Ухвала КЦС ВС № 522/7213/22

УХВАЛА 12 січня 2026 року м. Київ справа № 522/7213/22 провадження № 61-16045ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., розглянув заяви суддів Верховного Суду Луспеника Дмитра Дмитровича (суддя-доповідач), Коломієць Ганни Василівни про самовідвід від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратурина рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому просив суд відшкодувати на його користь завдану моральну шкоду у розмірі 994 500,00 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, залишено без змін. Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі в суді скасовано, справу у частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1146св25). Постановою Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі в суді змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови. 19 грудня 2025 року Одеська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. 25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. 12 січня 2026 року судді Верховного Суду Луспеник Д. Д., Коломієць Г. В. заявили самовідвід у справі з тих підстав, що вони вже приймали участь у розгляді справи № 522/7213/22 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в якій постановою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, залишено без змін, а у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі в суді скасовано, справу у частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1146св25). У зазначеному судовому рішенні суддями висловлена певна правова позиція щодо спірних правовідносин. Заяви про самовідвід підлягають задоволенню. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до частини першої статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. Підпунктами 1, 2 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів. Приймаючи присягу, суддя бере на себе зобов`язання, зокрема, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя. Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Мироненко та Мартиненко проти України». У пунктах 66, 67 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ застосування одного із цих критеріїв (підходів) або обох залежить від конкретних обставин, пов`язаних зі спірною поведінкою судді. ЄСПЛ у рішенні від 03 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» вказав, що ЄСПЛ далі нагадує, що «безсторонність» у сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, в якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів). Згідно з висновком Венеційської Комісії від 11 грудня 2020 року № 1012/2020 для суддів важливим є не лише діяти неупереджено, а й доносити до громадськості сприйняття неупередженості. Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дає змогу виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду. Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Відповідно до частини першої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188, § 48). Ураховуючи, що судді Верховного Суду Луспеник Д. Д., Коломієць Г. В. приймали участь у розгляді справи № 522/7213/22 у суді касаційної інстанції (провадження № 61-1146св25), в якій висловлювали свою правову позицію щодо позову, який є предметом розгляду, наслідком чого стало часткове залишення без змін попереднього судового рішення та часткове направлення справи на новий судовий розгляд із зазначенням причин, підстав та правових норм, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, з метою уникнення сумнівів у неупередженості чи об`єктивності суддів, заяви про самовідвід у зв`язку з повторною участю у справі слід задовольнити та передати справу для проведення повторного автоматизованого розподілу. З огляду на викладене, наявні обґрунтовані підстави для задоволення заяв про самовідвід суддів Верховного Суду Луспеника Д. Д., Коломієць Г. В. у вказаній справі. Керуючись статтями 36, 39, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду У Х В А Л И В: Заяви суддів Верховного Суду Луспеника Дмитра Дмитровича, Коломієць Ганни Василівни про самовідвід задовольнити. Відвести суддів Луспеника Дмитра Дмитровича, Коломієць Ганну Василівну, за їх заявами від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратурина рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року. Касаційну скаргу передати на повторний автоматизований розподіл. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк