Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15217/25
від 27.01.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15217/25 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії за віком від 08.04.2025 року №204650014248; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 14.07.1992 по 31.05.2024 роки у Шкірно-венерологічному диспансері №17, який був реорганізований в КНП «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради (в шкірно-венерологічний кабінет Консультативно-діагностичного центру), до стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії та перерахувати пенсію з 01.04.2025 року; стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 969грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 2022 року перебуває на обліку в ГУПФ України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 01.04.2025 року позивач звернулася до ГУПФ України в Харківській області із заявою про перерахунок пенсії (зарахування стажу відповідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). За принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 08.04.2025 року № 204650014248 відмовило позивачу у перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що довідкою № 96/0/627-25 від 03.02.2025 року факт роботи з хворими на особливо небезпечні, небезпечні інфекційні та паразитарні хвороби людини і носіями збудників цих хвороб не підтверджено. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії за віком від 08.04.2025 року №204650014248 ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 14.07.1992 року по 31.05.2024 року у Шкірно-венерологічному диспансері №17, який був реорганізований в КНП «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради (в шкірно-венерологічний кабінет Консультативно-діагностичного центру), до стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії та перерахувати пенсію з 01.04.2025 року, з урахуванням раніше виплачених їй сум пенсії. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968(дев`ятсот шістдесят вісім)грн. 96коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 15.02.2006 №10.03.68/286 робота у шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі лише медичним працівникам, які працюють з хворими на патології, передбачені в Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 (далі Наказ №133). Факт роботи з хворими на патології, що зазначені в Наказі №133, підтверджується довідкою закладу охорони здоров`я. Довідкою від 03.02.2025 № 96/0/627-25, факт роботи з хворими на особливо небезпечні, небезпечні інфекційні та паразитарні хвороби людини і носіями збудників цих хвороб не підтверджено. Отже позивачем не надано належних доказів, за якими можливо було б встановити факт роботи з безпосередніми хворими на патології, які передбачені в Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 тому підстави для зарахування стажу в подвійному розмірі відсутні. Щодо вимоги зобов`язання здійснити певні дії зобов`язуючого характеру, апелянт зазначає, що оскільки повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Крім того, апелянт заперечує проти стягнення з Головного управління судових витрат. Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13), перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 28.03.2022 року. 01.04.2025 року позивач звернулася із заявою до ГУПФ України в Харківській області про зарахування стажу згідно довідки (а.с.43) у подвійному розмірі. Заява була розглянута ГУПФ України в Одеській області за принципом екстериторіальності та рішенням №204650014248 від 08.04.2025 року відмовлено позивачу у перерахунку пенсії (зарахування стажу відповідно до ст. 60) у відповідності до ЗУ Про пенсійне забезпечення та довідки про стаж від 03.02.2025 року №96/0/627-25 (а.с. зворот 26). У рішенні №204650014248 від 08.04.2025 року зазначено наступне: Робота в лепрозорних противочумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, а також у закладах надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. Заклад охорони здоров`я здійснює свою діяльність на підставі статуту або положення, що затверджується власником або уповноваженим ним органом. При цьому кабінет (відділення), що організовується в закладі охорони здоров`я, буде мати статус структурного підрозділу в тому разі, якщо його функції визначені положенням про цей кабінет (відділення) і він зазначений у штатному розписі закладу охорони здоров`я як окремий структурний підрозділ. Відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 15.02.2006 №10.03.68/286 робота у шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі лише медичним працівникам, які працюють з хворими на патології, передбачені в Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 (далі - Наказ №133). Факт роботи з хворими на патології, що зазначені в Наказі №133, підтверджується довідкою закладу охорони здоров`я. Довідкою від 03.02.2025 № 96/0/627-25, факт роботи з хворими на особливо небезпечні, небезпечні інфекційні та паразитарні хвороби людини і носіями збудників цих хвороб не підтверджено. Підстави для зарахування стажу в подвійному розмірі відсутні (а.