Постанова Львівський апеляційний суд № 461/5617/22

Справа № 461/5617/22 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/2650/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 липня 2025 року, - ВСТАНОВИВ: у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про донарахування грошових коштів на заборгованість до моменту виконання рішення суду. В обгрунтування заяви покликається на те, що постановою Верховного Суду від 29 січня 2025 року змінено постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та її резолютивну частину в наступній редакції: Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 1 115 195,71 грн та 3 % річних у розмірі 117 186,69 грн. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 витрати на нотаріальне оформлення та реєстрацію права власності у сумі 6 500,00 грн. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення пені відмовити. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 169,78 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 12 663,02 грн. Заявник вважає, що ефективним способом захисту його інтересів є саме звернення до суду з заявою про донарахування грошових коштів на заборгованість до моменту виконання рішення суду з метою уникнення боржником затягування сплати наявної заборгованості. Зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Законом встановлено розмір процентів за прострочення виконання зобов`язання на рівні 3 % річних, а також обов`язок боржника відшкодувати інфляційні збитки за прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Вважає, що наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. З наведених підстав просить відкрити провадження в порядку здійснення функції судового контролю про донарахування на заборгованість до моменту виконання рішення суду, задовольнити заяву про донарахування на заборгованість до моменту виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 23.11.2022 року, стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 916 846 грн., яка складається з 2 149 227 (загальна сума боргу з інфляційними вірно розрахованими та 3% річні) - 1232381 (виплачені кошти позивачу) = 916 846 грн (залишок боргу невиплачена сума) як донараховані інфляційні втрати та 3% річні (до повного виконання рішення суду). Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 п ро донарахування грошових коштів на заборгованість до моменту виконання рішення суду відмовлено. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 Винниченко Михайло Петрович, в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт покликається на те, що між сторонами існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, адже після набрання законної сили рішенням про визнання недійсними прилюдних торгів, тобто з 27 червня 2014 року, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання) суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення грошових коштів, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Таким чином, наявність судових рішень про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про донарахування грошових коштів на заборгованість до моменту виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 23.11.2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява не стосується питання виконання ухваленого судового рішення, здійснення судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення, а стосується вирішення спору про застосування статті 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про стягнення майнової шкоди, яка складається з інфляційних втрат, як компенсації знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період їх оплати з 07 грудня 2012 року по 20 жовтня 2022 року у розмірі 1489320.86 грн., пені у розмірі 16514162.32 грн., 3% річних у розмірі 163468.00 грн., витрат на оформлення та реєстрацію права власності у розмірі 6500.00 грн., а також про стягнення моральної шкоди у розмірі 154517.16 грн. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Галицького ВДВС у м. Львові Західного МУЮ (м. Львів) на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 1 489 320,86 грн., пеню у розмірі 1 514 162,32 грн., три проценти річних з простроченої суми у розмірі 163 468,00 грн. Стягнуто з Галицького ВДВС у м. Львові Західного МУЮ (м. Львів) на користь ОСОБА_1 витрати на нотаріальне оформлення та реєстрацію права власності у сумі 6 500,00 грн., а також 2000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у розмірі. У задоволенні решти вимог відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Галицького ВДВС у м. Львові Західного МУ МЮ (м. Львів) на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 206 943,00 грн., три проценти річних з простроченої суми у розмірі 42 150,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Галицького ВДВС у м. Львові Західного МУЮ (м. Львів) на користь ОСОБА_1 786, 54 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та її резолютивну частину в наступній редакції: Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 1 115 195,71 грн та 3 % річних у розмірі 117 186,69 грн. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 витрати на нотаріальне оформлення та реєстрацію права власності у сумі 6 500,00 грн. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення пені відмовити. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 169,78 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 12 663,02 грн. Обгрунтовуючи заяву про донарахування грошових коштів на заборгованість до моменту виконання рішення суду, заявник вказує, що донарахування відсотків, пені та інших нарахувань на суму боргу, на його думку, є ефективним способом захисту інтересів кредитора та інструментом для зменшення можливостей боржника ухилятися від сплати заборгованості або безперспективно оскаржувати рішення суду, тривалий час невиконуючи це рішення суду. Звернувшись до суду із заявою про донарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, заявник просив відкрити провадження в порядку здійснення функції судового контролю про донарахування на заборгованість до моменту виконання рішення суду. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. (стаття 129-1 Конституції України). ЦПК України передбачає такі основні процесуальні засоби забезпечення судом виконання рішень, як роз`яснення судового рішення; судовий контроль за виконанням судового рішення; заміна сторони виконавчого провадження; поновлення пропущеного з поважних причин строку пред`явлення виконавчого листа до виконання; відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, зміна чи встановлення способу і порядку виконання. Вирішуючи процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, суд не вирішує нові позовні вимоги, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду, вживає передбачені законом заходи для виконання рішення суду. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про те, що вимоги про донарахування в порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з несвоєчасним виконанням ухваленого рішення суду, не пов`язані з виконанням ухваленого у справі рішення суду, а це фактично нові майнові вимоги, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження і не можуть розглядатися в порядку здійснення функції судового контролю чи в порядку вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах. Колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими доводи апелянта про те, що можливість заявляти донарахування відсотків, пені та інших нарахувань на суму боргу на стадії виконання судового рішення є ефективним способом захисту інтересів кредитора, оскільки вважає, що такі вимоги не можуть розглядатися на стадії виконання рішення суду та підлягають розгляду судом лише в порядку позовного провадження шляхом пред`явлення позову про стягнення інфляційних та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Винниченка Михайла Петровича залишити без задоволення. Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 липня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді члена колегії суддів та перебуванням на листку по тимчасовій непрацездатності повна постанова складена 29.12.2025 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк