Постанова 4851 № 520/15512/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2026 р. Справа № 520/15512/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 04.11.25 по справі № 520/15512/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та не виплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 липня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 10 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 липня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 10 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у Східному РУ ДПСУ за рахунок невиплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 520/33372/24, на виконання якого відповідачем лише 10.06.2025 виплачено належні позивачу кошти у загальній сумі 49440,93 грн, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 10.06.2025. Крім того, враховуючи наявний факт невиплати позивачу сум грошового забезпечення, стверджує про наявність у нього права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону України Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 520/15512/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за період з 02 серпня 2020 року по 19 січня 2023 року, із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за час затримки остаточного розрахунку за період з 02 серпня 2020 року по 19 січня 2023 року, із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 520/15512/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що встановлений судом розмір середнього грошового забезпечення позивача (632238,86 грн) є нерозумним та надмірним з огляду на його непропорційність наслідкам, завданим ОСОБА_1 у результаті несвоєчасного розрахунку при звільненні. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначив, що для досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною, суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що не було зроблено судом першої інстанції у спірних правовідносинах. Крім того, зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, та дійшла висновку, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а тому, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. З огляду на викладене, вважав, що розрахунок середнього заробітку позивача повинен бути здійснений з урахуванням принципів пропорційності та співмірності незалежно від періоду виникнення заборгованості з виплати грошового забезпечення. Крім того, зазначив про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року, оскільки 10.06.2025 Східним РУ ДПСУ виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 520/33372/24, та здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 49490,93 грн. Отже, суми виплат на виконання рішення суду були нараховані позивачу та виплачені в місячний термін після встановлення їх судом, а тому затримка у їх виплаті зі сторони регіонально управління відсутня. З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19, стверджував, що до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому підстави для проведення позивачу компенсації втрат частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ відсутні. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 464-ОС від 28.07.2020 позивача виключено зі списків особового складу, останнім днем проходження служби визначено 01.08.2020. Позивач, не погодившись з невиплатою індексації грошового забезпечення у належному розмірі, звернувся до суду з позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/33372/24, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. 10.06.2025 на виконання рішення суду по справі № 520/33372/24, відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 49440,93 грн. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Східного РУ ДПСУ відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за період з 02 серпня 2020 року по 19 січня 2023 року, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на дату звільнення позивача зі служби відповідачем не проведений остаточний розрахунок у повному обсязі, а здійснений він лише на виконання рішення суду, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України. З огляду на викладене, суд вважав за необхідне зобов`язати Східне РУ ДПСУ виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02 серпня 2020 року по 19 січня 2023 року, із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Східного РУ ДПСУ стосовно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання спірної виплати, так як відповідач лише 10.06.2025 на виконання рішення Харківського адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/33372/24 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 49440,93 грн, тобто, порушив строки виплати індексації грошового забезпечення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Східного РУ ДПСУ виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 липня 2020 року по 01.08.2020 у повному обсязі відповідно до Порядку № 100, суд першої інстанції не зазначив жодних підстав та мотивів такої відмови. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 01.08.2020 позивача звільнено зі служби у Східному РУ ДПСУ. Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 520/33372/24 проведено лише 10.06.2025, а саме виплачено позивачу недоотриману суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 49440,93 грн, що підтверджується наявним у матеріалах електронної справи скріншотом про зарахування коштів з мобільного банківського додатку ОСОБА_1 . Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача з усіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Враховуючи, що на дату виключення (01.08.2020) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 10.06.2025, наявні підстави для застосування до Східного РУ ДПСУ наслідків статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не як помилково вказав суд першої інстанції середнього грошового забезпечення. Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до Східного РУ ДПСУ, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання. Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності Східного РУ ДПСУ, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком №

100. Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 10.06.2025 на виконання рішення суду у справі № 520/33372/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 02.08.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 09.06.2025 включно. Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 10.09.2016 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 01.08.2020, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2020 року (30 календарних днів) та липень 2020 року (31 календарний день). Відповідно до наявної в матеріалах електронної справи довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 № 09/110-2025 від 24.06.2025, складеної уповноваженими особами Східного РУ ДПСУ, середньоденна заробітна плата позивача за червень - липень 2020 року склала 700,93 грн. Враховуючи дату звільнення позивача (01.08.2020) та приписи чинної редакції статті 177 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2020 по 18.07.2022 становить 716 днів, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 185 днів, що загалом становить 901 день. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 02.08.2020 по 19.01.2023, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З наявної в матеріалах справи архівної відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено відповідачем 421669,03 грн. Крім того, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/33372/24 ОСОБА_1 було виплачено 49440,93 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 471109,96 грн (421669,03 + 49440,93 грн). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 49440,93 грн у процентному виразі дорівнює 10,49 % від 471109,96 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 901 день затримки виплати грошового забезпечення (за період з 02.08.2020 по 19.01.2023) склав 631537,93 грн (901 день х 700,93 грн), що значно перевищує розмір недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (49440,93 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 02.08.2020 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 5186,35 грн (10,49 % від 49440,93 грн). Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а. Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати, разом з цим, суд першої інстанції взагалі не здійснив жодних розрахунків належної позивачу до виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для зміни рішення суду у цій частині. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Східного РУ ДПСУ стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 червня 2025 року, колегія суддів зазначає наступне. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон № 2011-XIІ. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III). Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок №

159. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати такої складової провадиться її компенсація відповідно до діючого законодавства. Зміст статті 3 Закону № 2050-ІІІ та наведених норм права Порядку № 159 дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації грошового забезпечення. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці. Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19 та від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21. Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу. Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного суду від 19.06.2025 по справі № 580/11000/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин. Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати. Враховуючи невиплачені позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 49440,93 грн, які були нараховані та виплачені на підставі судового рішення 10.06.2025, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 01.01.2016 по 10.06.2025 включно. Виплата вищевказаних сум 10.06.2025 на виконання судового рішення від 04.03.2025 по справі № 520/33372/24 не спростовує порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення, яке належало позивачу під час проходження служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а відтак і не позбавляє позивача права на отримання компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та відповідно не звільняє відповідача від обов`язку здійснити нарахування та виплату таких сум. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 та від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про неможливість одночасного заявлення та відповідно задоволення таких вимог, як стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки такі виплати хоча і є компенсаторними, однак мають різну правову природу виникнення (стягнення середнього заробітку фактично є видом відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати спрямована на забезпечення своєчасного отримання особою доходу, який не має разового характеру), а тому нарахування та виплата не є взаємовиключним. Крім того, можливість одночасного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також, виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24 та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дане судове рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, а тому викладені в ньому висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію, яка у даному випадку викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 19.01.2023, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 19.01.2023 у сумі 5186,35 грн та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по 10.06.2025, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи, що при вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції не визначено суми середнього заробітку, яку слід стягнути на користь позивача, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 520/15512/25 в частині задоволених позовних вимог підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 19.01.2023 у сумі 5186,35 грн (п`ять тисяч сто вісімдесят шість гривень тридцять п`ять копійок)». В іншій частині задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача судового збору рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 520/15512/25 підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 520/15512/25 - в частині задоволених позовних вимог - змінити з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 19.01.2023 у сумі 5186,35 грн (п`ять тисяч сто вісімдесят шість гривень тридцять п`ять копійок).». В іншій частині задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача судового збору рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 520/15512/25- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій