Ухвала КГС ВС № 918/972/24

УХВАЛА 13 січня 2026 року м. Київ cправа № 918/972/24 Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду Мамалуя О.О., розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. - головуючий, Юрчук М.І., Миханюк М.В. та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 суддя: Селівон А.О. у справі № 918/972/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" до

1. Костопільської державної сортодослідної станції,

2. Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі № 918/972/24. Від державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження з підстав невідповідності касаційної скарги вимогам ГПК України. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, зокрема, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржник подає її на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. В обґрунтування підстави, визначеної в пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наводить висновки, викладені в постановах Верховного Суду, які, на його думку не врахували суди попередніх інстанцій та цитує їх. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок, обов`язковою умовою є те, що cкаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, а правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін. З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник не зазначив норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Крім того згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною третьою статті 4 Закону встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Позов у цій справі подано у 2024 році. Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі №918/972/24 відмовлено у позові товариству з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся". Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у цій справі змінено в мотивувальній частині та викладено її в редакції даної постанови, залишено резолютивну частину рішення без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі №918/972/24 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Предметом позову у цій справі є стягнення 1 909 344,00 грн, отже, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 45824,27 грн (1909344,00 грн х 1,5 %) х 200 % х 0,8. Однак товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" до касаційної скарги не додало документ, який підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку і розмірі. Згідно з приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Зі змісту частини другої статті 174 ГПК України вбачається, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: - у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначити норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; - надати документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 45824,27 грн. Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі №918/972/24 залишити без руху.

2. Надати товариству з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити товариству з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся", що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй