Постанова 4812 № 490/5753/22

12.01.26 22-ц/812/150/26 Єдиний унікальний номер судової справи 490/5753/22 Номер провадження 22-ц/812/150/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 12 січня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Шурмою Є.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 24 жовтня 2025 року, під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою Департаменту патрульної поліції на дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Наумової Ганни Геннадіївни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, УСТАНОВИЛА: У серпні 2025 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Наумової Ганни Геннадіївни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 травня 2023 року частково задоволено позов Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна. Зобов`язано Порфир`єву А.С. повернути Департаменту патрульної поліції спеціальні засоби, а саме: кайданки БР-М-92 ВІ 15 8239 та два ключі до них, виріб ПГ-М, аерозольний балон «Терен-4М» та бронежилет «Страж М ТТ/ПМ» КІ №4855. На виконання судового рішення судом видано виконавчий лист від 16 лютого 2025 року та пред`явлено його на примусове виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) (далі Центральний ВДВС у місті Миколаєві). 02 липня 2025 року до Департаменту патрульної поліції надійшла постанова головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Наумової Ганни Геннадіївни від 24 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження №74336093. Посилаючись на викладені обставини та не погоджуючись з оскаржуваною постановою, Департамент патрульної поліції просив: скасувати постанову державного виконавця від 24 червня 2025 року у ВП №74336093 про закінчення виконавчого провадження; у разі встановлення судом пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа поновити такий строк; повторно видати позивачу оригінал виконавчого листа за рішенням у справі №490/5753/22 для негайного пред`явлення до виконання. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 жовтня 2025 року скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено частково. Скасовано постанову державного виконавця від 24 червня 2025 року у ВП №74336093 про закінчення виконавчого провадження та зобов`язано Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження №74336093 для виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження». В задоволенні інших вимог скарги відмовлено. Ухвала районного суду обґрунтована тим, що з огляду на зміст оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем не вчинено усіх передбачених законом дій щодо встановлення місцезнаходження боржника та можливості здійснити виконавчі дії щодо перевірки виконання рішення суду боржником. Відсутні відомості про належне повідомлення боржника про необхідність вчинення певних дій з виконання рішення суду чи про можливість вчинення таких дій не тільки особисто боржником, а представником боржника адже рішення суду покладає на боржника не вчинення дій, пов`язаних безпосередньо з особою боржника, а обов`язок з повернення визначених речей матеріального світу. Щодо клопотання стягувача про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа, то представнику Департаменту патрульної поліції роз`яснено, що відповідно до ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, а тому вказане клопотання є безпідставним. Щодо клопотання про повторну видачу стягувачу оригіналу виконавчого листа за рішенням у справі №490/5753/22 для негайного пред`явлення до виконання, то районний суд вважав за необхідне роз`яснити представнику Департаменту патрульної поліції, що нормами ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок видачі дублікату виконавчого листа в разі його втрати, а така процесуальна дія суду як повторна видача виконавчого листа діючим законодавством не передбачена, отже вимога скарги не ґрунтується на вимогах закону. В апеляційній скарзі Центральний ВДВС у місті Миколаєві, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем з дотриманням норм чинного законодавства а саме: вимог абз.3 ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки боржником рішення суду №490/5753/22 станом на 24 червня 2025 року не виконано, а державним виконавцем здійсненні всі заходи передбачені вимогам ст.ст.63,75 Закону України «Про виконавче провадження» та чинним законодавством України. В судове засідання до суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, судові повістки доставлені до електронного кабінету. Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судове рішення таким вимогам відповідає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.18 ЦПК України). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Так, згідно з ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Аналогічні положення закріплені у ст.447 ЦПК України, за якою сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 травня 2023 року зобов`язано ОСОБА_1 повернути Департаменту патрульної поліції спеціальні засоби, а саме: кайданки БР-М-92 ВІ 15 8239 та два ключі до них, виріб ПГ-М, аерозольний балон «Терен-4М» та бронежилет «Страж М ТТ/ПМ» КІ № 4855. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 грн. (а.с.42-46). 04 березня 2024 року до Центрального ВДВС у місті Миколаєві надійшла заява представника стягувача від 19 лютого 2024 року про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа у справі №490/5753/22, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва 16 лютого 2024 року (а.с.157,161-162). 04 березня 2024 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кірток А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої надіслано сторонам виконавчого провадження. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 04 березня 2024 року боржника було зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.158,159-160). 07 серпня 2024 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. складено акт державного виконавця, яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано (а.с.151). 07 серпня 2024 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 1 700 грн., копії якої надіслано сторонам виконавчого провадження. Пунктом 2 вказаної постанови боржника було зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність (а.с.154,155-156). 02 вересня 2024 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. направлено ОСОБА_1 вимогу повідомити в письмовій формі у строк до 16 вересня 2024 року про виконання рішення суду (а.с.148-149). 12 березня 2025 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. складено акт державного виконавця яким встановлено, що боржником рішення суду не виконано (а.с.147). 12 березня 2025 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 3 400 грн. (а.с.150). 24 червня 2025 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. подано до Відділення поліції №1 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України (а.с.143-146). 24 червня 2025 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у місті Миколаєві Наумовою Г.Г. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №74336093 (а.с.142). Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Case of Immobiliare Saffi v. Italy», від 19 березня 1997 року в справі «Case of Hornsby v. Greece»). Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб. Згідно із ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» - тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (згідно із ч.5 ст.26 Закону про виконавче провадження). За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч.6 ст.26 Закону про виконавче провадження). Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3,2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно. Стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а саме:

1. За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

2. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

4. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Отже, закінчення виконавчого провадження є наслідком вжиття виконавцем всіх можливих заходів щодо виконання судового рішення та встановлення неможливості такого виконання, тобто встановлення того факту, що механізми та інструменти, якими закон наділяє виконавця при виконанні рішень про зобов`язання боржника особисто вчинити певні дії, є вичерпаними. Лише після вичерпання усіх наданих законом можливих засобів щодо виконання судового рішення, виконавець повідомляє про вчинення кримінального порушення та може закінчити виконавче провадження. Як свідчать матеріали справи, державним виконавцем закінчено виконавче провадження у зв`язку з тим, що останній дійшов висновку про неможливість виконати виконавчий документ без участі самого боржника. Ухвалюючи судове рішення про задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що закінчення виконавчого провадження фактично є передчасним, оскільки судове рішення не виконано у повному обсязі, а саме не відбулася передача стягувачу майна та державним виконавцем не було здійснено усіх можливих та необхідних дій, направлених на повне виконання рішення суду (відсутні відомості про належне повідомлення боржника про необхідність вчинення певних дій з виконання судового рішення). Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, та виходить з того, шо ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст.129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень. Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону (не було встановлено місця проживання боржника та повідомлення його належним чином про виконавчі дії) то, та як наслідок, прийняв неправомірне рішення про закриття виконавчого провадження. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Також колегія суддів звертає увагу боржника на те, що подане нею до апеляційного суду клопотання від 17 грудня 2025 року не підлягає вирішенню, оскільки поставленні на вирішення питання не входять до повноважень апеляційного суду під час апеляційного перегляду ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги на рішення державного виконавця. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 12 січня 2026 року