Постанова 4857 № 460/6514/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/6514/25 пров. № А/857/38030/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року, головуючий суддя Нор У.М., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Хмельницькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.03.2025 року №956120192514 щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 із пенсії за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком, яка обчислюється відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 з 19.03.2025 року із пенсії за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, обчисливши її виходячи із 60% від усієї суми заробітної плати, вказаної у довідках Департаменту фінансів Рівненської обласної військової адміністрації від 14.03.2025 року №вих-А-11/01-04/25, від 14.03.2025 року №вихА-12/01-04/25. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 17.12.2010 року перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». А з 30.07.2021 року після поданої заяви переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 19.03.2025 року позивач звернулась до пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії у спосіб її переведення із пенсії за віком, яка обчислюється на загальних підставах, на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, виходячи із посадового окладу, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років станом на грудень 2023 року, на підставі довідки Департаменту фінансів Рівненської обласної військової адміністрації від 14.03.2025 року №вих-А-11/01-04/25; інших складових заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби станом на грудень 2023 року, на підставі довідки Департаменту фінансів Рівненської обласної військової адміністрації від 14.03.2025 року №вих-А-12/01-04/25. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.03.2025 року відмовлено позивачу в переведенні її на пенсію за віком як державному службовцю, оскільки відсутні законні підстави для переведення на пенсію згідно Закону України «Про державну службу». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились нею у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 17.12.2010 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723. З 30.07.2021 року територіальними органами Пенсійного фонду згідно з вимогами п. 4-7 Прикінцевих положень Закону № 1058 позивачку було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 за документами, що містяться в матеріалах пенсійної справи, як більш доцільний. 19.03.2025 року позивач звернувся до територіального управління ПФУ з заявою про перехід на інший вид пенсії - відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про заробітну плату. За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управління ПФУ в Хмельницькій області. Рішенням відповідача від 25.03.2025 року №956120192514 відмовлено у переведенні ОСОБА_1 на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про заробітну плату. Зазначено, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України №3723 «Про державну службу» з 17.12.2010 по 29.07.2021 року ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як більш доцільний вид пенсії. Отже, право на перехід на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» з урахуванням наданих довідок відсутнє. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача, на яку він просив його перевести у зв`язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців, а відтак не було підстав і для переведення на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016 року (далі - Закон №889-VІІІ), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Відповідно до ст. 90 Закону № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі Порядок). Пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (п. 1 Порядку). Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами, Закон України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року, далі Закон № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закон № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії державного службовця за віком після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права було викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 500/5183/17, від 11.04.2023 року у справі №1.380.2019.003855. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу вже призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ. Згодом вона отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З метою переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою та доданими документами. Отже, за встановлених обставин цієї справи, у контексті наведених вимог законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для перерахунку пенсії позивача за віком, відповідно Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ, відсутні, оскільки законодавство не регламентує ані права особи на такий перерахунок, ані порядок і умови здійснення такого перерахунку пенсії. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки позивачка уже скористалася своїм правом на призначення пенсії державного службовця за віком ще в 2010 році, а тому їй не може бути здійснено перерахунок пенсії на підставі довідок та призначення пенсії за віком відповідно до п. п. 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України №889-VIII, так як ці пункти застосовуються до осіб, які реалізовують своє право на призначення пенсії державного службовця за віком після 01.05.2016 року вперше. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 1 пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (щодо гарантій соціального захисту державних службовців) від 23.12.2022 року №3-р/2022 у справі №3-132/2018 (5462/17). Цим рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ зі змінами. Підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIIІ, визнаний неконституційним у зазначеному аспекті, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами. Конституційний Суд Україні звернув увагу на обов`язок Верховної Ради України внормувати перерахунок розмірів пенсій осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ зі змінами, з урахуванням приписів Конституції України та цього Рішення. Таким чином, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України 23.12.2022 року №3-р/2022, правове регулювання перерахунку пенсії держслужбовців у майбутньому зазнає змін. Однак, до врегулювання Верховною Радою України питання перерахунку пенсій, призначених на підставі ст. 37 Закону №3723-ХІІ, підстав для такого перерахунку немає. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 520/6418/21. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі №460/6514/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич