Постанова 4815 № 127/16062/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 квітня 2025 року м. Рівне Справа № 127/16062/24 Провадження № 22-ц/4815/266/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" на заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: ТОВ "ФК "ЕЙС" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10.12.2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір кредитний договір №116128881 в електронній формі з використанням електронного підпису, на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на електронну пошту відповідача. Вказує, що ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" зобов`язання за вищевказаним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача в сумі 22 000 грн. 28.11.2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "Таліон Плюс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 в розмірі 60 117,20 грн. В подальшому, 05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 в розмірі 65 362 грн. 04.08.2023 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" укладено договір факторингу №04/08/23-01 від 04.08.2023 року відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 року в розмірі 65 362 грн. Після відступлення на користь позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 , останній не виконав зобов`язання з повернення кредиту, відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 65 362 грн., яка складається з : 22 000 грн. - заборгованість по кредиту, 43 362 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом. За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 65 362 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Заочним рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 116128881 від 10.12.2021 року у розмірі 24 772 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 918 грн. 08 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 894 грн. 98 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" подало апеляційну скаргу, вважає його незаконним, таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору, взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом встановлено, що 10.12.2021 року на офіційному веб-сайті ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (www.moneyveo.ua) ОСОБА_1 ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору та подав заявку на отримання кредиту, в якій вказав свої персональні дані, а також номер банківської картки для перерахування кредитних коштів. ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №116128881 від 10.12.2021 року. Вказані обставини підтверджуються наданою довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (а.с.10). Таким чином, між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір кредитної лінії № 116128881 від 10.12.2021 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 22 000 грн., строком на 30 календарних днів - до 09.01.2022 року (п.п.1.3, 1.7 кредитного договору). Відповідно до п.1.9 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування ним, які нараховуються в наступному порядку: 1) за дисконтною процентною ставкою в розмірі 153,30 % річних, що становить 0,472 % від суми кредиту за кожний день користування ним, на період строку, визначеного в п.1.7 договору; 2) за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 383,25 % річних, що становить 1,05 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п.1.8 договору, з наступного після закінчення вказаного в п.1.7 договору строку; 3) базовою процентною ставкою в розмірі 766,50% річних, що становить 2,10 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним, якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору (а.с.19 (на звороті), 20). Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (пароля-смс). ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" ініціювало переказ коштів, згідно вищевказаного договору, безготівковим зарахуванням на платіжну картку відповідача № 4441-1ХХ-ХХХ-3899, номер якої був ним вказаний у заявці на отримання кредиту. Таким чином, відповідач отримав кредит в сумі 22 000 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням №80а567fd-8dee-4263-bfc5-47fc8d68783c від 10.12.2021 року та довідкою АТ «Комерційний банк «Глобус» №1-1497 від 23.04.2024 року про зарахування вказаних коштів, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця (а.с.23-24). Також встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "Таліон Плюс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 року в розмірі 60 117,20 грн., яка складається з : 22 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 38 117,20 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом (а.с.27-39, 48-53). В подальшому, 05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 року в розмірі 65 362 грн., яка складається з : 22 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 43 362 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом (а.с.55-63). 04.08.2023 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" укладено договір факторингу №04/08/23-01 від 04.08.2023 року відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №116128881 від 10.12.2021 року в розмірі 65 362 грн., яка складається з : 22 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 43 362 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом (а.с.64-78). Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача 24 722 грн. заборгованості, з яких: 22 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2 772 грн. заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Доводи апеляційної скарги ТОВ "ФК "ЕЙС" зводяться до того, що суд першої інстанції не мав права зменшувати розмір нарахованих відсотків за користування кредитом. Апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки було встановлено, що за кредитним договором нарахування відсотків здійснювалось поза межами первинно встановленого строку кредитування і усупереч узгодженій вартості кредиту. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до умов Кредитного договору Первісний кредитор надав Відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 22000 грн., строком на 30 днів зі сплатою 0,42 процентів від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (п. 1.1, 1.7, 1.9.1). Водночас пунктом 1.9.2. визначена процентна ставка 383,25 процентів річних, що становить 1,05 процентів в день, після продовження 30-денного строку. Пунктом 1.9.3 встановлено умову за якою процентна ставка становитиме 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день, якщо позичальник не сплатить проценти нараховані згідно п. 1.9.1, п. 1.9.2. При цьому така ставка буде застосовуватись з моменту надання кредиту. Крім того, п. 1.12.2. також визначено, що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду (30 днів за п.1.7) позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати проценти з розрахунку 1087,70 річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту. Водночас за змістом п.1.11 договору основна сума кредиту має бути повернута не пізніше останнього дня 30-денного періоду передбаченого п. 1.7. Пунктом 1.12.1 встановлено, що зобов`язання повернути кредит може відкладатися, але не більше ніж на 90 днів від дати закінчення 30-денного періоду передбаченого п. 1.7. Тобто в договорі визначено декілька процентних ставок та різні строки повернення. Тому суд першої інстанції, з чим і погоджується апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення принципу contra proferentem. Колегія суддів зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відтак колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції правильно вирішено спір з урахуванням засад цивільного судочинства та прав споживачів, а висновки суду в оскарженій частині не спростовуються доводами апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" без задоволення. Заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.