Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/8273/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/8273/24 пров. № А/857/14650/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (головуючого судді: Калинич Я.М., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 11.12.2024 звернувся з позовом до суду, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, який був надісланий 14 листопада 2024 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, який був надісланий 14 листопада 2024 року, і за наслідком його розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення по суті порушених в рапорті питань та з урахуванням висновків суду у цій справі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Командуванню військової частини НОМЕР_1 надіслав рапорт від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби з підстав підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Відтак у нього є підстави для звільнення з військової служби. Факт утримання ним дітей підтверджується довідкою про склад сім`ї, а також посвідченням багатодітної сім`ї серія НОМЕР_2 . Цей рапорт був отриманий відповідачем 22 листопада 2024 року, що підтверджується даними з офіційного інтернет-сайту АТ «Укрпошта». Вказує, що згідно п. 2 ч. 9 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, відповідач зобов`язаний був розглянути рапорт по суті не пізніше 06 грудня 2024 року і звільнити його з військової служби. Проте, на момент звернення з позовом до суду, через бездіяльність відповідача, рапорт від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби ним не розглянутий. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що 01.04.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо відкриття кримінального провадження № 62025240020002267, стосовно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Внаслідок відсутності з 18.05.2024 по теперішній час на службі без законних на те підстав ОСОБА_1 , у військової частини відсутні підстави для розгляду рапорту про звільнення з військової служби позивача, у зв`язку із порушенням обліку особового складу та подальшою неможливістю реалізації такого звільнення, а також неможливістю військовослужбовцем пройти обхідний лист, здати все інвентарне майно і ознайомитись із наказом по стройовій частині перед виключенням зі списків особового складу частини. Так, позивач звертався з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, проте на дату звернення позивач продовжує перебувати поза межами військової частини без законних на те підстав, та не виконує обов`язки військової служби. Позивачу було надано відповідь про необхідність повернення на військову службу, та лише після цього буде розглянутий його рапорт встановленим порядком. Позивачем, 05.06.2025 надіслано до суду додаткові пояснення в яких зазначено, що військова частина повинна була розглянути його рапорт по суті не пізніше 06 грудня 2024 року і звільнити його з військової служби. Враховуючи, що на час, коли його рапорт підлягав розгляду, військова частина не мала витягу з ЄРДР, такий витяг не може і не повинен прийматися судом в якості доказу по справі. Більше того, такий витяг був відсутній і на час прийняття судом оскаржуваного рішення та вирішення справи. Вказує на те, що жодна з наведених причин не визнана законодавством як підстава, що унеможливлює звільнення військовослужбовця з військової служби. По-перше, жодного майна він не отримував, а відтак і не зобов`язаний його здавати, а якщо навіть і отримав, але не здав при звільненні військова частина вправі звернутися до суду з позовом про відшкодування ним збитків у розмірі вартості майна, яке він не повернув. По-друге, ознайомлення з наказом можливе і шляхом надіслання відповідного листа на мою адресу. Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи військової частини є безпідставними і не заслуговують на увагу. З огляду на викладене просить залишити апеляційну скаргу відповідача у цій справі без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу за мобілізацією у якості солдата резерву запасної роти військової частини у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 року № 141, ОСОБА_1 , солдат резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 18 травня 2023 року самовільно залишив розташування навчального табору АДРЕСА_1 . Також, на підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 18 травня 2023 року ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення з 18 травня 2023 року, а також виключено з котлового забезпечення з вечері з 18 травня 2023 року. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 № 1002 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби без поважних причини солдатом ОСОБА_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2023 № 2477 закріплено висновки, викладені в акті службового розслідування, а саме про відсутність на військовій службі без законних на те підстав солдата ОСОБА_1 . Командиром військової частини НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_3 , 04.08.2023 було надіслано на адресу державного бюро розслідувань Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Хмельницького лист, у якому останній повідомив про виявлення в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування. Солдат резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 14 листопада 2024 року подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби з підстав підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , і у зв`язку з чим, у нього виникла підстава для звільнення з військової служби. До рапорту ОСОБА_1 , було додано: - свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ); - свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ); - свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 ( ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ); - свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_6 від 11.01.2018; - посвідчення багатодітної сім`ї серія НОМЕР_2 від 10.07.2024; - довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04.11.2024. Відповідно до роздруківки з інтернет-сайту АТ «Укрпошта», рапорт Федорчука Я.Ю., був отриманий 22 листопада 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 . Командир військової частини НОМЕР_1 надав позивачу відповідь від 06.12.2024, на його звернення від 14.11.2024, повідомивши позивача, що 22.03.2024, після закінчення лікування у військовій частині НОМЕР_7 , позивач не повернувся до військової частини НОМЕР_1 , а тому з 23.03.2024, позивач вважається військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину. Для реалізації звільнення, позивачу необхідно повернутись до військової частини НОМЕР_1 та подати рапорт встановленим порядком, оскільки виключення зі списків військової частини військовослужбовців, які відсутні без поважної причини на військовій службі не здійснюється. Не погоджуючись з цією бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено, що відповідачем у порушення вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, не розглянуто та не надано належну відповідь на рапорт ОСОБА_1 , від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби з підстав підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII). Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ч. 1 ст. Закон № 3543, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (тут і надалі Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин далі) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Частиною 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ визначено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Так, згідно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років є підставами для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ст. 7 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби. Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція). Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції). Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції). Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення. Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі по тексту - Порядок № 531), набрав чинності 08.08.2024 та визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І). Пунктом 2 розділу І Порядку № 531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України: - ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування); - посада безпосереднього командира (начальника); - військове звання підпис ІМ`Я, ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі). Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців. Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. З наведеного видно, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком № 531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. Матеріалами справи підтверджено, що позивач 14 листопада 2024 року, надіслав на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку, рапорт про звільнення з військової служби з підстав підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте, як вбачається із наданої відповідачем відповіді на звернення позивача від 14.11.2024, на такій відсутня резолюція, що містить відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, накладеної командиром (начальником). Отже, рапорт від 14.11.2024 про звільнення з військової служби не був розглянутий належним чином. Апеляційний суд зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 17.03.2025 за № 17831/14-01-02/25, досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , станом на 17.03.2025 не здійснюється. Внаслідок чого, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем у порушення вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, не розглянуто та не надано належну відповідь на рапорт ОСОБА_1 , від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби з підстав підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник у своїх доводах, як на підставу не розгляду рапорту позивача посилається на те, що він з 18.05.2024 був відсутній на військовій службі при цьому вказує на те, що 01.04.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо відкриття кримінального провадження №62025240020002267, стосовно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що рапорт позивача від 14.11.2024 отримано відповідачем 22.11.2024 і відповідно військова частина повинна була розглянути його рапорт по суті не пізніше 06 грудня 2024 року. Враховуючи, що на час, коли рапорт ОСОБА_1 підлягав розгляду, військова частина не мала витягу з ЄРДР, такий витяг не може і не приймається судом в якості доказу по справі. Більше того, такий витяг був відсутній і на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення та вирішення справи по суті. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем у розглядуваних спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, оскільки не прийнято мотивованого рішення за наслідками поданого рапорту позивача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатами розгляду такого з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 260/8273/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська