Постанова 4815 № 569/22526/25

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Рівне Справа № 569/22526/25 Провадження № 22-ц/4815/646/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О. секретар судового засідання Пиляй І. С. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року у складі судді Ковальова І. М., ухвалене в м. Рівне, в с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором. Просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024 року в розмірі 91 200,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 20 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 71 200,00 гривень, а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 гривень. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024 року в розмірі 48 220,00 грн., з яких: заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 000,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 28 220,00 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. В решті позовних вимог позивачу відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позовних вимог зумовлене тим, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 статті 509, ч.1, ч.2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Вважаючи рішення суду незаконним в частині незадоволених позовних вимог, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що 17.05.2024 року між відповідачем та позивачем було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №1396-3967. Судом не враховано, що відповідно до п. 4.13 Кредитного договору №1396-3967 від 17.05.2024р. строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 16.05.2025 року. Тобто, згідно п. 4.12 Кредитного договору визначено законне право позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме, в межах 365 календарних днів (до 16.05.2025р.), що було здійснено ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Вказує, що при заповненні заявки на отримання грошових коштів відповідач сам обрав базовий період, а саме 30 днів, протягом якого він буде сплачувати саме відсоток. Тобто, між сторонами погоджено строк кредитування згідно п. 4.13 Договору, а саме 365 календарних днів, протягом якого позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом, розмір яких визначено в п. 4.10, 10.1 Договору, а відтак судом помилково було визначено, що строк договору є саме 30 днів, а не 365 календарних днів, як це визначено умовами Договору, що мало наслідком прийняття незаконного рішення. Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором 1396-3967 від 17.05.2024 року, станом на 10.09.2025р. вбачається, що штраф пеня стосовно ОСОБА_1 не нараховувались, нарахування відбувалось лише процентів за користування кредитними коштами. Зазначає, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» має право щодо нарахування процентів за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) згідно п. 4.12 Договору, а саме, 365 календарних днів, що і було здійснено і відображено у розрахунку заборгованості. Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Також вказує, що позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.10, 10.1 кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.13 Договору. Згідно наданого розрахунку заборгованості, Товариство здійснює лише нарахування по процентам (згідно п. 4.10, 10.1 Договору) за користування кредитом в строк договору (згідно п. 4.13 Договору), що погоджений між сторонами. Позивачем дотримано вимоги, зокрема ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) відповідачу. Наголошує на тому, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначенні у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. Крім того, нові правила роботи банків та небанківських фінансових установ, зокрема тих, що надають послуги з кредитування (Закон України № 2120-ІХ) не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами згідно договору. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Стверджує, що ніяких штрафних санкцій відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором не нараховувались, здійснювалось лише нарахування процентів за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування. Таким чином, проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024р. у розмірі 48220,00 грн. та ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024р. у розмірі 91200,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 20 000,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 71 200,00 грн., а також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 17 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1396-3967. При цьому, позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор С0791 для підписання кредитного договору, а також підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Згідно умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 20 000,00 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період* - 30 днів; стандартна % ставка 1,45 % в день; комісія за видачу кредиту 15,00 % від суми кредиту; промо % ставка 0,87 % в день. Пунктом 2.3. кредитного договору передбачено, для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня базового періоду строку кредитування (більш детально узгоджено п.5.3. договору згідно наступного розрахунку: дата видачі кредиту 17.05.2024р.; останній календарний день першого базового періоду 15.06.2024р.; сума кредиту 20000,00 грн.; нараховані проценти за користування кредитом у перший базовий період та комісія за видачу кредиту (разом) грн. 8220,00 грн.; разом до сплати 28220,00 грн. Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що загальний розмір кредиту (сума кредиту) за цим договором становить 20000,00 грн. Пункт п.4.2. кредитного договору передбачає, що дата надання/видачі кредиту: 17.05.2024. З дослідженої в судовому засіданні довідки про перерахування суми кредиту №1396-3967 від 17.05.2024 року ОСОБА_1 , вбачається що було проведено видачу коштів за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024 року: дата платежу 2024-05-17; тип операції видачі кредиту; платіжна система LiqPay; платіж № 2463255183; card_mask НОМЕР_1 ; сума платежу 20000,00. Разом: 20000,00. Згідно квитанції про виплату коштів, ID операції: 2463255183; order ID: 17f21756-ca03-44ea-b41a-f298b86dce67; ідентифікатор еквайра: АТ КБ ПриватБанк; ідентифікатор платіжного пристрою: I0260U07; сума та валюта операції: 20000.0 UAH; дата та час операції: 2024.05.17 13:21; призначення платіжної операції: Видача кредитних коштів за договором 1396-3967, 2 024-05-17. Платник: Назва: УКР КРЕДИТ ФІНАНС В2С; сайт: Сайт: https://creditkasa.com.ua/; ідентифікатор платника: 38548598; IBAN НОМЕР_2 . Отримувач: Найменування платіжної системи: VISA; Номер платіжного інструменту: 444111*32. Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг). Факт укладення договору та існування договірних відносин в апеляційному порядку не оскаржується сторонами. У апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заперечує висновок суду першої інстанції про правомірність нарахування відсотків за користування кредитом та помилкову оцінку умов договору щодо їх розміру. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитного договору, було здійснено нарахування відсотків у відповідності до умов підписаного ним кредитного договору. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України). Разом з тим, апеляційний суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. Висновком Верховного Суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно було керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитних договорів умовами, в т.ч. графіками платежів та анкетами-заявами, а не завуальованими, двозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Кредитодавці зловживають своїм правом та не висувають вимоги з дати виникнення у позичальника заборгованості. Вимога про нарахування та сплату відсотків є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків і спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та, порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 71200,00 грн. є неспіврозмірною сумі кредиту, висновок місцевого суду про зменшення розміру відсотків до 28 220,00 грн., тобто до сукупної суми кредиту, визначеної та узгодженої сторонами до сплати відповідно до кредитного договору, є обґрунтованим. На думку апеляційного суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим та забезпечить розумний баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Згідно п.8.38. вказаної постанови, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту в розмірі 28220 грн 00 коп. і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, адже це суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1396-3967 від 17.05.2024 року в розмірі 48 220,00 грн., з яких: заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 000,00 грн. та прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 28 220,00 грн.. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Гордійчук С. О. Хилевич С. В.