Постанова 4812 № 490/15006/14-ц

01.03.21 22-ц/812/316/21 Єдиний унікальний номер судової справи 490/15006/14-ц Номер провадження 22-ц/812/316/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 01 березня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участі: боржника ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , головного державного виконавця Брушковської О.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника боржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 21 грудня 2020 року, під головуванням судді Черенкової Н.П., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни, УСТАНОВИЛА: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі Інгульський ВДВС) Брушковської О.В., заінтересована особа ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог скарги зазначено, що 01 квітня 2020 року на адресу ОСОБА_1 надійшли наступні документи: розрахунок заборгованості по аліментам по виконавчому листу №490/15006/14 від 14 лютого 2015 року, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення аліментів зі скаржника на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму починаючи з 09 грудня 2014 року та до досягнення повноліття дитини (розрахунок у розмірі 567 089 грн. 18 коп. наданий з грудня 2014 року по листопад 2019 року); повідомлення №49167 від 30 березня 2020 року про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників; постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 30 березня 2020 року ВП №47931705; постанова у встановленні тимчасового обмеження у праві полювання від 30 березня 2020 року ВП №47931705; постанова про тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом від 30 березня 2020 року ВП№47931705 Скаржник вважає дії державного виконавця по складанню зазначеного вище розрахунку заборгованості та винесенню вказаних вище постанов незаконними, оскільки з пояснень державного виконавця, отриманих в режимі телефонного зв`язку, такий розрахунок зроблений на підставі виписки з рахунку скаржника та Трудової книжки моряка. Проте, такі документи підтверджують лише те, що скаржник періодично працював на морському судні. Виписка з рахунку не містить посилань на те, що зараховані кошти були саме заробітком (доходом) скаржника. Протягом усього періоду виконавчого провадження державним виконавцем не було здійснено заходів по встановленню місця роботи ОСОБА_1 , хоча останній справно сплачував аліменти та не переховувався від державного виконавця. Документи, на підставі яких зроблено розрахунок, що оскаржується, не містять даних саме про доходи, з яких відповідно до закону можуть утримуватися аліменти. Крім того, з грудня 2014 року по листопада 2019 року державним виконавцем не вжито жодних заходів для встановлення місцезнаходження боржника, з`ясування його позиції щодо добровільного виконання рішення суду, чи встановлення факту ухилення від сплати аліментів. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконною бездіяльність головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В., що полягає у невжитті заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення суду, а також дії по безпідставному нарахуванню заборгованості по аліментним платежам, що призвело до незаконного нарахування ОСОБА_1 вищевказаної заборгованості. Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 травня 2020 року скаргу ОСОБА_1 прийнято до розгляду (а.с.54). У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала до суду нову редакцію скарги, в якій просила: визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В. щодо складання розрахунку заборгованості по аліментам вих. №49154 від 30 березня 2020 року відносно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №47931705; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві полювання від 30 березня 2020 року у виконавчому провадженні №47931705. Визнати відповідну постанову незаконною; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 30 березня 2020 року у виконавчому провадженні №47931705. Визнати відповідну постанову незаконною; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, від 30 березня 2020 року у виконавчому провадженні №47931705. Визнати відповідну постанову незаконною; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України від 30 березня 2020 року у виконавчому провадженні №47931705. Визнати відповідну постанову незаконною. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2020 року у прийнятті скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у новій редакції від 23 листопада 2020 року відмовлено. Передано дану скаргу до апарату суду для визначення складу суду у відповідності до ст.33 ЦПК України. Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Брушковської О.В., заінтересована особа ОСОБА_3 залишено без розгляду. В апеляційній скарзі представник божника ОСОБА_1 ОСОБА_4 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду в частині залишення скарги без розгляду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В частині відмови у прийнятті скарги в новій редакції ухвала суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.18 ЦПК України). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльністю державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Так, згідно ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Аналогічні положення закріплені у ст.447 ЦПК України, за якою сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконною бездіяльність головного державного виконавця Інгульський ВДВС Брушковської О.В., що полягає у невжитті заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення суду, а також дії по безпідставному нарахуванню заборгованості по аліментним платежам, що призвело до незаконного нарахування ОСОБА_1 заборгованості по аліментним платежам (а.с.50-53). Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 травня 2020 року скаргу ОСОБА_1 прийнято до розгляду (а.с.54). У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 надала скаргу в новій редакції (а.с.106-109). Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2020 року у прийнятті скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у новій редакції від 23 листопада 2020 року відмовлено. Передано дану скаргу до апарату суду для визначення складу суду у відповідності до ст.33 ЦПК України. Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного Інгульського ВДВС, головного державного виконавця Брушковської О.В., заінтересована особа ОСОБА_3 , залишено без розгляду (а.с.113-114). Постановляючи ухвалу в оскаржуваній частині районний суд зазначив, що оскільки подану скаргу до надання скарги у новій редакції ОСОБА_1 не підтримав, то вона підлягає залишенню без розгляду. Між тим, з матеріалів справи не вбачається на підставі чого суд першої інстанції дійшов такого висновку. Так, відмовляючи у прийняті скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця у новій редакції від 23 листопада 2020 року, районний суд не з`ясував у скаржника або його представника чи підтримують вони скаргу в попередній редакції. Заяв скаржника або його представника, з яких би вбачалось, що вони не підтримують вимоги скарги, матеріали справи також не містять. За такого, висновок суду щодо залишення скарги без розгляду є безпідставним. В ухвалі щодо прийнятності, справа «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року (заява №6778/05), Європейський суд з прав людини зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу Голдер проти Сполученого Королівства, рішення від 21 лютого1975 року, Серія А N 18, ст.13-18, п.28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п.1 статті 6, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див., між інших джерел, рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року, п.33). Нормами національного законодавства, зокрема ст.257 ЦПК України, чітко врегулювала підстави залишення скарги чи позову без розгляду Втім, ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині не містить посилання на конкретну цивільно-процесуальну норму на підставі якої скарга залишена без розгляду. Так, згідно зі ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Між тим, залишаючи скаргу без розгляду, районний суд не зазначив яким саме пунктом ст.257 ЦПК він керується. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції без достатніх правових підстав постановлена оскаржувана ухвала, яка порушує права ОСОБА_1 на судовий захист, передбачений цивільним процесуальним законодавством України. Таким чином, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України ухвала в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання про розподіл судових витрат апеляційним судом не вирішується, оскільки розгляд справи не закінчено. Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2020 року в частині залишення скарги без розгляду скасувати, а справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Вавилівни, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 04 березня 2021 року