Постанова 4813 № 947/36175/23

Номер провадження: 22-ц/813/4285/25 Справа № 947/36175/23 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення перевищення вартості предмету іпотеки, встановив: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в сумі 1 359 910 грн та судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що 21 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики, згідно якого відповідач передав в борг позивачу грошові кошти в розмірі 19 200 доларів США, які позивач повинен повернути відповідачу в строк до 21.05.2022 року. За умовами вказаного Договору позики проценти за користування грошовими коштами не нараховуються. Відповідно до п. 4.4. Договору позики, виконання зобов`язань за цим Договором забезпечується іпотекою квартири, належної позивачу. 21 травня 2021 року між сторонами на забезпечення вказаного вище Договору позики укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики від 21.05.2021 року позивачем надано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . 27 червня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, шляхом реєстрації права власності на квартиру за відповідачем на підставі договору іпотеки, серія та номер 679, виданий 21.05.2021, видавник: Токарська Т.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу; копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 6500142694500, виданий 24.09.2021, видавник ОСОБА_2 ; повідомлення про порушення основного зобов`язання, серія та номер: б/н, виданий 17.09.2021, видавник ОСОБА_2 ; довідка іпотекодержателя, серія та номер: б/н виданий 27.06.2022, видавник ОСОБА_2 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64021250 від 29.06.2022 року. Позивач зазначив, що у 2021 році через термінову потребу у грошах, звернувся до відповідача, який погодився позичити йому 12 000 дол. США, за умови забезпечення зобов`язання іпотекою. Під час укладення зазначених вище правочинів ОСОБА_1 дізнався, що у Договорі позики буде вказано 19 200 дол. США, які фактично є сумою позики та відсотків за користування нею, попри зазначення у тексі Договору, що грошові кошти надаються відповідачем позивачу безвідсотково. У зв`язку зі скрутним матеріальним станом позивач погодився на укладення Договору позики у вказаній редакції. До червня 2022 року позивач виплатив відповідачу 2 000 дол. США в якості процентів за користування грошовими коштами. Влітку 2022 року ОСОБА_2 зв`язався з ОСОБА_1 щодо можливості повернення боргу, якої останній не мав, про що повідомив відповідача. Відповідач запропонував позивачу отримати в борг ще 3 000 дол. США позики для підтримання базових потреб позивача, для укладення нового договору позики сторони зустрілись у червні 2022 року у приватного нотаріуса Сегеченко І.М., де відповідач передав позивачу 3000 доларів США, та запевнив що позивачу необхідно підписати деякі документи щодо збільшення його боргу. Як виявилося пізніше, позивач не читаючи, не маючі юридичної освіти, підписав документи у приватного нотаріуса, а саме надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру. Про те, що квартира більше не є його власністю позивач дізнався лише в грудні 2022 року, коли невідомі особи силою увійшли до квартири та незаконно виселили його з квартири. Позивач пропонував виконати взяті на себе боргові зобов`язання у повному обсязі, від чого відповідач відмовився. Позивач зауважує, що вартість квартири значно перевищує розмір боргових зобов`язань, на забезпечення яких її було передано у іпотеку, отже з відповідача на його користь підлягає стягненню різниця між вартістю квартири та сумою боргу. Від досудового врегулювання спору відповідач відмовився. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов та ненадання їм належної оцінки судом першої інстанції, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов. Скаржник зауважував про ненадання судом першої інстанції належної оцінки наданим сторонами звітам. Так поза увагою суду першої інстанції залишились доводи позивача про те, що у складеному на день укладення Іпотечного договору звіті про оцінку майна зазначено занижену вартість іпотечного майна, з метою зменшення податків. При цьому оцінка ФОП « ОСОБА_3 » складена не на дату звернення стягнення 27.06.2022, а всупереч Закону станом на 24.06.2022 року, крім того скаржник зазначає про непрофесійність проведеної ОСОБА_3 оцінки та невідповідність висновків, викладених у Звіті, реальному стану квартири. Не належними доказами є також надані відповідачем звіти складені ТОВ «Метрстат Груп» та ТОВ «ДЕПАРК ГРУПП». При цьому, наданий позивачем звіт про оцінку майна № 2659/23, виконаний ФОП « ОСОБА_4 », що підтверджує реальну вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 суд першої інатснціїанції залишив поза увагою. Також скаржник зауважив про помилковість визначення розміру його боргових зобов`язань перед відповідачем та неналежне повідомлення про такі, та безпідставність відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого розгляду. Крім того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявляє клопотання про виклик та допит свідків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_1 (скаржник). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, як таких, що спростовуються матеріалами справи, просить залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване. Учасники справи, будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, з заявами про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Щодо заявленого скаржником ОСОБА_1 клопотанням про виклик та допит свідків, апеляційний суд зазначає про таке. Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 зазначено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , як у суді першої інстанції, так і у апеляційному суді користувався правовою допомогою адвоката Сергеєва Д.С., який приймав активну участь у розгляді справи, звертався до суду із заявами та клопотаннями, знайомився із матеріалами справи та інше. Проте, під час розгляду справи судом першої інстанції ані позивач ОСОБА_9 , ані його представник адвокат Сергеєв Д.С. із клопотаннями про виклик та допит свідків не звертались. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 звернув увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні. Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень. Зазначена судова практика є сталою й незмінною в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (постанови: від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші). Клопотання про виклик та допит свідків, викладене у апеляційній скарзі, містить посилання на те, що через відмову у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого судового розгляду, останній не зміг заявити відповідного клопотання про виклик та допит свідків, хоча мав такий намір, водночас апеляційний суд зауважує, що заявляючи відповідне клопотання у апеляційному суді, позивач не зазначив причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним клопотанням у визначений ЦПК України строк, під час підготовчого розгляду справи в суді першої інстанції, та не надав доказів неможливості своєчасного звернення із таким клопотанням з причин, що об`єктивно від нього не залежали. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що клопотання скаржника ОСОБА_1 про виклик та допит свідків не підлягає задоволенню. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним нормам, виходячи з такого. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки погоджувалася з власником майна, про що ним зазначено в нотаріально посвідченій заяві, при цьому обставини щодо ведення позивача в оману відповідачем не підтверджено жодними доказами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного Кодексу України. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судом першої інстанції встановлено, що 21.05.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким останній отримав у позику грошові кошти в розмірі 19 200 дол. США. За умовами договору позики проценти за користування позикою не здійснюються (п.1.3). Сума позики має бути повернена згідно з графіком щомісячно в сумі дол. США, починаючи з червня 2021 року по квітень 2022 року. Загальна сума погашення позики станом на 21.04.2022 року повинна складати не менше 6600 США. Остаточне повернення позики в сумі 12600 дол. США необхідно здійснити до 21.05.2021 року (п. 1.6 Договору позики). Відповідно до п. 3.1. Договору позики, у випадку, коли позичальник своєчасно, тобто у строк, встановлений цим Договором не повернув суму позики, на нього покладається обов`язок сплатити суму позики та 3% річних від простроченої суми платежу відповідно до ст. 625 ЦК України та пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення виконання. 21.05.2021 року для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким позивачем, передано в іпотеку нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м. Так у пункті 2.2 вказаного вище Договору іпотеки сторони погодили, що заставна вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін складає 527 356,80 грн. 24.09.2021 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про застереження задоволення вимог іпотекодержателя (вимогу про усунення порушень). Згідно з цим листом боржник повідомлявся, що станом на 17.09.2021 року ОСОБА_1 мав повернути 1800 дол. США, однак жодних платежів на погашення заборгованості здійснено не було. У зв`язку з цим, кредитор, керуючись ч.2 ст. 1050 ЦК України, вимагав повернення коштів в повному обсязі та попереджав про можливість звернення стягнення на заставне майно. Вказаний лист було направлено цінним листом на адресу боржника з повідомленням про вручення. Згідно повідомлення про вручення лист отримано ОСОБА_1 03.10.2021 року. 27.06.2022 року ОСОБА_1 написав нотаріально посвідчену заяву про те, що дає згоду на державну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за ОСОБА_2 за оціночною вартістю 573 050 грн. В цій заяві, боржник підтвердив, що отримав повідомлення про застереження вимог іпотекодержателя, виконати зобов`язання в розмірі 19200 дол. США не має змоги, погоджується на звернення стягнення на квартиру шляхом набуття іпотекодержателем права власності на неї. 27.06.2022 року на підставі договору іпотеки, серія та номер 679, виданого 21.05.2021 року, видавник Токарська Т.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ; копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 6500142694500, виданого 24.09.2021 року, видавник ОСОБА_2 ; повідомлення про порушення основного зобов`язання , серія та номер: б/н, виданий 17.09.2021 року, видавник ОСОБА_2 ; довідка іпотекодержателя, серія та номер: б/н, виданий 27.06.2022 року: видавник ОСОБА_10 , право власності на квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м. зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . Згідно договору купівлі-продажу від 04.09.2023 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м. була продана ОСОБА_2 ОСОБА_11 за ціною 594 750 грн. Згідно висновку експерта № 24-3242 судової оціночно-будівельної експертизи, призначеної ухвалою суду за клопотанням позивача, вартість квартири станом на 27.06.2024 року складає (1024*54,9)=56 217,6 дол. США. Частино 5 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя. Тобто, дана вимога матеріального права передбачає, якщо оцінка предмета іпотеки котра була визначена для набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку перевищує вимоги Іпотекодержателя, то різниця між розрахунком 90 % вартості оцінки предмету іпотеки та боргом підлягає відшкодуванню Іпотекодавцю. За обставинами цієї справи, звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було здійснено в позасудовому порядку за оціночною вартістю 573 050 грн, погодженою із іпотекодавцем ОСОБА_1 , 27.06.2022 року у нотаріально посвідченій заяві. Як убачається з наданого відповідачем розрахунку заборгованості станом на 27 червень 2022 року сума боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 складала: за основним боргом 19200 дол. США; за пенею: 1851 дол. США; 3% річних за ст. 625 ЦК України 152,19 дол. США, що станом на 27 червеня 2022 року за офіційним курсом долара США до гривні становило 620 314,75 грн (19200+1851+152,19)*29,2549). Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_9 зауважив, що дійсна вартість вказаної вище квартири на день реєстрації такої за відповідачем становила 60 451 дол. США. Щодо посилання позивача на проведену ним власну оцінку предмету іпотеки та в межах судового розгляду експертне дослідження, апеляційний суд зауважує, що наведені вище положення національного законодавства не передбачають, можливості стягнення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя на підставі оцінки проведеної після звернення стягнення на відповідне майно. Водночас, як убачається з матеріалів справи, оцінку вартості предмету іпотеки, на підставі якої було звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 не оскаржував, натомість у нотаріально посвідченій заяві від 27.06.2022 року підтвердив, що оціночна вартість квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27.06.2022 року складає 573 050 грн, також підтвердив отримання повідомлення ОСОБА_2 , як іпотекодержателя, про усунення порушень зобов`язання та надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаною ціною. Отже, у даному випадку не відбулося перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог. Як безпідставні колегія суддів відхиляє також посилання позивача ОСОБА_1 на отримання у позику суми, іншої ніж зазначено у тексті відповідного договору та на те, що під час підписання відповідних Договору позики, Договору іпотеки та нотаріально посвідченої заяви від 27.06.2022 року, його було введено в оману відповідачем, який скористався його скрутним матеріальним станом, юридичною необізнаністю та наркотичним сп`янінням. За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так, предметом позову у цій справі є стягнення перевищення вартості предмету іпотеки, при цьому вимог про визнання договорів недійсними повністю чи в окремих частинах, про витребування майна із чужого незаконного володіння, у зв`язку із порушенням порядку звернення стягнення на іпотечне майно, як і вимог про оскарження оцінки вартості предмету іпотеки ОСОБА_1 не заявляє. Отже, обставини про які зауважує ОСОБА_1 щодо не усвідомлення ним змісту укладених правочинів, порушень допущених під час звернення стягнення на іпотечне майно та заниження вартості іпотечного майна не входять до предмету доказування у цій справі. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд у порушення процесуального закону відмовив у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання у справі, апеляційний суд зауважує про таке. З матеріалів справи убачається, що 20.12.2024 року представник позивача вдруге не з`явився у судове засідання, та не повідомив про причини своєї неявки, у зв`язку із чим, суд першої інстанції закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті. При цьому, звертаючись 13.01.2025 до суду із заявою повернення на стадію підготовчого розгляду представник ОСОБА_1 адвокат Сергеєв Д.С., посилаючись на те, що не зміг прибути у судове засідання, призначене на 20.12.2024 року, у зв`язку із перебуванням на лікарняному, однак, не надав суду належних доказів на підтвердження обставин, на які посилається. Так, попри протилежні доводи скаржника, наданий представником позивача скріншот не є ані медичним висновком, ані листком непрацездатності та унеможливлює встановлення та перевірки судом обставин про які зазначає адвокат. Запис до лікаря на 20.12.2024 року о 12:00 год. не свідчить про неможливість прийняття участі у справі, оскільки не доводить факт такого візиту, та крім того визначення дат та часу візиту саме у зазначений час не є обставиною, що не залежала від волі адвоката Сереєва Д.С., оскільки обрання таких відбувається саме пацієнтом. Отже, суд першої інстанцій дослідивши докази, що містяться у справі, надав їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , з вказаних вище підстав. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Доводи апеляційної скарги позивача за своєю суттю зводяться до обґрунтування позовних вимог та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П.Лозко Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова