Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/10954/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 р. Справа № 480/10954/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 10.07.25 у справі № 480/10954/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_3 (далі за текстом - відповідач 1, вч НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач 2, вч НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі за текстом - відповідач 3, вч НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - відповідач 4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) грошову допомогу на оздоровлення, з 24.02.2022 по 31.07.2022 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 31.07.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) грошову допомогу на оздоровлення, з 01.08.2022 по 17.10.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 17.10.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 24.10.2023 по 04.08.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.10.2023 по 04.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не застосуванні з 24.02.2022 до 19.05.2023 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023, роки, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 24.02.2022 до 31.12.2022 включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2023 до 19.05.2023 включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не включення ОСОБА_1 до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, з посиланням на правову позицію Верховного Суду у вказаній категорії справ, зазначає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу з 29.01.2020, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Тож суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення, застосував положення пункту 4 Постанови № 704 Кабінету Міністрів України, у редакції до внесення змін Постановою № 103, пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22. Вимоги у даній справі заявлені у період і після 20.05.2023, а саме у період дії пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023. Позивач уважає, що п. 2 Постанови № 481 від 12.05.2023, яким викладено в новій редакції п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, зокрема замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн (прожитковий мінімум 2018 року), не відповідає актам вищої юридичної сили, а саме ст. 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 6, 7, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»; звужує існуючі права військовослужбовців, чим порушується ст. 22 Конституції України, у зв`язку з чим підлягала застосуванню попередня чинна реакція п. 4 Постанови КМУ №

704. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін Шостим апеляційним адміністративним судом від 18.06.2025, якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». З огляду на невідповідність норм Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481, якими внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ №704, нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Закону № 2017-IIІ та Закону № 2011-ХІІ, оскільки грошове забезпечення військовослужбовця, як державна соціальна гарантія, повинно визначатися виключно на підставі соціальних стандартів, якими сума коштів у розмірі 1762 гривні не є, підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористались. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач 2 також оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду в цій частині ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що владним суб`єктом не було порушено прав та інтересів позивача у даному конкретному випадку, у зв`язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі "2.270,00 грн" (станом на 01.01.2021 р.), "2.481,00 грн" станом на 01.01.2022 р., "2.684,00 грн" станом на 01.01.2023 р. За результатами апеляційного розгляду відповідач 2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2025 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну відповідача правонаступником у справі № 480/10954/24 - задоволено. Замінено відповідача у справі № 480/10954/24 Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ). Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, що позивача з 24.02.2022 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 та усіх видів забезпечення (а.с. 21). Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 № 290 від 17.10.2023 підтверджується, що позивача з 17.10.2023 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 21 зворот. стор.). Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 297 від 24.10.2023 підтверджується, що позивача з 24.10.2023 зараховано до списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 26). Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 217 від 04.08.2024 підтверджується, що позивача з 04.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 27). ІНФОРМАЦІЯ_3 надано суду довідку про грошове забезпечення позивача за спірний період, а саме з лютого 2022 року до червня 2022 року включно (а.с. 131). Військовою частиною НОМЕР_1 надано суду довідку про грошове забезпечення позивача за спірний період, а саме з 01.01.2022 по 31.12.2023 (а.с. 68-69). Окрім того, згідно довідки від 21.01.2025 (а.с. 83-84) позивачу виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у період за лютий 2022, квітень 2022 та з липня 2022 до жовтня 2023 включно. Позивач, уважаючи, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 24.02.2022 по 17.10.2023, з 24.10.2023 по 04.08.2024 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, грошові компенсації та одноразові виплати, які обраховуються, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024), а також під час нарахування та виплати компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки не було враховано суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", які були виплачені позивачу, звернувся до суду з позовом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 24.02.2022 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, а не на 1 січня 2018 року, що, своєю чергою, призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, розмір якої залежав від розміру посадового окладу. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. Разом із тим, посилаючись на положення Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481 та висновки Верховного Суду, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та 01.01.2024, починаючи з 20.05.2023, задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Положеннями частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін. Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції. Проте згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Водночас Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік (далі Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. Так, Законами № 1928-ІХ, № 2710-ІХ у 2022-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022, 2023 2481,00 грн та 2684,00 грн, відповідно. Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 1928-ІХ, № 2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21. Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких: 1) пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.; 2) у пункті 10 цифри і слова 01.01.2019 замінено цифрами і словами 01.03.2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними. Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови №

103. Враховуючи вищенаведене, з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами № 1928-ІХ, № 2710-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Разом з цим відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у період з 24.02.2022 до 19.05.2023 визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. А відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в належному розмірі грошового забезпечення у період з 24.02.2022 до 19.05.2023 підлягають задоволенню. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка, в свою чергу, відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23. Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що грошове забезпечення позивача, допомога на оздоровлення у період з 24.02.2022 до 19.05.2023 також мають бути перераховані у сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності вищезазначених висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Разом із тим колегія суддів зауважує, що 20 травня 2023 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 (далі - Постанова № 481). Так, Постановою № 481 постановлено:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб;

2. Внести зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виклавши абзац перший в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

3. Установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Отже, з 20 травня 2023 року у зв`язку із внесенням Постановою № 481 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 грн, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд неодноразово вже надавав свою оцінку. Так, у своїй постанові від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що: "63. Враховуючи положення частини другої статті 265 КАС України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо відмови у виготовленні та наданні до органу Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови №704, то подальше скасування судом цієї норми не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

64. Така

позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних його постановах, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов`язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.

65. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

66. Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18 червня 2025 року.

67. Підсумовуючи зазначене, Суд дійшов висновку, що у даному випадку правові підстави для застосування пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №481, були відсутні, як наслідок, відповідач, відмовляючи у ОСОБА_1 у виготовленні та наданні до управління Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту". У своїй постанові від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що: "67. Крім того, у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.

68. Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

69. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

70. Таким чином, з урахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, Суд доходить висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі. Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії. Отже, Постанова КМУ № 481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними. Таким чином, із дня набрання чинності Постановою КМУ № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої Постановою КМУ №

481. Тобто відповідач, реалізуючи свої повноваження, діяв на підставі нормативно-правового акта, який мав юридичну силу в період з 20 травня 2023 року до 18 червня 2025 року. Відтак відмова у перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 04.08.2024 ґрунтувалася на чинному нормативному регулюванні та не може бути визнана протиправною лише з огляду на подальше припинення дії зазначеного нормативно-правового акта. Такий правовий підхід щодо того, що внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію цього пункту у правовідносинах, що виникли у межах періоду чинності постанови № 481 - з 20 травня 2023 року до 18 червня 2025 року, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24. У цій справі, розглядаючи питання визначення розрахункової величини для виплати грошового забезпечення, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки дії відповідача були вчинені на підставі чинного на той час нормативно-правового акта - постанови КМУ № 481 та зауважив, що у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту прав є його оскарження у судовому порядку, а не висунення індивідуальних вимог до суб`єктів владних повноважень, які діяли відповідно до такого акта". Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 визнаний протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не скасований. Скасування нормативного акту суб`єкта владних повноважень, як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2023 у справі № 990/86/22. Тільки із 18.06.2025 визнаний протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Отже, з 20 травня 2023 року у зв`язку із внесенням Постановою №481 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, як уважає позивач. Щодо правової процедури ("fair procedure" - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, то колегія суддів зауважує на таке. Станом на дату виникнення спірних правовідносин запроваджений воєнний стан. На період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 Про правовий режим воєнного стану, та відповідно до статті 15 Конвенції, Україна проінформувала Раду ропи про запровадження в Україні воєнного стану, норми законодавства, які діють під час цього режиму, заходи, які можуть бути застосовані уповноваженими органами під час дії режиму воєнного стану, а також наведено перелік статей Конвенції та Додатків до неї, від яких, у звязку із можливим застосуванням вищевказаних заходів, допускається відповідний відступ, а саме: ст. ст. 3, 8(3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту, а також ст. ст. 4 (3), 8, 9, 10, 11, 13, 14, 16 Конвенції, ст. ст. 1, 2, 3 Додаткового протоколу до Конвенції, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у адміністративній справі №440/14216/23 вказала, що правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст. 46 Конституції України, яка не передбачена в ч. 2 ст. 64 Конституції України, з чого можливо зробити висновок, відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів. Велика Палата Верховного Суду робить висновок, що соціальні гарантії, які не основним грошовим забезпеченням, а є додатковими соціальними пільгами (виплатами), не належать до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст. 46 Конституції України, та відповідно Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів. Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду констатує, що Верховна Рада в умовах воєнного стану, мала право на встановлення обмежень щодо соціальних гарантій, передбачених пунктом шостим статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", оскільки вони не є основним грошовим забезпечення та не належить до складових конституційних прав, визначених статтею 46 Конституції України. Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України. Право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Суд констатує, що відмова у перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 04.08.2024 не обмежує мінімальні гарантії пенсіонера під час дії воєнного стану, оскільки пенсії, призначені відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ, є набагато вищими від розміру пенсій, призначених за іншим законодавством. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням принципу добросовісності на час воєнного стану збережені правовідносини, які регулювались нечинним пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб за період із 20.05.2023 по 17.06.2025. Спірні правовідносини врегульовані із 20.05.2023 по 17.06.2025. Тобто, встановлення з 01.01.2023 та з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 та 3028 грн не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців та інших осіб рядового і начальницького складу, а отже і самого грошового забезпечення. Аналогічні правові висновки ухвалені Верховним Судом у постановах у справах: від 20.10.2025 №600/3516/24-а, від 22.10.2025 №420/3824/25, від 30.06.2025 №280/8605/24, від 15.10.2025 №500/3399/24, від 16.10.2025 №620/10526/24, від 25.09.2025 №420/32801/24, від 08.09.2025 №200/4426/24, від 24.06.2025 №420/5584/24, від 26.06.2025 №480/7154/24, від 30.06.2025 №460/3942/24, від 30.06.2025 №280/8083/24, від 02.07.2025 №240/29489/23, від 03.07.2025 №380/13292/24, від 03.07.2025 №360/152/24 тощо. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та 01.01.2024, у спірний період, починаючи з 20.05.2023 задоволенню не підлягають, оскільки на момент звернення позивача чинною була Постанова КМУ № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, підстав для застосування попередньої редакції постанови № 704 у відповідача не було. Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Щодо задоволених судом першої інстанції позовних вимог в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зауважує, що доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем 2 не наведено. Отже, в цій частині правильність висновків суду першої інстанції не може бути перевірена судом апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги частини другої ст. 308 КАС України щодо можливого виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі № 480/10954/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова