Постанова 4823 № 736/1003/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 січня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 736/1003/24 Головуючий у першій інстанції Пархомчук Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/444/26 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., скаржник: ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: приватний виконаввець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович, розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 листопада 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця Приходька Юрія Михайловича. У С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М., в якій просила: визнати протиправними дії та бездіяльність приватного виконавця з приводу стягнення з її пенсійного рахунку НОМЕР_1 в Ощадбанку грошових коштів в розмірі 8 263,38 грн; зобов`язати приватного виконавця негайно повернути на її рахунок в Ощадбанку стягнуті пенсійні кошти. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що 27 червня 2025 року приватний виконавець Приходько Ю.М. в рамках виконавчого провадження стягнув з її пенсійного рахунку 8 263,38 грн, чим порушив приписи ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» від 11 квітня 2023 року, який набрав чинності 06 травня 2023 року, та Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №

376. Відповідно до наведеного Закону заборонено в період дії воєнного стану в Україні вжиття заходів примусового виконання рішень, зокрема, на території Корюківської міської територіальної громади, яка входить до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Ухвалою Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю.М. повернуто заявниці разом з усіма доданими до неї матеріалами. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу незаконною, просить її скасувати та повернути справу для розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що справу вирішено неповноважним складом суду, оскільки її незаконно передано раніше визначеному складу суду. Скаржниця зазначає, що протиправні дії приватного виконавця Приходька Ю.М. мають триваючий характер, тому постановлення ухвали суду від 19 вересня 2025 року про залишення скарги без руху не відповідає вимогам закону. У скарзі на дії приватного виконавця Іваненко В.Г. посилалася на судову практику Верховного Суду щодо перебігу строку оскарження правопорушення, що має триваючий характер, яку головуюча по справі суддя Пархомчук Т.В. повністю проігнорувала. Отже, залишення її скарги без руху з мотивів пропуску процесуального строку звернення до суду та відсутності клопотання про його поновлення суперечить нормам процесуального права. Указує, що ухвалою суду від 14 жовтня 2025 року, яка містить посилання одночасно на положення ЦПК України та КАС України, незаконно визнано її заяву про відвід судді необґрунтованою та передано цю заяву до канцелярії суду для проведення автоматизованого розподілу з метою вирішення її питання про відвід головуючої судді. Наголошує на тому, що районний суд порушив визначений ст. 450 ЦПК України 20-денний строк розгляду скарги. Провадження у справі відкрито не було, скаргу протягом 104 днів перебування у провадженні Корюківського районного суду не розглянуто. Ухвалою суду скаргу Іваненко В.Г. залишено без руху на строк 10 днів з дня вручення її копії. З дня вручення заявниці копії ухвали по 14 жовтня 2025 року (день постановлення ухвали про передачу заяви про відвід для визначення судді) минуло 23 дні. Строк розгляду заяви про відвід судді Пархомчук Т.В. згідно з положеннями ч. 7 ст. 40 ЦПК України становить не пізніше двох днів з дня надходження заяви про відвід судді. Проте заявлений скаржницею відвід розглядався 61 день (з 10 жовтня 2025 року по 11 листопада 2025 року). Отже, судом не дотримано визначеного ч. 5 ст. 448 ЦПК України строку у 4 дні для повернення скарги у випадку її невідповідності вимогам ч. 3, 4 ст. 448 ЦПК України, оскільки фактично повернуто її через 104 дні. ОСОБА_1 звертає увагу суду на допущені в резолютивній частині ухвали Корюківського районного суду від 11 листопада 2025 року, постановленої за підсумком вирішення питання про відвід, неточності, зазначаючи, що зверталася зі скаргою не лише на протиправні дії, але й на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. Крім того, скаргу на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця повернуто на підставі ст. 185 ЦПК України, хоча для вирішення таких питань у ЦПК України передбачено розділ про судовий контроль за виконанням судових рішень. У наданому відзиві представник приватного виконавця Приходька Ю.М. адвокат Прокоф`єв Б.І., вважаючи оскаржувану ухвалу суду законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи та прийнятою відповідно до процесуальних норм, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Суб`єкт оскарження зазначає, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Приходька Ю.