с.26). Згідно трудової книжки ОСОБА_1 (дата заповнення 05.02.1980 року) судом встановлено, що позивач, зокрема: з 14.07.1992 року працювала на посаді секретаря-машиністки тимчасово; з 15.01.1993 року санітаркою лабораторії; з 02.01.1995 року медсестрою; з 30.06.2011 року переведена у зв`язку з реорганізацією в дермато-венерлогічне відділення 3 міської поліклініки; з 19.07.2001 року медсестра по переводу з ШВД №17 у зв`язку з реорганізацією ШВД №17 в шікірно венерологічне відділення міської поліклініки №3; з 02.01.2019 року медсетра медична поліклініки шкірновенерологічного відділення Консультативно-діагностичного центру. Відповідно до довідки Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №3 Харківської міської ради від 03.02.2025 року №96/0/627-25, виданої ОСОБА_1 , в тому, що вона працювала в шкірно- ненерологічному диспансері № 17 м. Харкова на посаді секретаря-машиністки з 14.07.1992 р. (Наказ 33-к від 14.07.1992р). З 15.01.1993 (Наказ 3-к від 13.01.1993р.) переведена на посаду санітарки лабораторії. 3 02.01.1995 р. (Наказ 1-к від 02.01.1995р) переведена на посаду медичної сестри дитячого прийому. В зв`язку з реорганізацією шкірно венерологічного диспансеру № 17 в шкірно-венерологічне відділення міської поліклініки №3 звільнена по статті 36 п.5 КЗпП України по переводу в шкірно-венерологічне відділення міської поліклініки №3 з 30.06.2001 р. (Наказ 17-к від 30.06.2001р.) Зарахована на посаду сестри медичної по переводу з ШВД №17 в зв`язку з реорганізацією ШВД №17 в шкірно-венерологічне відділення з 01.07.2001р. (Паказ 28-к від 02.07.2001р.). 3 02.01.2019р. (Наказ 1-к 1 від 02.01.2019) переведена на посаду сестри медичної шкірно-венерологічного відділення Консультативно-діагностичного центру, де працює по теперішній час. 3 01.09.2023р. (Розпорядження № 86 від 29.08.2023р.) змінено назву Шкірно-венерологічне відділення на Шкірно-венерологічний кабінет. Щодо зарахування стажу роботи медичних працівників шкірно- венерологічних диспансерів у подвійному розмірі, згідно із ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення. З 01.01.1999р., в зв`язку з переходом на самостійний баланс, поліклініка іменується Комунальна установа охорони здоров`я міська поліклініка № 3 Фрунзенського району м. Харкова. Диспансер № 17 реорганізоване у циарно-венерологичие відділення КУОЗ Харківської міської попелиники №
3. Фрунзенського району м. Харкова. 301.01.2011р. Комуналии установа охорони здоров`я міська поліклініка №
3. Фрупненського району перейменована в Комунальний заклад охорони здоров`я Харківська міська поліклініка №3 (Наказ №51 від 11.11 2010р. по управлінню охорони здоров`я Фрупненського району у м. Харкова ради). 3 11.07.2018p. Pішенням 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.01.2018 № 1072/18 Комунальний заклад охорони здоров`я Харківська міська подклініка №3 припинено шляхом реорганізації (перетворення) в Комунальне некомерційне підприемство Міська поліклініка № 3 Харківської міської ради. Довідка видана на підставі архівних документів (особиста справа,накази, відомості про заробітну плату) (а.с. зворот 25-26). Спір в даній справі виник у зв`язку з тим, що ГУПФ України в Одеській області не зарахувало до страхового стажу позивача період її роботи в якості страхового стажу у подвійному розмірі. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що посади, які позивач обіймала у період з 14.07.1992 року по 31.05.2024 року в шкірно-венерологічному закладі охорони здоров`я, дає їй право на пільгове обчислення, передбачене приписами ст.60 ЗУ Про пенсійне забезпечення, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частина третя ст.4 Закону №1058-IVвизначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Частиною першою ст.9 Закону №1058-IVвстановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною першою ст.24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). За змістом ч.3 ст.24 Закону №1058-IVстраховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. За правилами п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій. Відповідно до ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. За змістомст.62 Закону №1788-ХІІпорядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, законодавець пов`язує необхідність підтвердження спеціального трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах. При цьому, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-ІV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. Згідно трудової книжки ОСОБА_1 (дата заповнення 05.02.1980 року) судом встановлено, що позивач, зокрема: з 14.07.1992 року працювала на посаді секретаря-машиністки тимчасово; з 15.01.1993 року санітаркою лабораторії; з 02.01.1995 року медсестрою; з 30.06.2011 року переведена у зв`язку з реорганізацією в дермато-венерлогічне відділення 3 міської поліклініки; з 19.07.2001 року медсестра по переводу з ШВД №17 у зв`язку з реорганізацією ШВД №17 в шікірно венерологічне відділення міської поліклініки №3; з 02.01.2019 року медсетра медична поліклініки шкірновенерологічного відділення Консультативно-діагностичного центру (а.с. зворот 20-25). Відповідно до довідки Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради від 03.02.2025 року №96/0/627-25, виданої ОСОБА_1 , в тому, що вона працювала в шкірно- венерологічному диспансері № 17 м. Харкова на посаді секретаря-машиністки з 14.07.1992 р. (Наказ 33-к від 14.07.1992р). З 15.01.1993 (Наказ 3-к від 13.01.1993р.) переведена на посаду санітарки лабораторії. 3 02.01.1995 р. (Наказ 1-к від 02.01.1995р) переведена на посаду медичної сестри дитячого прийому. В зв`язку з реорганізацією шкірно венерологічного диспансеру № 17 в шкірно-венерологічне відділення міської поліклініки №3 звільнена по статті 36 п.5 КЗпП України по переводу в шкірно-венерологічне відділення міської поліклініки №3 з 30.06.2001 р. (Наказ 17-к від 30.06.2001р.) Зарахована на посаду сестри медичної по переводу з ШВД №17 в зв`язку з реорганізацією ШВД №17 в шкірно-венерологічне відділення з 01.07.2001р. (Паказ 28-к від 02.07.2001р.). 3 02.01.2019р. (Наказ 1-к 1 від 02.01.2019) переведена на посаду сестри медичної шкірно-венерологічного відділення Консультативно-діагностичного центру, де працює по теперішній час. 3 01.09.2023р. (Розпорядження № 86 від 29.08.2023р.) змінено назву «Шкірно-венерологічне відділення» на «Шкірно-венерологічний кабінет». Щодо зарахування стажу роботи медичних працівників шкірно- венерологічних диспансерів у подвійному розмірі, згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 01.01.1999р., в зв`язку з переходом на самостійний баланс, поліклініка іменується «Комунальна установа охорони здоров`я міська поліклініка № 3 Фрунзенського району м. Харкова». Диспансер № 17 реорганізоване у шкірно-венерологічне відділення КУОЗ Харківської міської поліклініки № 3 Фрунзенського району м. Харкова. З 01.01.2011р. Комунальна установа охорони здоров`я міська поліклініка № 3 Фрунзенського району перейменована в Комунальний заклад охорони здоров`я «Харківська міська поліклініка №3» (Наказ №51 від 11.11 2010р. по управлінню охорони здоров`я Фрунзенського району у м. Харкова ради). 3 11.07.2018p. Pішенням 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.01.2018 № 1072/18 Комунальний заклад охорони здоров`я «Харківська міська поліклініка №3» припинено шляхом реорганізації (перетворення) в Комунальне некомерційне підприемство «Міська поліклініка № 3» Харківської міської ради. Довідка видана на підставі архівних документів (особиста справа, накази, відомості про заробітну плату) (а.с. зворот 25-26). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. За приписами ст. 7 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються медичною практикою. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" сифіліс, гонорея, трихофітія, мікроспорія, фавус відноситься до небезпечних інфекційних хвороб, короста та демодекс до групи: акарози, паразитарних хвороб. Згідно листа Міністерства охорони здоров`я України від 15.02.2006 за №10.03.68/286 робота медичних працівників у шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах, які працюють з хворими на визначену наказом Міністерства охорони здоров`я України № 133 патологію повинна зараховуватись до стажу їх роботи у подвійному розмірі. За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22, у яких суд дійшов висновку про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів також зазначає, що у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування ЗУ «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із ЗУ«Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що робота позивача у період з 14.07.1992 31.05.2024 дає йому право на перерахунок пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі. Щодо доводів апелянта про те, що прийняття рішення про призначення(перерахунок) пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, здійснювати перерахунок пенсії позивачу чи ні. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачці є єдиним правильним варіантом поведінки для пенсійного органу. Щодо посилання апелянта на необґрунтованість стягнення судом судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судом обґрунтовано стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені позивачем. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова