Постанова Рівненський апеляційний суд № 561/1129/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2026 року м. Рівне Справа № 561/1129/25 Провадження № 22-ц/4815/193/26 Головуючий у Зарічненському районному суді Рівненської області: суддя Зейкан Н.М. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 16 жовтня 2025 року в селищі Зарічне Вараського району Рівненської області без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" на заочне рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (далі ТОВ "Юніт Капітал") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 171501910 від 02 серпня 2021 року в розмірі 43 962,50 гривень. Позов мотивовано тим, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі ТОВ "Манівео") кредитним договором утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з відступленням на користь ТОВ "Юніт Капітал" права вимоги підлягає стягненню на користь кредитора в судовому порядку. Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року ТОВ "Юніт Капітал" відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов такого висновку через недоведеність позивачем одержання прав вимоги до відповідача. На рішення суду ТОВ "Юніт Капітал" подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, невідповідності викладених в ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що всупереч висновку суду першої інстанції матеріали справи містили належні докази відступлення на користь позивача права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а саме копії відповідних договорів факторингу та реєстрів права вимоги. Зважаючи на те, що позичальник свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконував, у зв`язку з чим утворилася спірна заборгованість, яка нарахована на підставі узгоджених контрагентами кредитного договору істотних умов, тому вимоги позивача, як нового кредитора, були обґрунтованими. З наведених підстав просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнувши на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 171501910 від 02 серпня 2021 року у розмірі 43 962,50 гривень. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася, хоча про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доволі заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Статтями 514, 526 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Нормою статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем (далі ІТС), він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2021 року між ТОВ "Манівео" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір кредитної лінії №171501910 шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За цим договором ТОВ "Манівео" зобов`язалося надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 12 500 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а той зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі. З платіжного доручення від 02 серпня 2021 року видно, що ТОВ "Манівео" здійснено платіж на вказаний відповідачем при укладенні кредитного договору платіжний інструменти (емітовану банком платіжну картку) в сумі 12 500 гривень, чим виконано свій договірний обов`язок. Разом з тим раніше, 28 листопада 2018 року, між ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно якого ТОВ "Манівео" передає за плату ТОВ "Таліон Плюс" належні йому права вимоги, а останнє приймає права вимоги до боржників. Строк дії вказаного договору факторингу закінчувався 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишено без змін. У подальшому між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 викладено у новій редакції. 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. 31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. 31 грудня 2023 року, сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Витягом з реєстру прав вимоги №154 від 05 жовтня 2021 року за договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року стверджується, що ТОВ "Таліон Плюс" отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №171501910 на загальну суму 28 150 гривень, з яких: 12 500 гривень склала сума заборгованості за тілом кредиту, 15 650 гривень - за відсотками. 05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчувався 04 серпня 2021 року. Згодом додатковими угодами №2 та №3 контрагенти продовжили строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року, залишивши інші договірні умови без змін. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року ОСОБА_1 значиться як боржник за договором №171501910 на загальну суму 43 962,50 гривень, з яких: 12 500 гривень склала сума заборгованості за основною сумою боргу, 31 462,50 гривень - сума заборгованості за відсотками. 04 червня 2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" уклали договір факторингу №04/06/25-Ю. З витягу з реєстру боржників до договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 значиться як боржник за договором №171501910 на загальну суму 43 962,50 гривень, з яких: 12 500 гривень склала сума заборгованості за основною сумою боргу, 31 462,50 гривень - сума заборгованості за відсотками. З огляду на викладені факти хибними є висновки суду попередньої інстанції про неодержання позивачем права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Між тим, наявні в матеріалах справи договори факторингів, витяги з реєстрів прав вимог до них об`єктивно і переконливо підтверджують факт належного набуття позивачем права вимоги до відповідача, а сумнівів щодо цих обставин надані документи не викликають. Разом з тим, незважаючи на те, що ТОВ "Юніт Капітал" є новим кредитором, його вимоги до задоволення в повному обсязі не підлягають, позаяк нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування, а саме з 02 серпня по 29 листопада 2021 року, коли строк кредитування складав лише 30 днів. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео" та заявкою на отримання грошових коштів в кредит ОСОБА_1 мала намір отримати 12 500 гривень, обравши строк кредитування 30 днів із процентною ставкою 1,7% в день (а.с. 12, 19). З алгоритму дій споживача в ІТС ТОВ " Манівео" видно, що з метою запропонованого акцепту, укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торговельною маркою "Moneyveo" клієнти могли обрати суму кредиту від 100 до 17 000 гривень зі строком лише від 1 до 30 днів (а.с. 13 зв.). В пункті 1.7 кредитного договору вказується про те, що кредитна лінії надається строком на 30 днів (а.с. 32 зв.). В розрахунку заборгованості первинного кредитора - ТОВ "Манівео", незважаючи про охоплення ним періоду з 02 серпня по 05 жовтня 2021 року, вказано, що строк становив 30 днів (а.с. 44). Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, двозначні умови, які дозволили попереднім кредиторам нарахувати непропорційно значні суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко визначеного строку кредитування. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Тому колегія суддів зважає й на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) де зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Згідно із ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Наведених обставин суд попередньої інстанції не врахував, а тому оскаржуване рішення не може залишатися чинним. При цьому позов ТОВ "Юніт Капітал" підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення на його користь з позичальника 18 375 гривень заборгованості, адже тіло кредиту становить 12 500 гривень, нараховані проценти за фактично узгодженим строком кредитування в 30 днів за ставкою 1,7% на день складають 6375 гривень, а в рахунок погашення боргу сплачено 500 гривень. Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" задовольнити частково. Скасувати заочне рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" 18 375 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят п`ять) гривень заборгованості. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал"; місцезнаходження: вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, оф.10, м. Київ, 01024; код ЄДРПОУ: 43541163. Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 . Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків