Постанова КЦС ВС № 708/1440/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2026 року м. Київ справа № 708/1440/24 провадження № 61-14651св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Струць Тетяна Ігорівна, на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року у складі судді Івахненко О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Василенко Л. І., і виходив з такого. Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано відповідно рішенням Сквирського районного суду Київської області від 06 лютого 2015 року.

3. Під час перебування у шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Посилалася на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , а саме 03 серпня 2016 року, вона уклала шлюб з ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5 .

5. Зазначала, що після розірвання шлюбу відповідач перестав цікавитись життям доньки, її розвитком та здоров`ям, не бере участі у її вихованні, не спілкується з дитиною, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Дитина проживає разом з нею, перебуває на її повному утриманні та забезпеченні, роль батька для неї виконує її чоловік ОСОБА_4 .

6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю належних та достатніх доказів винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками. Суд вважав, що відсутні правові підстави для застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Судом надано критичну оцінку висновку органу опіки та піклування, а також враховано, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу відхилено. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року залишено без змін.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що у цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання доньки, а також, що спілкування з ним матиме негативний вплив на дитину. Також апеляційний суд звернув увагу, що з боку компетентних органів не проводилася робота, спрямована на надання допомоги батькові дитини, виправлення недоліків в його поведінці, з`ясування його проблем і можливості їх вирішення, а орган опіки та піклування обмежився лише наданням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини. Узагальнені доводи касаційної скарги 11. 22 листопада 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Струць Т. І., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що відповідач самоусунувся від виховання дитини, поставили його інтереси вище інтересів дитини, яка хоче бути усиновленою тим батьком, який її любить, піклується про неї, приймає участь у її житті, виховує та допомагає. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

15. Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 708/1440/24 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 16. 24 грудня 2025 року матеріали цивільної справи № 708/1440/24 надійшли до Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 06 лютого 2015 року.

18. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19. Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2016 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 .

20. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася донька - ОСОБА_5 .

21. Відповідно до довідки-характеристики від 08 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 5-В класі ОЗО «Васильківський академічний ліцей «Престиж» Васильківської міської ради Київської області, де позитивно характеризується. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , яка приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться її навчанням і поведінкою. Батько дитини жодного разу в школі не був, інтересу до навчального і виховного процесу доньки не проявляв.

22. Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, як органу, який виконує функції органу опіки і піклування, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_6 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 81 від 24 лютого 2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_7 .

23. Донька сторін ОСОБА_3 є дитиною з вадами здоров'я, перебуває на «Д» обліку як дитина з інвалідністю. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

25. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

26. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

28. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.

29. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

30. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

31. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

32. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

33. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

34. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

35. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

36. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

37. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

38. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

39. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

40. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

41. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

42. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

43. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

44. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

45. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

46. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

47. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

48. Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

49. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

51. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

52. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу між сторонами проживає разом із матір`ю.

54. Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування такого висновку зазначено те, що вихованням та розвитком дитини займається мати, яка створила для дитини належні умови для проживання, виховання та розвитку. Батько дитини, в свою чергу, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування доньки, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання.

55. Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

56. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).

57. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав.

58. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

59. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

60. Колегія суддів погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для урахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на його необґрунтованість.

61. У зазначеному висновку відсутня належна характеристика батька дитини, стосунків, які склались між ним та дитиною, наявності з його боку загрози для малолітньої ОСОБА_6 , її здоров`я та психічного розвитку. Органом опіки та піклування не було відібрано особистих пояснень ОСОБА_2 щодо виконання батьківських обов'язків, більш того, зі змісту висновку не вбачається, що відповідач взагалі викликався на відповідне засідання органу опіки та піклування. Також органом опіки та піклування не було з`ясовано думки дитини, її бажання чи не бажання спілкуватися з батьком. Не указано у висновку і того, які заходи вживалися органом опіки та піклування заходів для покращення взаємовідносин батька та дитини.

62. Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

63. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

64. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про розрив кровних стосунків. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити одного з батьків батьківських прав. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що їй краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього не завжди достатньо, щоб виправдати позбавлення батька всіх батьківських прав.

65. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації ООН про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

66. Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшли обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено підстав для застосування до відповідача такого крайнього та виняткового заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

67. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суди надали обґрунтовану правову оцінку.

68. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

70. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

71. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

72. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

73. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Струць Т. І., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Струць Тетяна Ігорівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович