Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/22884/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22884/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Бойко О.Я. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі Відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ) із вимогами: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати. На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що під час проходження військової служби у Відповідача, нарахування та виплата допомоги на оздоровлення проводилася без урахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми таких виплат, а саме щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі Постанова № 889), яка у розумінні положень ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є одним із видів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення. При цьому, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанова № 899, оскільки мають вищу юридичну силу ніж Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 року № 73, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за № 217/28347 (далі Інструкція № 73), в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди. Враховуючи факт невиплати Відповідачем грошового забезпечення у повному обсязі починаючи з 01.01.2016 року, оскільки не було виплачено частину грошового забезпечення, то наявні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки з 01.01.2016 року по день фактичної виплати відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України за № 159 від 21.02.2001 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення; - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення; - у задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення в цій частині та постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889, не може бути врахована в допомогу для оздоровлення, з огляду на пряму заборону включати будь-які винагороди до цієї виплати. Оскільки щомісячну додаткову грошову винагороду віднесено до категорії винагород, то така не може бути включена до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення відповідно до підпункту 3.7.4. пункту 3.7. розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 року за № 537/15228 (далі Інструкція № 425). При цьому, скаржник вважає безпідставним посилання судом першої інстанції на Інструкцію № 73, адже Відповідач посилався на Інструкцію № 425, в якій чітко вказано, що до грошової допомоги для оздоровлення не включаються винагороди. Відтак, в межах цієї справи, при нарахуванні й виплаті Позивачу допомоги на оздоровлення за спірний період, Відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, оскільки єдиним правомірним варіантом було враховувати при обчисленні допомоги на оздоровлення лише ті складові грошового забезпечення, які не мають характеру винагород. Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке. Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач проходив військову службу у Відповідача. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.06.2025 року № 440-ОС Позивача звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України та в подальшому відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.06.2025 року № 455-ОС виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення. У липні 2025 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив перерахувати грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роки включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, за відповідний місяць до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення. Листом від 07.07.2025 року, Відповідач повідомив Позивача про відсутність правових підстави для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №

889. Вважаючи, що Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі Постанови № 889, отриманої під час проходження військової служби, Позивач звернувся до суду з даним позовом. Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 10.11.2021 року по справі № 825/997/17, та правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.01.2022 року по справі № 520/8887/2020, дійшов висновку про протиправну бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, з огляду на те, що зазначена винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, відтак розрахунок грошової допомоги на оздоровлення за спірний період має здійснюватися із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині з огляду на її передчасність, оскільки таке право Відповідачем ще порушено не було. В даному випадку, в межах цієї справи, Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. У зв`язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в цій частині позовних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так, п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Підпунктами 3.7.1 та 3.7.4 пункту 3.7 розділу III Інструкції № 425 встановлено, що військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Як з`ясовано колегією суддів, спірним в межах розгляду даної справи є питання наявності підстав для включення при обчисленні грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 (чинна з 02.10.2010 року до 01.03.2018 року), яка нараховувалась та виплачувалась Позивачу щомісяця. Так, постановою № 889 було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, зокрема, Державної прикордонної служби у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення (підпункт 5 пункту 1). Пунктом 2 Постанови № 889 передбачено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Пунктом 2 Інструкції № 73 визначено, що виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення. Розміри винагороди для органів Держприкордонслужби з урахуванням виконання покладених завдань, особливостей умов проходження служби військовослужбовцями встановлюються наказами Адміністрації Держприкордонслужби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Держприкордонслужби у Державному бюджеті України на відповідний рік. В даному ж випадку, як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводився розрахунок допомоги для оздоровлення, Відповідач посилається на пункт 8 Інструкції № 73, відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Проте, застосовуючи наведену Інструкцію № 73 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті Позивачу допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, прийняв Постанову № 889, якою з 01.10.2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ та Постанова № 899, а не Інструкція № 73, в частині обмеження включення до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується допомога для оздоровлення. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року по справі № 825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 року по справі № 520/8887/2020. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року по справі № 825/997/17 зазначила про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17). Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку. Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога для оздоровлення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині нарахування та виплати Позивачу. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи вищевказане, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України). Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим у вказані частині рішення суду підлягає залишенню без змін. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Суддя-доповідач: М.П. Коваль Суддя: О.В. Джабурія Суддя: Н.В. Вербицька