Постанова 4857 № 300/8176/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8176/24 пров. № А/857/7556/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (постановлену головуючим суддею Григорук О.Б. у м. Івано-Франківськ) у справі №300/8176/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території РФ: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС" та з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима", відмови в призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 02.08.2024 № 092850025877; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1983: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС"; з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима", та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV з 25.06.2024. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 31 року, оскільки безпідставно не зарахував до стажу роботи періоди роботи в на території РФ з мотивів, що при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території РФ стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії від 02.08.2024 № 092850025877. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1983: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС"; з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV з 25.06.2024. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмеженні особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Відтак, період роботи позивача у російській федерації згідно записів трудової книжки підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що пенсії громадянам, які працювали на території РФ стаж можливо зарахувати по 31.12.1991, оскільки 02 грудня 2022 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29 листопада 2022 року № 1328, відповідно до якої Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Крім цього, зазначено, що при підтвердженні страхового стажу, зокрема у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, ці дані потрібно звіряти з відомостями персоніфікованого обліку. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.07.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1058-IV. В зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за результатами розгляду заяви та наданих до неї документів прийнято рішення від 02.08.2024 № 092850025877, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (не менше 31 року після досягнення 60 років), встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV. Враховано страховий стаж 27 років 8 місяців 27 днів. Зазначено, що Згідно трудової книжки до страхового стажу не зараховано періоди: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 16.01.2002 по 17.10.2006, з обґрунтувань, що при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території РФ стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 (а.с.13). Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1983 позивач працював на території РФ в періоди: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС" (а.с.17); з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима" (а.с.17, 18). Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV). Спірні правовідносини врегульовані Законом №1058-IV, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг. Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Як вбачається з матеріалів справи, періоди роботи: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 16.01.2002 по 17.10.2006, з 23.01.2007 по 12.10.2009 позивачу не зараховані з підстав припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу. Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Також слід врахувати численну та усталену практику Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Отже, як підтверджено записами в трудовій книжці, які наявні в матеріалах справи, що саме в ці періоди з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 16.01.2002 по 17.10.2006, з 23.01.2007 по 12.10.2009 позивач був працевлаштований та із заробітку були сплачені відповідні внески. Таким чином, відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні періодів заробітної плати за період з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 16.01.2002 по 17.10.2006, з 23.01.2007 по 12.10.2009, з огляду на припинення участі з 01.01.2023 російської федерації в Угоді від 13.03.1992 «Про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», оскільки у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Колегія суддів, оцінюючи спірне рішення ГУПФ України в Полтавській області №092850025877 від 02.08.2024 про відмову у перерахунку пенсії не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям та порушує право позивача на перерахунок пенсії, тому таке рішення потрібно визнати протиправним та скасувати. Враховуючи практику Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, тобто ГУПФ України в Полтавській області. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1983: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС"; з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима" та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV з 25.06.2024. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 22.06.2023 року у справі №480/4288/21. Суд зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії від 02.08.2024 № 092850025877 не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території РФ: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС" та з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима" та відмовлено в призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV. Отже, судом першої інстанції з метою ефективного захисту справ позивача дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії від 02.08.2024 № 092850025877; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.07.1983: з 27.03.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 17.10.2006 в ООО "Коми КТС"; з 23.01.2007 по 12.10.2009 в ООО "Максима": зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV з 25.06.2024. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 300/8176/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич