєї вини та правомірність застосованих до неї санкцій колегія суддів вважає помилковими, оскільки наведені доводи суперечать положенням ст. 77 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення. Колегія суддів зазначає, що сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив правопорушення та не є перешкодою для реалізації права на судовий захист. Враховуючи вищевикладене, вірними є висновки суду першої інстанції щодо не доведення відповідачем належними доказами допуску позивачем до виконання робіт працівників без укладення трудового договору, та як наслідок, наявність підстав для скасування постанови від 28.02.2025. Доводи скаржника щодо безпідставного не залучення судом першої інстанції ГУ ДПС у Харківській області в якості третьої особи колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Тобто, судом можуть залучатись в якості третіх осіб до участі справи особи, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що постанова від 28.02.2025 прийнята на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Харківській області. Колегія суддів зазначає, що акт фактичної перевірки це документ, який лише підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Відповідач, за наслідками розгляду питання про притягнення суб`єкта господарювання має надати оцінку такому акту, та в сукупності з іншими доказами прийняти відповідне рішення, яке не впливає на права та обов`язки податкового органу. В свою чергу, відповідачем не зазначено, яким чином судове рішення у цій справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки ГУ ДПС у Харківській області. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірне відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача та відмову у залученні ГУ ДПС у Харківській області в якості третьої особи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 по справі № 440/4730/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді В.А. Калиновський А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 23.09.2025 року