Постанова 4823 № 743/494/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 січня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 743/494/25 Головуючий у першій інстанції Кравчук М. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/258/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Висоцької Н.В., суддів Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., із секретарем Піцан В.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро», розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2025 року (місце ухвалення селище Ріпки) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» про розірвання договору оренди земельної ділянки,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» (далі ТОВ «Армійське Агро»), в якому просила розірвати договір оренди землі № 122 від 26.08.2021, укладений між ТОВ «Армійське Агро» та ОСОБА_1 та судові витрати покласти на ТОВ «Армійське Агро». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, є власником земельної ділянки, площею 2,3199 га, кадастровий номер 7424483300:05:016:7034 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Добрянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області і 26.08.2021 між позивачкою та ТОВ «Армійське Агро» укладено договір оренди земельної ділянки за №

122. Вказує, що відповідно до умов договору, а саме: п. 1.1 та п. 2.1 визначено, що вищезазначена земельна ділянка передається в строкове платне користування; п. 3.1 та п. 3.2 - строк оренди складає 10 років, тобто до 26.08.2031, а орендна плата відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору становить 3000,00 грн за один повний рік користування. Загальна сума боргу за орендною платою, за доводами позивача, без урахування коефіцієнта індексації, яка станом на день подання позову відповідачем не погашена за 2021-2024 роки, складає 9000,00 грн, що є порушенням істотних умов Договору Отже, позивач вважає, що відповідно до п. 14.3 Договору дія договору припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок не виконання другою стороною обов`язків передбачених договором. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.09.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі № 122 від 26.08.2021, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Армійське Агро». Вирішено питання розподілу судових витрат. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання відповідачем свого обов`язку по виплаті орендної плати знайшов своє підтвердження, оскільки відповідачем (орендарем) було порушено обов`язок зі сплати орендної плати позивачу і орендна плата за користування належною останньому земельною ділянкою за 2021-2024 роки, яка була сплачена під час розгляду справи у суді, що є підставою для розірвання договору оренди. Не погодившись з вказаним рішенням суду, керівник ТОВ «Армійське Агро» Рудич А.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.09.2025 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Армійське Агро» відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, а обставини, які мають значення для справи, встановленими судом першої інстанції неповно, неправильно, неправильно також досліджено та оцінено докази. За доводами апеляційної скарги, 24.02.2022 розпочалося повномасштабне вторгнення рф на територію України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан. Посилається, що спірна земельна ділянка розташована на території Клубівського старостинського округу Ріпкинської селищної ради Чернігівської області, що безпосередньо межує з державним кордоном Республіки Білорусь, у 5-кілометровій зоні від кордону. Зазначає, що земля була задіяна для облаштування інженерних фортифікаційних споруд та організації оборони прикордонної території, інших оборонних заходів за умов збройної агресії російської федерації проти України, тому орендар об`єктивно був позбавлений можливості безперешкодно вести господарську діяльність на орендованій ним землі у період, за який була допущена затримка виплати орендної плати. Звертає увагу на те, що у відзиві на позовну заяву Відповідач заперечував проти задоволення позову також з мотивів окупації та бойових дій, внаслідок яких було знищено, пошкоджено та викрадено близько 80 % техніки Відповідача, що знаходилась в с. Бобрик Броварського району Київської області, що попало під окупацію/бойові дії в розумінні чинного законодавства України. Стверджує, що один з учасників ТОВ «Армійське Агро» та два директори були мобілізовані, що мало вплив на керівництво та організаційне управління Відповідача, у зв`язку з чим проведення відповідачем сільськогосподарських робіт в перші роки повномасштабного російського вторгнення в Україну було фактично неможливим, а отже неможливо було використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням за обставин форс-мажору. Вказує, що орендар не зміг провести посівну компанію вчасно й фактично залишився без планованого доходу. Близькість населеного пункту, в якому розташована спірна земельна ділянка до державного кордону, в умовах повномасштабного вторгнення, безпосередньо вплинула на можливість орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити посівну компанію, збирати врожай тощо. Зауважує, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що події, що відбувались у 2022-2024 роках для відповідача форс-мажором. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 610/941/24 (провадження № 61- 3633св25). Верховний Суд, серед іншого, враховує лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом щодо форс-мажору. Зазначає, що той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину, сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Але і наявність наявність/відсутність індивідуального сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати тільки у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Вважає, що неможливість використання Відповідачем спірної земельної ділянки випливають з Листа Чернігівської обласної військової адміністрації від 30.05.2025 № 01-01-32/5892-вих, в якому зазначено, що відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 р. №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, територія Добрянської селищної територіальної громади Чернігівського району, до складу якої входить с. Клубівка, в період з 24.02.2022 до 03.04.2022 була включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України»; Рішенням Ради оборони Чернігівської області, оформленим протоколом №14 від 05.10.2022, дано вказівку районним військовим адміністраціям, органам місцевого самоврядування забезпечити виконання вимог Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.08.2022 № 6025ПУ про заборону засадження полів у 5-ти кілометровій прикордонній смузі агрокультурами, що мають висоту більше 1,5 метри (кукурудзу, соняшник тощо), якщо площа засіяна, то протягом 10 діб організувати її збір. Крім того, як стверджує заявник, неможливість використання земельної ділянки зумовлено також перебування в тимчасовій окупації, що підтверджується «Переліком населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації (лютий-квітень 2022 року)». На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копію апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи. У поданому відзиві представник ОСОБА_1 адвокат Людвик І.В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.09.2025 - залишити без змін та покласти судові витрати на відповідача. В обґрунтування посилається, що Відповідач зобов`язався протягом строку дії договорів за кожний рік користування земельною ділянкою здійснювати виплату орендної плати, але Відповідачем не виплачена орендна плата за 3 (три) повних роки, що свідчить про те, що ним в односторонньому порядку порушено умови Договору, які мають ознаку систематичності. Вказує, що судом першої інстанції було досліджено питання систематичного порушення не тільки п. 14.3 договору, але і пряме порушення вимог Земельного Кодексу України та ст. 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі". Вважає, що положення ст. 651 ЦК України, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа. Повідомляє, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вважає, що важливим є той факт, що Відповідач здійснив погашення заборгованості не на початку розгляду справи, а майже перед постановленням рішення суду, використавши цей хід як сумлінне виконання зобов`язань. Посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, як основну підставу для не розірвання договору оренди землі і при цьому повне визнання та підтвердження факту не сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, яка продовжує перебувати у користуванні Відповідача, є прямим порушенням ст. 41 Конституції України. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 424791973 від 30.04.2025, земельна ділянка площею 2, 3199, кадастровий номер 7424483300:05:016:7034 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_1 (а.с. 13 т. 1). 26.08.2021 між позивачкою та ТОВ «Армійське Агро» укладено договір оренди земельної ділянки за № 122, за умовами якого було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 2, 3199, кадастровий номер 7424483300:05:016:7034 строком на 10 років, тобто до 26.08.2031 (а.с. 8-12 т. 1). Згідно п. 3.1 договору договір укладено на 10 років, з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Згідно п. 6.2 договору орендна плата сплачується шляхом видачі готівкових коштів через касу орендаря або шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця або поштовим переказом. Відповідно до п. 6.4 договору орендна плата сплачується щорічно, в строк не пізніше 31 грудня поточного року користування. Згідно п. 11.2 договору орендодавець зобов`язаний, в тому числі, відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов`язані з поліпшенням стану об`єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця. Відповідно п. 11.4 договору орендар зобов`язаний, зокрема, своєчасно сплачувати орендну плату. Відповідно до п. 14.3 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок не виконання другою стороною обов`язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом. Пунктом 15.5 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання стало наслідком непереборної сили, тобто подій, настання яких ні орендодавець, ні орендар неспроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, землетруси, інші стихійні явища природи, воєнні дії тощо). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачем передано земельну ділянку у суборенду ТОВ "Агро-Саб" на підставі договору від 15.01.2025 (а. с. 13 т. 1). Відповідно до даних фінансової звітності відповідача, станом на кінець 2021 року його чистий прибуток за рік склав 70, 9 тис. грн, на кінець 2022 року 3053, 1 тис. грн, на кінець 2023 року 34, 7 тис. грн, на кінець 2024 року 141, 8 тис. грн (а. с. 109 112 т. 1). З відповіді від 08.07.2025 Головного Управління ДПС у м. Києві встановлено, що у відповідача відсутня заборгованість за той же період перед бюджетом по податках, зборах, загальнообов`язкових платежах, та, навпаки, мали місце переплати з ЄВ, нарахувань на заробітні плати, винагороди, допомоги, ПДВ та податку на прибуток підприємств (а. с. 113 115 т. 1). Відповідно до платіжної інструкції № 115 від 31.07.2025 здійснено переказ коштів, як орендна плата 2022-2024 роки (а.с. 133 т. 1). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено факт систематичного невиконання орендарем свого обов`язку по виплаті орендної плати за 2021-2024 роки, яка була сплачена під час розгляду справи у суді, отже наявні підстави для розірвання договору оренди. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, доводи апеляційної скарги правильного висновку суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне. За змістом положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України «Про оренду землі». Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Згідно статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку. Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин. Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа. Тлумачення пункту д) частини 1 статті 141 ЗК України, частини 2 статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати в цілому, так і її виплати в розмірі меншому, ніж визначеному договором. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) виснував, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 385/1679/21. Положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 579/1133/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 626/104/21). За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Отже, стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності. Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечувався факт не сплати заборгованості за орендною платою за 2021-2024 роки, крім того заборгованість було сплачено під час розгляду справи у суді першої інстанції, що підтверджується платіжною інструкцією № 115 від 31.07.2025 (а.с. 133 т. 1), відповідно до якої переказ коштів визначено, як орендна плата 2022-2024 роки. Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже правильним є висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджуються доводи відповідача щодо неможливості використання земельної ділянки протягом усього часу існування заборгованості (розміщення фортифікаційних споруд, відмови у наданні спеціальних дозволів тощо), разом з тим у постанові ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 викладено правовий висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. При цьому, судом обґрунтовано звернуто увагу на ту обставину, що відповідач 15.01.2025 передав спірну земельну ділянку у суборенду, що опосередковано свідчить не на користь доводів відповідача про неможливість її використання. З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги, що спірна земельна ділянка, розташована на території Клубівського старостинського округу Ріпкинської селищної ради Чернігівської області, що безпосередньо межує з державним кордоном Республіки Білорусь, у 5-кілометровій зоні від кордону та, що земля була задіяна для облаштування інженерних фортифікаційних споруд та організації оборони прикордонної території, інших оборонних заходів за умов збройної агресії російської федерації проти України, тому орендар об`єктивно був позбавлений можливості безперешкодно вести господарську діяльність на орендованій ним землі у період, за який була допущена затримка виплати орендної плати, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і посилання, що під час окупації та бойових дій, внаслідок яких було знищено, пошкоджено та викрадено близько 80 % техніки Відповідача, що знаходилась в с. Бобрик Броварського району Київської області, що попало під окупацію/бойові дії в розумінні чинного законодавства України, та, що один з учасників ТОВ «Армійське Агро» та два директори були мобілізовані, що мало вплив на керівництво та організаційне управління Відповідача та проведення відповідачем сільськогосподарських робіт в перші роки повномасштабного російського вторгнення в Україну було фактично неможливим, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження обставин, на які посилається скаржник. Окремо в аспекті належності інших доводів відповідача суд зауважує, що на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання (подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20). На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин) (постанова ВС від 16.08.2023 у справі № 910/17639/21). Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що події, що відбувались у 2022-2024 роках для відповідача є форс-мажором з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 610/941/24 щодо листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, оскільки посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права. Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Отже, сам воєнний стан не є безумовною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"). 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення рф на територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено військовий стан, який триває дотепер. Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що сама по собі війна не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Апеляційний суд враховує, що листом ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом і на нього посилався відповідач, визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України. Проте, вказаний лист є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлення можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі №915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22). Таким чином, не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, щодо не врахування судом першої інстанції введення воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України з урахуванням листа ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та обставини щодо неможливості безпечного використання таких земель і здійснення на них господарської діяльності, як і посилання на розміщення фортифікаційних споруд, у зв`язку з безпосередньою близькістю до державного кордону, що створює загрозу життю, здоров`ю працівників. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, а також не надано належних та допустимих доказів щодо обставин, які унеможливлюють використання земельної ділянки за призначенням, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін. Тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армійське Агро» - залишити без задоволення. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19.01.2026. Головуючий Судді: