Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3740/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3740/24 пров. № А/857/15339/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (судді Комшелюк Т.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/3740/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 05.04.2024 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частина НОМЕР_2 в якому просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у листопаді 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у лютому 2017 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у листопаді 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у лютому 2017 року, відповідно з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, ураховуючи раніше виплачені суми; 3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у серпні 2017 року, грошової допомоги на оздоровлення у лютому 2018 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги виплаченої у серпні 2017 року, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у лютому 2018 року, відповідно з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, ураховуючи раніше виплачені суми. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення. Щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатися систематичною, тому не підлягає включенню до складу грошового забезпечення. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 02.10.2024 продовжено строк розгляду справи, з 05.08.2024 по 18.08.2024 головуючий суддя перебувала у відпустці. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні з січня 2016 року по червень 2017 року включно у Військовій частині НОМЕР_1 , а з липня 2017 року по лютий 2018 року включно у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 15 січня 2024 року № 40-ОС припинено контракт із позивачем та звільнено з військової служби за підпунктом г пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у запас. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 16 січня 2024 року № 45-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. З особистих карток грошового забезпечення та заробітної плати позивача з січня 2016 по грудень 2018 року та архівної відомості за 2017, 2018 роки встановлено, що позивачу нараховано у листопаді 2016 року та у лютому 2017 року матеріальну допомогу для оздоровлення у сумі по 5267,75грн, підйомну допомогу у серпні 2017 року в сумі 5167,75грн, матеріальну допомогу для оздоровлення у лютому 2018 року в сумі 5375,88грн. Також із наведених документів вбачається нарахування та виплата позивачу з січня 2016 по лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди згідно Постанови КМУ № 889, що не заперечується відповідачами у справі. З цих це документів слідує, що до складу грошового забезпечення, з якого позивачу здійснено обчислення допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 2018 роки та підйомної допомоги за 2017 рік не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, що також не заперечується відповідачами у відзиві на позовну заяву. Позивач, не погоджуючись з нарахуванням та виплатою йому грошової допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 року та підйомної допомоги за 2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, звернувся з цим позовом до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV (далі Закон № 661-IV) визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Згідно із частиною 3 статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Як визначено частиною 2 статті цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацами 1, 2 частини 4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Згідно із пунктом 3 статті 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, серед іншого, допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 (чинна у період з 29 червня 2008 року по 10 серпня 2018 року). Пунктом 1.2 Інструкції № 425 було встановлено: до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення; місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. до складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом. Відповідно до підпунктів 3.7.1, 3.7.4 пункту 3.7 розділу III Інструкції № 425, військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до пункту 3 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується: 1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби; 2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби крім тих, що зазначені в підпункті 1 вказаного пункту, та військовослужбовців строкової військової служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 (далі Інструкція № 73, яка була чинною на час існування спірних правовідносин), визначено порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода). До місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений) (пункт 3 Інструкції № 73). Пунктом 8 Інструкції № 73 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Колегія суддів аналізуючи доводи апеляційної скарги та матеріалів справи враховує, що спір стосується щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 у складі місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги. Судом встановлено з архівних відомостей позивача та особистих карток грошового забезпечення вбачається, що останньому у період з січня 2016 року по лютий 2018 року нараховувалась грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер. В свою чергу, відповідно до вказаних відомостей, позивачу нараховано у листопаді 2016 року, у лютому 2017 року, у лютому 2018 року матеріальну допомогу на оздоровлення та у серпні 2017 року підйомну допомогу. При цьому, як вбачається з цих же документів, до складу грошового забезпечення, з якого проведено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках та підйомної допомоги у 2017 році не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889, що не заперечується відповідачами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 вказується, що зі змісту Постанови КМУ № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17. Крім того, у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17). Як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводився розрахунок допомоги на оздоровлення, відповідачі посилаються на Інструкції № 73 та №

425. Проте, застосовуючи наведену Інструкцію № 73 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачеві допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. В свою чергу, встановлення підзаконним нормативно - правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати право на отримання такої винагороди, встановлене актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Отже при визначенні розміру грошового забезпечення, для обчислення, зокрема, матеріальної допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги, застосуванню підлягає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та Постанова № 899, а не Інструкції № 73 та № 425 в частині обмеження включення до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідачів, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат, оскільки структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів, а тому у спірних правовідносинах по даній справі розрахунок допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги позивача мав проводитися відповідачами з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 899, яку позивач отримувала під час проходження військової служби. Щодо строку звернення до суду з цим позовом, то в силу приписів частин 1, 5 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів врегульовані ст. 233 КЗпП України, яка на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Чинна редакція ст.233 КЗпП України, передбачає: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.". Отже, для вирішення трудового судового спору встановлюється тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Із матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений 16.01.2024, а особові картки та архівні відомості про суми, нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 роки, отримані у лютому 2024 року. Саме із цих документів позивач дізнався про порушення своїх прав, а тому позовна заява подана позивачем у строки, передбачені процесуальним законодавством, тому доводи відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду є безпідставними та судом до уваги не приймаються. Відтак, колегія суддів вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода повинна включатись до складу грошового забезпечення з якого повинні обчислюватись інші виплати. (Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.11.2022 у справі №825/997/17). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц). У тексті апеляційної скарги, містяться посилання на постанови Верховного Суду у справах №826/14853/17, №240/9504/19, №825/1205/17, №522/2738/17. Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 відступила від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постановах від 4 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 3 березня 2015 року у справі №21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі №21-466а15 (пункт 70). Серед іншого, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби (пункт 69). Велика Палата Верховного Суду погодилася із судом першої інстанції у тому, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Уряду від 22 вересня 2010 року №889, є протиправними, а тому відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату позивачці грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої указаною постановою (пункт 75). Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (пункт 71). Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №460/3740/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 23.10.2024