М. знаходяться три виконавчі листи, видані Корюківським районним судом про стягнення: з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» по 1 514 грн судового збору з кожного; з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» по 3 250 грн з кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 85 889,73 грн. 12 лютого 2025 року винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, які об`єднані у зведене виконавче провадження № 77187522. Згідно з відомостями АТ «Укрпошта» ОСОБА_1 отримала постанови про відкриття виконавчих проваджень 16 лютого 2025 року, отже достеменно обізнана про відкриті виконавчі провадження саме з цієї дати. Указує, що з метою неупередженого, своєчасного і належного виконання рішення суду та відповідно до ст. 10, 18, 48 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавцем 12 лютого 2025 року винесено постанову про арешт коштів боржника, а 27 червня 2025 року з рахунку ОСОБА_1 списано грошові кошти в сумі 8 263,38 грн. Зі скаргою на дії виконавця вона звернулася лише 18 серпня 2025 року. Районний суд, залишаючи скаргу без руху, правильно зазначив, що ОСОБА_1 звернулася з порушенням 10-денного строку, визначеного ст. 449 ЦПК України, оскільки не указала, коли дізналася про порушення свого права та не додала до скарги клопотання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням причин. Також суд цілком законно виснував, що вказане порушення не є триваючим у розумінні права. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 з 24 липня 2025 року має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Отже, отримавши ухвалу суду від 19 вересня 2025 року про залишення її скарги без руху, чітко усвідомлювала необхідність виконання вимог судового рішення протягом 10 днів. Натомість, не усунувши зазначені в ухвалі недоліки, 10 жовтня 2025 року звернулася до суду із заявою про відвід судді Пархомчук Т.В., яку ухвалою суду від 14 жовтня 2025 року визнано необґрунтованою. Наголошує, що, починаючи з 19 вересня 2025 року і до дня винесення оскаржуваної ухвали 14 листопада 2025 року (майже 2 місяці) ОСОБА_1 без жодних обґрунтувань не виконувала вимоги ухвали суду про залишення скарги без руху, що зумовило повернення скарги заявниці. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 поважних причин невиконання ухвали суду від 19 вересня 2025 року не наводить, що фактично свідчить про визнання нею факту невиконання зазначених судом вимог. Скаржниця знову не зазначає про дату, коли довідалася про порушення її прав. Оскаржувану ухвалу суду прийнято повноважним судом, оскільки заяву ОСОБА_1 про відвід судді визнано необґрунтованою. Дії приватного виконавця не мають триваючого характеру, оскільки полягали у одноразовому виставленні платіжної інструкції, яку опрацьовано банком в конкретний термін 27 червня 2025 року. Строки вирішення процесуальних питань судом першої інстанції не впливають на законність оскаржуваної ухвали. Представник суб`єкта оскарження просить апеляційний суд відшкодувати понесені приватним виконавцем витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, враховуюче наступне. Дійшовши висновку про необхідність повернення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений десятиденний термін заявницею не усунуто недоліки скарги, зазначені в ухвалі про залишення скарги без руху від 19 вересня 2025 року. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю.М., в якій просила: визнати протиправними дії та бездіяльність приватного виконавця з приводу стягнення з її пенсійного рахунку в Ощадбанку грошових коштів у розмірі 8 263,38 грн; зобов`язати приватного виконавця негайно повернути на її рахунок в Ощадбанку стягнуті пенсійні кошти (а.с. 1-3). Ухвалою Корюківського районного суду від 19 вересня 2025 року указану скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам ст. 448, 449 ЦПК України, зокрема, суд указав, що заявницею не зазначено, коли вона дізналася про порушення свого права, та не додано клопотання про поновлення пропущеного 10-денного строку з обґрунтуванням причин, тому ОСОБА_1 запропоновано протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали усунути указані недоліки (а.с. 8). 27 вересня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася з клопотанням про приєднання до матеріалів справи копії платіжної інструкції від 27 червня 2025 року про утримання з її банківського рахунку 8 263,38 грн (а.с. 10-12). 10 жовтня 2025 року заявницею через систему «Електронний суд» скеровано заяву про відвід судді Пархомчук Т.В. (а.с. 15-16). Ухвалою Корюківського районного суду від 14 жовтня 2025 року заяву Іваненко В.Г. про відвід судді Пархомчук Т.В. визнано необґрунтованою. Передано заяву про відвід судді для визначення судді у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 КАС України (а.с. 18). Ухвалою Корюківського районного суду від 11 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Пархомчук Т.В. відмовлено (а.с. 22). Ухвалою Корюківського районного суду від 14 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю.М. повернуто заявниці (а.с. 27). Дійшовши висновку про необхідність повернення скарги, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 не усунула у встановлений судом строк недоліки, указані в ухвалі про залишення скарги без руху. Розділ VII ЦПК України регулює судовий контроль за виконанням судових рішень. Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Вимоги щодо форми та змісту скарги на дії державного виконавця встановлені ст. 448 ЦПК України. Так, відповідно до п. 7 ч. 3 даної норми скарга повинна містити дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Строки для звернення зі скаргою визначені ст. 449 ЦПК України. За приписами ч. 1 цієї норми скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду. Суд, установивши, що скаргу подано без додержання вимог ч. 3, 4 ст. 448 ЦПК України, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду (ч. 5 ст. 448 ЦПК України). Аналіз наведених вище процесуальних норм свідчить про те, що ОСОБА_1 мала звернутися до суду в 10-денний строк з часу, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, одночасно зазначивши у скарзі відповідну дату. У скарзі, скерованій до суду 18 серпня 2025 року, заявниця, в тому числі, просить визнати протиправними дії та бездіяльність приватного виконавця щодо стягнення з її пенсійного рахунку коштів у розмірі 8 263,38 грн, які були списані 27 червня 2025 року. Календарної дати, у яку ОСОБА_1 дізналася про списання коштів з її рахунку, скаржниця не зазначила, і клопотання про поновлення пропущеного строку не заявила. Колегія суддів виходить з того, що хоча процесуальним законодавством передбачено повернення скарги на дії державного виконавця у разі її невідповідності вимогам ч. 3, 4 ст. 448 ЦПК України, районний суд з метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, правомірно залишив скаргу без руху, надавши заявниці 10-денний строк для усунення виявлених в ній недоліків конкретизації часу, з якого ОСОБА_1 дізналась про порушення права та/або надання клопотання про поновлення строку для звернення зі скаргою. Матеріали справи свідчать про те, що будь-яких дій на виконання ухвали Корюківського районного суду від 19 вересня 2025 року ані у встановлений судом строк, ані пізніше ОСОБА_1 не вчинила. Скаржницею до районного суду скеровані: клопотання про приєднання до матеріалів справи копії платіжної інструкції та заява про відвід судді Пархомчук Т.В. Ухвалою Корюківського районного суду від 14 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Пархомчук Т.В. визнано необґрунтованою. Суд послався на те, що наведені заявницею обставини відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України не можуть слугувати підставою для відводу судді. З висновком про відсутність підстав для задоволення заяви Іваненко В.Г. про відвід головуючої по справі судді при вирішенні питання про відвід погодився суддя, якого визначено для вирішення цього питання у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України, що засвідчено ухвалою Корюківського районного суду від 11 листопада 2025 року. Таким чином, наведені вище обставини спростовують твердження ОСОБА_1 про розгляд її скарги неповноважним судом, оскільки всі процесуальні питання з приводу поданої скарги на дії державного виконавця вирішувалися складом суду, який визначено при автоматизованому розподілі справи. Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Пунктом 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України до обов`язків учасників справи віднесено виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням процесуальних дій. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, рішення від 20 лютого 2014 року). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, рішення від 21 жовтня 2010 року). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не усунула недоліки, указані в ухвалі про залишення скарги без руху від 19 вересня 2025 року, у зв`язку з чим повернув скаргу заявниці. Такий висновок, на переконання колегії суддів, не є звуженням прав ОСОБА_1 чи її дискримінацією, оскільки, достеменно знаючи про залишення її скарги на дії державного виконавця без руху та надсилаючи на адресу суду клопотання про приєднання письмових доказів та заяву про відвід судді, заявниця жодних дій на виконання вимог ухвали суду та усунення виявлених недоліків не вчинила. Твердження ОСОБА_1 про те, що наведене нею у скарзі порушення приватного виконавця має триваючий характер, є необґрунтованим, оскільки суперечить зазначеним у ній обставинам, а також змісту п. "а" ч. 1 ст. 449 ЦПК України, яка імперативно визначає, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Таким чином, зазначення скаржником часу, коли він дізнався про порушення його прав, з наданням на підтвердження цього належних доказів, є обов`язковим. У випадку пропуску визначеного нормами ЦПК України строку звернення зі скаргою особа має звернутись до суду з клопотанням про його поновлення та навести поважні причини для цього. Ні однієї із зазначених дій скаржниці не вчинила. Посилання ОСОБА_1 на недотримання судом першої інстанції строків розгляду заяви про відвід судді та повернення скарги на дії державного виконавця не беруться до уваги колегії суддів, оскільки ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні заявницею положень процесуального законодавства. Посилання в резолютивній частині ухвалі Корюківського районного суду від 14 жовтня 2025 року на положення КАС України є опискою, про що свідчить мотивувальна частина цього судового рішення. Доводи Іваненко В.Г. про те, що її скаргу не розглянуто протягом 104 днів перебування у провадженні Корюківського районного суду, є необґрунтованими, оскільки провадження у справі не відкривалось і справа судом до розгляду не приймалась. Звернення скаржниці із заявою про відвід головуючої у справі судді дійсно відтермінувало постановлення нею ухвали про повернення ОСОБА_1 скарги, оскільки вирішення питання про повноважність складу суду є визначальним. Водночас апеляційна скарга не містить посилань на те, як саме тривале вирішення заяви ОСОБА_1 про відвід судді порушило її права з огляду на те, що заявниця мала достатньо часу для усунення недоліків, визначених судом, але жодних дій щодо цього не вчинила. Беручи до уваги наведене у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для повернення скарги ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи заявлене у відзиві клопотання приватного виконавця про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 4 ст. 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги (ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). Верховний Суд у постанові від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 виснував, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги. Відсутність у ч. 4 ст. 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з ч. 1 і змістом ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Представництво інтересів приватного виконавця Приходька Ю.М. у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Прокоф`єв Б.І. на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року (а.с. 48). За змістом договору про надання правничої допомоги адвокат прийняв на себе зобов`язання надати клієнту правові послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором, а клієнт зобов`язався сплатити адвокату винагороду за надання правової допомоги (п. 1.1 договору). До правових послуг, що надаються адвокатом клієнту по даному договору, в тому числі, є підготовка позовів, апеляційних, касаційних скарг, адвокатських запитів, письмових пояснень, заяв, скарг, заперечень, клопотань, інших процесуальних документів, необхідних для захисту інтересів клієнта (п. 1.3 договору). Розділом 3 договору встановлено порядок розрахунків та тарифи. Клієнт проводить оплату адвокату за надані ним послуги, виходячи з тарифу 1 000 грн за одну годину часу, витраченого на виконання адвокатом роботи на користь клієнта. Клієнт проводить оплату на підставі акту виконаних робіт, який підписується обома сторонами договору (п. 3.1., 3.2 договору). Наданий детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги під час розгляду в Чернігівському апеляційному суді справи № 736/1003/24, складений 29 грудня 2025 року, свідчить про те, що адвокатом Прокоф`євим Б.І. виконані наступні роботи: аналіз апеляційної скарги з додатками, узгодження правової позиції з клієнтом 1 год; підготовка та оформлення відзиву на апеляційну скаргу, виготовлення копій документів та їх завірення, організація надіслання його сторонам у справі та подання до суду 3 год; підготовка та участь в судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду в обсязі не більше 1 год. Загальна вартість наданих послуг становить 5 000 грн (а.с. 49). Цей опис робіт клієнтом не підписаний. 29 грудня 2025 року приватний виконавець Приходько Ю.М. сплатив на рахунок адвоката Прокофєва Б.І. 5 000 грн за надану правовому допомогу на виконання умов договору № 01/09/25 від 01 вересня 2025 року, що підтверджується квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 грудня 2025 року (а.с. 49 зворот). Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав для відшкодування приватному виконавцю витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Адвокат Прокоф`єв Б.І., як доказ понесення приватним виконавцем Приходьком Ю.М. витрат на послуги адвоката, подав до суду копію договору про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року, детальний опис виконаних робіт від 29 грудня 2025 року та копію квитанції від 29 грудня 2025 року. Колегія суддів вважає, що ці документи не підтверджують доводи про понесені стороною витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи, з огляду на таке. 01 вересня 2022 року між приватним виконавцем Приходьком Ю.М. та адвокатом Прокоф`євим Б.І. укладено договір про надання правничої допомоги № 01/09/22. Зміст цього правочину не свідчить про те, що адвокат зобов`язався надавати виконавцю правничі послуги саме у справі № 736/1003/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю.М. Умови договору лише вказують на те, що між приватним виконавцем та адвокатом Прокоф`євим Б.І. існують договірні відносини щодо надання виконавцю юридичних послуг з представництва інтересів приватного виконавця. Відповідно до п. 3.2. договору клієнт проводить оплату на підставі акту виконаних робіт, який підписується обома сторонами договору. Водночас такого акту виконаних робіт адвокатом не надано, у справі наявний лише детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який не містить підпису клієнта. У квитанції від 29 грудня 2025 року про сплату приватним виконавцем Приходьком Ю.М. адвокату Прокоф`єву Б.І. 5 000 грн зазначено підставу оплати: «Правова допомога по праві № 22-ц/4823/2203/25 в Чернігівському апеляційному суді по договору № 01/09/25 від 01 вересня 2025 року». Отже приватним виконавцем проведено оплату правових послуг за договором, який в матеріалах цієї справи відсутній. З огляду на значну кількість справ за скаргами ОСОБА_1 , що перебувають на розгляді в апеляційному суді, укладення такого договору не виключається, отже суд не може дійти висновку про описку у платіжному документі. Таким чином, докази, які б свідчили, що суб`єкт оскарження поніс у цій справі витрати на правову допомогу за договором про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року, відсутні. Детальний опис робіт наданих послуг, здійснених адвокатом, не є актом виконаних робіт та клієнтом (приватним виконавцем) не підписаний. Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла переконання про відсутність підстав для задоволення клопотання приватного виконавця Приходька Ю.М. про відшкодування понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правову допомогу у зв`язку з їх недоведеністю. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 14 листопада 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова