Постанова Дніпровський апеляційний суд № 184/904/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1526/26 Справа № 184/904/25 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином сторін та на теперішній час проживає разом із матір`ю у зв`язку із чим вона не має можливості працювати. У зв`язку із чим просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання розмірі 5 000 грн з моменту звернення до суду із позовом до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який обґрунтовував тим, що подальше спільне життя та збереження шлюбу із ОСОБА_1 стало неможливе, оскільки відповідач живе своїм життям, залишила його та дитину, яка постійно живе разом з ним, він її самостійно утримує, забезпечує та виховує з січня 2023 року. Відповідач жодним чином не приймає участі ні в матеріальному забезпеченні дитини, ні в її вихованні. Тому він прийняв рішення розірвати шлюб з відповідачем, а дитину залишити жити разом з собою, так як доля дитини відповідачку не цікавить. Враховуючи наведене просив шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвати, після розірвання шлюбу місце проживання дитини залишити із батьком і стягнути з відповідачки на його користь на утримання дитини аліменти у розмірі 6 000 грн. Рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Шлюб, зареєстрований 19 грудня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівським районним управлінням юстиції у Закарпатській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №212, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено разом з батьком - ОСОБА_2 , який є чоловіком, що з січня 2023 року самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину без участі матері. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 6 000 грн. щомісяця, починаючи стягнення з 07.05.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а також, стягнуто судовий збір в розмірі 1211,20 грн. В апеляційній скарзі представник Військової частини НОМЕР_1 , яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, просить рішення суду скасуватита ухвалити нове, у якому залишити без розгляду заяви ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини. Вважає, що про самостійне виховання відповідачем дітей могло йтися лише у випадку, якщо матір дитини (дітей) померла, позбавлена батьківських прав за рішенням суду, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, а батько в такому випадку отримує статус «одинокого батька». Військова частина НОМЕР_1 вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону. В результаті ухвалення судового рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд вирішив питання щодо обов`язку військової частини звільнити заявника з військової служби та законного інтересу військової частини у проходженні ОСОБА_2 військової служби в умовах воєнного стану. За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_2 слід залишити без розгляду. Сторони не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку повістки до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 та її представника, а також рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки ОСОБА_1 , оголошення про виклик ОСОБА_2 , розміщене на офіційному сайті судової влади. Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено,що з 19 грудня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, військова частина зазначає, що на підставі оскаржуваного рішення ОСОБА_3 отримав формальну підставу для звільнення його з військової служби, а саме самостійне виховання неповнолітньої дитини. Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29 червня 2025 року №736-ОС, який доданий до апеляційної скарги, ОСОБА_3 з 28 червня 2025 року зарахований до списків особового складу на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 27.06.2025 № 1240-ОС припис від 27.06.2025 № 313-П/2418. 28 серпня 2025 року ОСОБА_4 подав рапорт на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України). При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц. На підставі оскаржуваного рішення ОСОБА_3 було подано рапорт про звільнення його із військової служби, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що права апелянта, як установи, в якій проходить службу позивач за зустрічним позовом є порушеними. Вмотивовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення та залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_3 військова частина посилалась на те, що в рамках окремого провадження не може бути розглянуто питання про встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років, оскільки у даному випадку наявний спір про право, а саме із матір`ю дитини та який вирішується із залученням відповідних органів опіки та піклування. Таким чином, фактично апелянт не погоджується із рішенням суду у частині визначення проживання дитини разом із батьком та зазначенням про те, що він самостійно виховує дитину. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи проводився в рамках спрощеного позовного провадження, а тому доводи апеляційної скарги з приводу не можливості розгляду питання про визначення місця проживання дитини із батьком в рамках окремого провадження не знайшли свого підтвердження. Однак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Як вбачається з матеріалів справи питання визначення місця проживання дитини разом із батьком було вирішено під час розгляду позовних вимог про розірвання шлюбу. Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визначення його недійсним та поділ майна подружжя» роз`яснено про те, що у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини. Отже, суд вправі вирішувати питання про місце проживання неповнолітніх дітей або стягнення аліментів одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Однак, такий розгляд можливий за умови звернення одного з подружжя до суду з вимогою вирішити такий спір одночасно з розглядом позовної вимоги про розірвання шлюбу. Таким чином, суд першої інстанції мав право вирішити питання про визначення місця проживання дитини одним із батьків під час розгляду справи про розірвання шлюбу, однак встановлювати факт того, що батько з яким визначено місце проживання дитини виховує дитину самостійно з січня 2023 року виходить за межі повноважень суду під час розгляду даної категорії справ. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. При розгляді даної справи судом першої інстанції не встановлювалися обставини щодо самостійного виховання дитини батьком, ніяких доказів з цього приводу матеріали справи не містять, органи опіки та піклування не залучалися до участі в справі. Зазначене дає підстави для висновку про те, що спір в частині самостійного виховання ОСОБА_3 неповнолітньої дитини судом не вирішувався, а тому зазначення про те, що він є чоловіком, що з січня 2023 року самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину без участі матері є безпідставним. За таких обставин вказівка про те, щоОСОБА_3 є чоловіком, що з січня 2023 року самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину без участі матері підлягає виключенню з резолютивної частини рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_3 неповнолітньої дитини не відповідає вимогам закону, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом виключення із його резолютивної частини такого посилання. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні із виключенням із резолютивної частини лише фрази щодо встановлення факту самостійного виховання дитини, без відмови у задоволенні якоїсь частини зустрічних позовних вимог, то підстав для перерозподілу або зміні розміру судових витрат у вигляді судового збору у розумінні ст. 141 ЦПК України не має . Керуючись ст. ст. 368, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року змінити, виключивши із четвертого абзацу резолютивної частини фразу «який є чоловіком, що з січня 2023 року самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину без участі матері». В іншій частині залишити рішення без змін. Поновити дію рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року. Судді: