Постанова Сумський апеляційний суд № 589/3656/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2026 року м.Суми Справа №589/3656/24 Номер провадження 22-ц/816/782/26 22-ц/816/525/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року та на додаткове рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2025 року в складі судді Прачук О.В., ухвалених в м. Шостка, в с т а н о в и в: 04 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 20 вересня 2019 року в розмірі 20000 доларів США. Позовні вимоги мотивовані тим, що за розпискою від 20 вересня 2019 року відповідачка отримала 20000 доларів США за умови відсутності у неї претензій по сплаті аліментів до позивача та інших додаткових коштів та утримання малолітнього ОСОБА_3 , а у разі порушення умов розписки відповідачка зобов`язана повернути отриманні кошти. 22 квітня 2023 року відповідачка звернулась із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, тим самим порушила умови позики. Станом на 04 серпня 2024 року кошти за борговою розпискою не повернуті, а тому заявник просить стягнути борг. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи скарги зводяться до того, що між сторонами укладено саме договір позики, а не договір про сплату аліментів. Цільове призначення коштів не змінює правову суть договору. Звертає увагу суду на порушення місцевим судом п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, оскільки з огляду на ціну позову, суд мав розглянути справу в загальному провадженні, а не в спрощеному. В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у компенсації відповідачці витрат за надану правничу допомогу в суді першої інстанції. Доводи скарги зводяться до порушення судом принципу співмірності судових витрат складності справи. Вважає недоведеною суму витрат на правничу допомогу та вказує, що відповідачка є громадянкою росії і відмовилась від громадянства України. У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_2 адвокат Андрєєв М.А. просить скарги на рішення та на додаткове рішення залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Зазначає, що боргова розписка дійсно була підписана відповідачкою, проте під фізичним та психологічним тиском та без фактичної передачі коштів. Також зазначає, що витрати на правничу допомогу є доведеними. Клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Клименка Т.В. про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, а позиція позивача та представника позивача є чіткою і зрозумілою. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без ОСОБА_1 та його представника адвоката Клименка Т.В. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Андрєєва М.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши судові рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду і додаткове судове рішення скасуванню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за розпискою від 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 20000 доларів США за таких умов: отримання грошових коштів у рахунок сплати аліментів на утримання спільної дитини до досягнення 23 років; відсутність будь-яких матеріальних претензій у зв`язку з отриманням коштів у рахунок сплати аліментів; зобов`язання до досягнення дитиною 23 років не звертатись до суду чи будь-яких інших органів з метою отримання будь-яких інших додаткових коштів на утримання дитини; у випадку порушення взятих на себе за розпискою зобов`язань відповідачка зобов`язалась повернути позивачу позику (т. 1 а.с. 12). Засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу заявою ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від ОСОБА_1 повністю суму аліментів до досягнення 23 років ОСОБА_3 і жодних претензій майнового та фінансового характеру, які б стосувалися сплати аліментів на дитину, не має і не буде звертатись до суду з питання стягнення аліментів (т. 1 а.с. 13). 22 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Шосткинського міськрайонного суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів (т. 1 а.с. 14-17). Судовим наказом Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16 травня 2023 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу і до повноліття дитини (т. 1 а.с.18). Листом-вимогою від 03 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Васильченко М.М. повідомив ОСОБА_2 про обов`язок повернути кошти за розпискою від 20 вересня 2019 року у зв`язку з порушенням умов договору через звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів (т. 1 а.с. 19-20). Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що розписка від 20 вересня 2019 року містить інформацію про обов`язки щодо сплати аліментів та регулює питання утримання неповнолітньої дитини, тобто за змістом є договором про сплату аліментів, а не договором позики, проте сторони цього договору не дотримались вимог щодо його нотаріального посвідчення, а отже в силу положень ст. 220 ЦК України цей договір є нікчемним і тому відсутні підстави для задоволення позову. Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому понесені відповідачкою витрати за надану адвокатом правничу допомогу підлягають компенсації у повному обсязі. Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного повністю погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи (п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України). Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, ціну позову. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 4 ст. 274 ЦПК України). На день подання позову 04 серпня 2024 року його ціна становила 20000 доларів США або 824500 грн (за офіційним курсом НБУ 41,225 грн за 1 долар США), що перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2024 рік, тобто 757000 грн (3028 грн * 250). Проте, зазначених вимог процесуального закону суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження. Порушення вимог ст. 274 ЦПК України в частині розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). За вказаних вище обставин та вимог процесуального закону доводи апеляційної скарги про порушення судом п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України знайшли своє підтвердження. Отже, рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Отже, за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває тільки права. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. Відповідно до ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка від 20 вересня 2019 року містить наступні умови отримання позичальницею коштів: отримання грошових коштів у рахунок сплати аліментів на утримання спільної дитини до досягнення 23 років; відсутність будь-яких матеріальних претензій у зв`язку з отриманням коштів у рахунок сплати аліментів; зобов`язання до досягнення дитиною 23 років не звертатись до суду чи будь-яких інших органів з метою отримання будь-яких інших додаткових коштів на утримання дитини; у випадку порушення взятих на себе за розпискою зобов`язань відповідачка зобов`язалась повернути позивачу позику (т. 1 а.с. 12). Зміст вказаної розписки зводиться до узгодження сторонами обов`язків по утриманню дитини в частині сплати аліментів та інших витрат на дитину. Згідно ст. 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Проте, сторонами не було дотримано вимоги щодо нотаріального посвідчення договору про сплату аліментів, тобто на підставі ст. 220 ЦК України цей договір є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів реального отримання відповідачкою зазначеної у борговій розписці суми коштів матеріали справи не містять. Засвідчена приватним нотаріусом заява відповідачки про отримання нею від позивача суми аліментів до досягнення дитиною 23-річного віку від 21 вересня 2019 року не містить будь-яких згадок про складену 20 вересня 2019 року розписку на суму 20000 доларів США, як і не містить інформації про отримання відповідачкою будь-якої суми коштів у рахунок сплати аліментів у присутності нотаріуса. Засвідчена приватним нотаріусом відмова ОСОБА_2 від звернення до суду є нікчемною. За вказаних вище обставин та вимог закону підстави для задоволення позову відсутні. Апеляційний суд звертає увагу, що реалізація сторонами правовідносин позики має відбуватись у спосіб, передбачений цивільним законодавством. При дотриманні цієї умови у випадку порушення боргового зобов`язання сторона гарантовано відновить порушені права в суді. Інакше, суд не зможе захистити порушене право. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами укладено саме договір позики, а не договір про сплату аліментів за вказаних вище обставин та вимог закону є безпідставними та не ґрунтуються на нормах права. Отже, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною основного рішення, яке за наслідками апеляційного перегляду скасовується, тому додаткове судове рішення також підлягає скасуванню, а понесені сторонами судові витрати підлягають новому розподілу. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки за наслідками апеляційного розгляду в задоволенні позову суд відмовляє, тому підстав для відшкодування позивачу судового збору за апеляційний перегляд колегія суддів не вбачає, а за рахунок позивача відповідачці слід компенсувати витрати за надану адвокатом правничу допомогу. Матеріалами справи підтверджується, що правничу допомогу ОСОБА_2 в суді першої інстанції надавав адвокат Андрєєв М.А. на підставі ордеру (т.1 а.с. 172), договору про надання правничої допомоги від 17 березня 2024 року (т. 1 а.с. 174), додаткової угоди до договору від 01 жовтня 2024 року (т. 1 а.с. 175). Обсяг наданих послуг підтверджується відповідним актом від 09 червня 2025 року на суму 15000 грн (т. 1 зворот а.с. 175), а сплата їх вартості платіжними інструкціями (т. 1 а.с. 176 - 177). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України). Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). З огляду на те, що адвокатом Андрєєвим М.А. в суді першої інстанції дійсно надавалась правнича допомога ОСОБА_2 , позов залишається без задоволення, тому колегія суддів вважає, що співмірною із складністю вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт буде компенсація за рахунок позивача витрат відповідачки за надану їй правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року та додаткове рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2025 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 20 вересня 2019 року в розмірі 20000 доларів США залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 7000 грн витрат за надану правничу допомогу в суді першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: О. І. Собина В. Ю. Рунов