Постанова 4851 № 480/8077/25

Головуючий І інстанції: Л.М. Опімах ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 р. Справа № 480/8077/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Донецького державного університету внутрішніх справ на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2025, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 03.11.25 по справі № 480/8077/25 за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Позивач, Донецький державний університет внутрішніх справ, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 491052,05 грн за невиконання договору № 140/19 від 11.09.2019. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року вказану позовну заяву суд залишив без руху, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду та сплатив судовий збір не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивачу був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви та повідомлено про необхідність надати суду оригінал документа про сплату судового збору у визначеному розмірі та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та надати докази поважності причин його пропуску протягом десяти днів з дня вручення йому копії ухвали. На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху 28.10.2025 представник позивача надав суду документ про доплату судового збору та заяву про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, в якій, однак, не зазначив підстави пропуску строку звернення до суду та не надав докази поважності причин його пропуску. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року позовну заяву Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і додані до неї документи повернуто позивачу. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач в апеляційній скарзі зазначає, що його переконання, право для звернення до суду із позовною заявою про відшкодування витрат на утримання ад`юнкта у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання виникає після завершення 30-денного строку, який починає обраховуватися з моменту отримання відповідачем повідомлення про надання можливості в добровільному порядку сплатити заборгованість, або укласти договір на розстрочення суми боргу, яке обов`язково повинно містити нормативне обґрунтування заявленої вимоги, конкретний розмір сум, підтверджених належними доказами (в цьому випадку - довідкою витрат на утримання із вказівкою на окремі види забезпечень, що надавалися особі - грошове, речове, комунальне тощо), а також алгоритм можливих дій для добровільного відшкодування такої суми із зазначенням механізму її оплати (інформація про спосіб досудового врегулювання фінансової вимоги та рахунки для проведення оплати). Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені у пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, та не доведено наявності поважних причин такого пропуску, які могли б бути підставою для його поновлення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб. За частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018р. у справі №804/285/16 зазначила, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби. Отже, до спорів про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі №160/11957/19). Разом із тим, Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що право на звернення до суду у позивача (навчального закладу) у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови. Аналогічний підхід до правозастосування указаних норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі №320/7233/19, від 23 березня 2023 року у справі №420/24331/21, від 06 квітня 2023 року у справі №400/4280/20, від 11 травня 2023 року у справі №400/4281/20. Тобто, саме із відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавець пов`язує можливість звернення навчального закладу з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку. Вирішуючи питання обчислення строків звернення до суду із позовною заявою про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, Верховний Суд у справах №560/1389/20 (постанова від 21 січня 2021 року), №420/9694/20 (постанова від 21 грудня 2021 року), дійшов висновку, що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 491052,05 грн за невиконання договору № 140/19 від 11.09.2019. Позивач обгрунтовуючи свою позицію, зазначає, що ОСОБА_1 має обов`язок відшкодувати витрати пов`язані з її утриманням у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (код за ЄДРПОУ 08682387), правонаступником якого є Донецький державний університет внутрішніх справ, оскільки наказом ГУНП в Сумській області від 01 червня 2023 року № 229 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 01.06.2023, а відповідно до контракту про здобуття освіти у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка № 140/19 від 11.09.2019 у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, особа зобов`язується відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію". Відповідно до довідки витрат на утримання розмір витрат, пов`язаних з утриманням відповідача в університеті, становить 491052,05 грн. Добровільно відповідач не відшкодувала вказані витрати, що стало підставою для звернення позивача до суду. За повідомленням позивача, Головне управління Національної поліції у Сумській області при звільненні відповідача вручило їй повідомлення про зобов`язання здійснити відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням її в навчальному закладі, яке вона отримала під особистий підпис 01 червня 2023 року. Однак зазначене повідомлення не містило розміру фінансових витрат, у зв`язку з чим після отримання від ГУНП у Сумській області необхідних документів звільненої зі служби ОСОБА_1 . Університет направив відповідачу нове повідомлення від 12.09.2025 із зазначенням суми витрат у розмірі 491052,05 грн. При цьому, належним чином засвідченої копії повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, врученого під підпис відповідачу 01.06.2023, позивач до позовної заяви не додав, у зв`язку з чим суд не може встановити, чи дійсно воно не містило належну до відшкодування суму витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, та зазначення строку на добровільне виконання вимоги. Колегія суддів вважає, що даний позов подано із суттєвим пропуском строку на звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, і матеріали справи не містять доказів в обґрунтування поважності причин, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на судовий захист. У цій справі, початок перебігу строку не може бути пов`язаний з відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати, оскільки позивач не визначив такого терміну, при цьому, за встановлених судом обставин, останній понад 2 роки був обізнаний про невиконання відповідачем вимоги про відшкодування витрат на навчання. Про вказане також свідчить направлення вимоги-пропозиції про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта у ВНЗ від 12.09.2025р., цього разу вже із визначенням порядку та строків відшкодування цих витрат. Не встановлення відповідачем при розірванні контракту з ОСОБА_1 будь-якого строку для відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням його в навчальному закладі, свідчить про пасивну поведінку суб`єкта владних повноважень у здійснені захисту прав, невжиття ним активних дій для дотримання місячного строку звернення, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, що обраховується з моменту закінчення терміну добровільного виконання (що мало ним усвідомлюватися). Направлення вимоги через два роки від повідомлення вперше про необхідність сплати коштів не поновлює строк добровільного виконання (відшкодування відповідачем витрат), є штучним створенням позивачем підстави для нового обрахунку місячного строку звернення до суду. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду. Він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України строк від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Інакший підхід свідчить про порушення принципу правової визначеності, що суперечить засадам адміністративного судочинства. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Донецьким державним університетом внутрішніх справ подано позов з пропуском встановленого ст.122 КАС України строку звернення до суду та не зазначено поважних причин для його поновлення. Матеріали справи не містять доказів наявності обставин, які б не залежали від позивача та які б об`єктивно заважали йому реалізувати своє право на судовий захист шляхом звернення до суду у встановлений процесуальним законом строк, при цьому з дотримання встановленої процедури. Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 квітня 2024 року по справі №420/20386/23, від 15 серпня 2024 року по справі №160/20365/23, від 10 жовтня 2024 року по справі №420/23550/23, від 18 жовтня 2024 року по справі №160/19633/23. На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви Донецького державного університету внутрішніх справ на підставі п.п. 9 ч.4 ст.169 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано повернув позовну заяву. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року по справі № 480/8077/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецького державного університету внутрішніх справ - залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 480/8077/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло